Постанова 4824 № 761/13208/19

Справа № 761/13208/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/14566/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання розпорядження протиправним, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання розпорядження протиправним. Позовні вимоги мотивував тим, що з 1996 року працював в КНУ імені Тараса Шевченка на посаді техніка І категорії та на посаді чергового слюсаря 6 розряду на 0,5 ставки сантехнічної служби інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Станом на день звернення позивача із позовом він звільнений з роботи. Зазначав, що 14.08.2014 року пожежно-технічною комісією у складі заступника директора з АГР ОСОБА_2 , командира ДПД ОСОБА_3 , інженера з пожежної безпеки ОСОБА_4 КНУ ім. Т. Шевченка проведено протипожежне обстеження Інституту міжнародних відносин, складено акт та встановлено протипожежні заходи, які необхідно виконати: звільнити підвальне приміщення теплопункту від легкозаймистих паперових та інших горючих матеріалів. Контроль за виконання протипожежних заходів покладено на заступника директора ОСОБА_2 18 серпня 2014 року складено акт про те, що позивачу як техніку 1 категорії сантехнічної служби та черговому слюсарю VI розряду ОСОБА_5 повідомлено про виявлене порушення за результатами перевірки пожежно-технічного обстеження інституту, що сталося з їх вини (самовільно зайняли приміщення цокольного поверху блоку A-З теплопункту навчального корпусу ІМВ. Дане приміщення було обгороджено металевою сіткою, яку вони облаштували легкозаймистими матеріалами), та зобов`язано усунути недоліки до кінця робочого дня. ОСОБА_1 та ОСОБА_6 категорично відмовились виконувати роботи по усуненню порушень, вказаних в акті обстеження. Надати пояснення з приводу невиконання вимог щодо усунення недоліків пожежено-технічного обстеження відмовилися. Позивач зазначав, що в акті обстеження говориться про підвальне приміщення теплопункту. В акті від 14.08.2014 року не має жодних згадок про блок А-3, цокольний поверх, про будь-які сітки та яке-небудь облаштування. Говориться про недопущення зберігання легкозаймистих горючих матеріалів в підвальному приміщенні, відтак є безпідставним зазначення в акті від 18.08.2014 року про цокольний поверх блоку А-3 теплопункту навчального корпусу інституту. Директор інституту ОСОБА_7 своєю доповідною запискою спростував інформацію, викладену в акті від 18.08.2014, оскільки стверджував, що завдання по усуненню недоліків було покладено лише на техніка 1 кат. ОСОБА_1 . Тобто ОСОБА_2 вимагала від ОСОБА_1 самотужки виконувати роботи з легкозаймистими матеріалами в приміщенні цокольного поверху блоку А-3 теплопункту навчального корпусу інституту, які не мали жодного відношення до усунення недоліків, вказаних в акті від 14.08.2014 року, що підтверджується актом від 19.08.2014, в якому йде мова про те, що самовільно зайняте ОСОБА_1 та ОСОБА_6 приміщення цокольного поверху блоку А-3 теплопункту навчального корпусу інституту, на вимогу ОСОБА_2 , від легкозаймистих матеріалів не прибрано. 22 серпня 2014 року було складено акт в присутності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення з причин невиконання ним розпорядження ОСОБА_2 щодо усунення порушень техніки пожежної безпеки, яке він мав виконати на попередній зміні, як під час основного робочого часу так і за сумісництвом. Згідно табелю обліку робочого часу за серпень 2014 року, попередня зміна у техніка 1 кат. ОСОБА_1 була 19.08.2014 року і тривала 8 годин, 6 з яких нічний час. Тобто згідно акту від 22.08.2014 року ОСОБА_2 , при свідках, в усній формі, вимагала від техніка 1 кат. ОСОБА_1 виконувати роботи підвищеної небезпеки наодинці в нічний час. Позивач звертав увагу суду на те, що Наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 року № 15 визначено, що робота з легкозаймистими речовинами є роботою з підвищеною небезпекою, а тому для виконання таких робіт необхідно оформлення наряду-допуску, а до самостійного виконання робіт підвищеної небезпеки допускаються особи які пройшли медкомісію та визнані придатними для виконання робіт з підвищеною небезпекою, які пройшли навчання і перевірку знань і мають посвідчення на право проведення робіт з підвищеною небезпекою, які отримали цільовий інструктаж на робочому місці з безпеки проведення робіт з підвищеною небезпекою. Позивач зазначав, що наряд-допуск йому не оформлювався та за 18 років праці в КНУ медичну комісію не проводили жодного разу, тобто у позивача був відсутній висновок про його придатність до виконання робіт з підвищеною небезпекою; цільовий інструктаж не проводився. Як черговому слюсарю ОСОБА_1 , жодного будь-якого інструктажу, не проводили взагалі за весь час роботи, що є порушенням ст. 153 КЗпП України. Також відсутній документ, який би встановлював конкретний день та час виконання розпорядження ОСОБА_2 . Також позивач зазначав, що він гадки не має про свій режим роботи (початок робочого дня, кінець робочого дня, наявність чи відсутність обідньої перерви), коли у нього основний робочий час. У 2014 році у позивача особисто, згідно табелів обліку робочого часу кожен місяць змінювалась кількість робочих годин основного робочого часу за добу від 11 до 16, але цю інформацію від позивача приховували. Тобто вимагали працювати по 24 години, а обліковували менший час. Звернення до профспілки КНУ не допомогли. Офіційні запити голови профспілки Цвиха В.Ф. № 47 від 20.07.2016 року та його заступника ОСОБА_10 № 51 від 03.08.2016 року, щодо режиму роботи позивача та до ректора КНУ ОСОБА_11 були останніми проігноровані. Факт відсутності обізнаності позивача та інших працівників сантехнічної служби ІМВ з режимом роботи, зафіксовано Головним управлінням держпраці Київській області при перевірці КНУ. Всупереч ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) працівників сантехнічної служби інституту не передбачався правилами внутрішнього трудового розпорядку КНУ і графіками змінності, у відповідності з законодавством. Тобто в сантехнічній службі ІМВ у 2014 році був відсутній режим роботи. На виконання припису № 26-202/1370-1090, 21.10.2016 року з`явився режим роботи працівників сантехнічної служби ІМВ який не відповідає режиму роботи сантехнічної служби ІМВ у 2014 році та суперечить Правилам внутрішнього розпорядку КНУ, якими в КНУ встановлюється 5-ти денний робочий тиждень, а в разі виробничої потреби за погодженням с профспілкою для окремих підрозділів може встановлюватись 6-ти денний робочий тиждень. Вказане також є порушенням Колективного Договору, яким тривалість роботи не може перевищувати 40 годин на тиждень; також є порушенням ст.ст. 50, 53, 54, 57, 58, 59, 65, 66 КЗпП України. У зв`язку з вищевикладеним позивач просив суд визнати усні розпорядження Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оголошені заступником директора з АГР Давиденко А.Я., про усунення позивачем ОСОБА_1 порушень за результатами перевірки пожежно-технічного обстеження Інституту міжнародних відносин протиправними та такими, що порушують колективний договір КНУ ім.Т. Шевченка; правила внутрішнього розпорядку КНУ ім.Т. Шевченка; КЗпП України; вимоги Пожежної безпеки; вимоги Охорони праці; визнати режим роботи працівників сантехнічної служби корпусу ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка в редакції 21.10.2016 року протиправним та таким, що порушує колективний договір КНУ ім. Т. Шевченка; правила внутрішнього розпорядку КНУ ім.Т. Шевченка; КЗпП України. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. 07.10.2021 року відповідач направив відзив на апеляційну скаргу вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду - законним і обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні. В ході розгляду справи судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 липня 2005 року та відповідно до Витягу з наказу № 08-722-04 ректора КНУ ім. Тараса Шевченка від 14 липня 2005 року його, слюсаря по ремонту теплопунктів 6 розряду сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин, було прийнято з 11 липня 2005 року, на умовах сумісництва, на посаду чергового слюсаря 6 розряду (0,5 ст.) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. Відповідно до Витягу з наказу № 08-478-04 ректора КНУ ім. Тараса Шевченка від 17 квітня 2006 року ОСОБА_1 з 17 квітня 2006 року було переведено на посаду техніка 1 категорії сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. 14 серпня 2014 року комісією у складі заступника директора з АГР ОСОБА_2 , командира ДПД ОСОБА_3 , інженера з пожежної безпеки ОСОБА_4 було проведено протипожежне обстеження Інституту міжнародних відносин та визначено протипожежні заходи, які необхідно виконати, зокрема, звільнити підвальне приміщення теплопункту від легкозаймистих паперових та інших горючих матеріалів, термін виконання зазначено «негайно», контроль за виконанням протипожежних заходів покладено на заступника директора ОСОБА_2 , інженера з пожежної безпеки ОСОБА_4 , що зафіксовано в Акті про здійснення пожежно-технічного обстеження від 15 серпня 2014 року. Розпорядженням директора Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка № 048-148 від 15 серпня 2014 року про усунення недоліків пожежно-технічного стану з метою оперативного усунення недоліків, виявлених у результаті пожежно-технічного обстеження (акт перевірки від 15 серпня 2014 року) та недопущення їх у майбутньому зобов`язано створити комісію у складі начальника зміни ОСОБА_3 , інженера 1 кат. ОСОБА_12 , інженера 1 кат. ОСОБА_13 , провести комісії до 18 серпня 2014 року службове розслідування та для вжиття відповідних заходів подати висновки щодо виявлення причин порушень пожежно-технічного стану приміщень Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка. З висновку роботи комісії від 18 серпня 2014 року вбачається, що на даний час територія теплопункту закріплена за зміною ОСОБА_1 згідно затвердженого плану обслуговування та проведення планово-попереджувальних ремонтів працівниками сантехслужби, в теплопункті знаходились особисті речі ОСОБА_1 та ОСОБА_14 (електроплитка, чайник, одяг, розгалужувач на три розетки з саморобним пристроєм, що порушує правила протипожежної безпеки, велосипед та інше). Теплопункт належить до сантехнічної служби, протипожежні заходи повинні дотримуватись всіма співробітниками даної служби. Враховуючи вищевикладене, комісія вважала, що винним в порушенні пожежно-технічного стану приміщення теплопункту Інституту міжнародних відносин є ОСОБА_1 та ОСОБА_14 . Згідно акту від 18 серпня 2014 року, складеного в присутності директора АГР ОСОБА_2 , начальника зміни ОСОБА_3 , завідуючої господарством ОСОБА_8 , завідуючої складом ОСОБА_9 , техніку першої категорії ОСОБА_1 та черговому слюсарю VІ розряду ОСОБА_14 було повідомлено про виявлене порушення за результатами перевірки пожежно-технічного обстеження Інституту міжнародних відносин, що сталося з їх вини (самовільно зайняли приміщення цокольного поверху блоку А-3 теплопункту начального корпусу Інституту міжнародних відносин, огороджене металевою сіткою, яку вони облаштували легкозаймистими матеріалами: ДВП, паперовий картон тощо), та зобов`язано їх усунути недоліки до кінця робочого дня. Вказаним актом також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_14 категорично відмовились виконувати роботи по усуненню порушень, вказаних в акті обстеження. Надати пояснення з приводу невиконання вимог щодо усунення недоліків пожежно-технічного обстеження відмовились. З акту від 19 серпня 2014 року, складеного у присутності директора АГР ОСОБА_2 , начальника зміни ОСОБА_3 , завідуючої господарством ОСОБА_8 , завідуючої складом ОСОБА_9 , убачається, що приміщення цокольного поверху блоку А-3 теплопункту начального корпусу Інституту міжнародних відносин від легкозаймистих матеріалах не придбано та недоліки, виявлені перевіркою пожежно-технічного обстеження Інституту міжнародних відносин на вимогу ОСОБА_2 вказаними працівниками не усунуто. Згідно акту від 22 серпня 2014 року, складеного у присутності тих же осіб, ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення причин невиконання ним розпорядження керівника щодо усунення порушень техніки пожежної безпеки, яке він мав виконати напередодні зміни як під час основного робочого часу, так і за сумісництвом, ОСОБА_1 надати пояснення з приводу невиконання вимог щодо усунення вказаних недоліків відмовився. Відповідно до наказу від 03 листопада 2014 року № 08-1610/04 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин з 07 листопада 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов`язків, згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Свою апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує тим, що зазначення в документах його прізвища неправильно свідчить про те, що такі документи його не стосуються; суд першої інстанції неправильно врахував пояснення ОСОБА_12 , який засвідчив, що підписав акт щодо виявлення причин порушень пожежно-технічного стану приміщень ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, та що захаращення приміщення сталося з вини ОСОБА_1 та ОСОБА_14 ; судом першої інстанції неналежно було оцінено пояснення свідків, зокрема пояснення ОСОБА_3 ; не взято до уваги те, що оскаржені розпорядження були незаконними з точки зору апелянта, у зв`язку з відсутністю у нього договору для проведення призначених йому робіт; суд першої інстанції не врахував того, що проведена перевірка не містила жодної вказівки, щодо того приміщення, яке було зобов`язано звільнити позивачу; суд безпідставно послався на судове рішення у справі №761/36608/14-ц, оскільки копія такого рішення в матеріалах справи відсутня. Також апелянт вважає неналежними висновки суду першої інстанції стосовно правил внутрішнього трудового розпорядку від 30.03.2016 року, які суд мотивував тим, що трудові відносини позивача з відповідачем були припинення ще у 2014 році, законність чого була підтверджена в судовому порядку. Вказані посилання апелянта колегія суддів вважає неналежними, оскільки вказані обставини встановлені іншим рішенням суду, а отже не підлягають доказуванню. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» № 32053/13). Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. Як було встановлено в ході розгляду справи, під час розгляду цивільної справи №761/36608/14-ц було розглянуто питання щодо законності звільнення позивача. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року у справі №761/36608/14-ц позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 16.09.2014 № 735-32 про оголошення догани ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 18.09.2014 № 744-32 про оголошення догани ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 03.11.2014 № 08-1610-04 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин та слюсаря 6 р. (0,5 ставки) сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2014 року по 01 листопада 2015 року в розмірі - 61 374, 17 грн. Стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 1000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконними та скасування наказів про оголошення доган, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсними записів в трудовій книжці, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди. Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 року залишено без змін. Хоча, формально такі позовні вимоги, які було заявлено у справі №761/36608/14-ц, в даній справі позивач не заявляв, в той же час в рамках справи №761/36608/14-ц здійснено оцінку законності звільнення позивача саме у зв`язку з неналежним виконанням, в тому числі і оскаржених в рамках даної справи, розпоряджень. При цьому належність і відповідність таких розпоряджень була фактично предметом розгляду у справі №761/36608/14-ц та вже здобула судову оцінку. За таких умов, колегія суддів апеляційного суду вважає даний позов спробою апелянта переглянути правовідносини, які вже були оцінені судом з підстав його незгоди з такою оцінкою, що й було б порушенням принципу юридичної визначеності. Колегія суддів не може погодитися з позицією апелянта стосовно того, що рішення у справі №761/36608/14-ц не могло бути враховане судом при вирішенні даної справи у зв`язку з відсутністю копії такого рішення в матеріалах справи. У відповідності до ст. 81 ЦПК України до матеріалів справи мають бути додані лише докази з приводу предмета доказування. В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що вказане рішення було постановлено у справі між тими самими особами, що беруть участь і у цій справі, а саме рішення є у вільному доступі, так як опубліковане в ЄДРСР, відтак, воно не потребує окремого надання його копії до матеріалів справи. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції детально оцінив усі доводи апелянта при розгляді справи в суді першої інстанції, а фактично доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції. Окремо апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В якості окремої підстави для відхилення позовних вимог, колегія суддів вважає також і наступне: Фактично правовідносини, що склалися у даній справі між позивачем та відповідачем, є трудовими правовідносинами. У відповідності до положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У даній справі позивач оскаржує розпорядок свого роботодавця, а також режим роботи працівника, про які йому стало достеменно відомо в 2014 та 2016 роках. Разом з цим, до суду з даним позовом позивач звернувся лише в березні 2019 року. В судовому засіданні апелянт підтвердив час, з якого йому стало відомо про оскаржуване рішення, та не зміг належним чином обґрунтувати обставини, які об`єктивно перешкоджали йому у зверненні до суду з вказаними вимогами у встановлені ст. 233 КЗпП України строки. При цьому зазначені строки є преклюзивними і підлягають застосуванню без відповідного клопотання з боку будь-якої сторони. За таких умов, пропуск строку звернення для вирішення трудового спору є додатковою підставою, що перешкоджає можливості задоволення позовних вимог. З огляду на вказане, суд вважає, що апелянтом не було належним чином доведено свої апеляційній вимоги, відтак підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько