Постанова 4852 № 160/4767/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4767/21 (суддя Коренев А.О., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., за участю секретаря судового засідання Макарової С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі №160/4767/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 30 березня 2021 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі згідно з яким просить: визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26.02.2021 № 39 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби; поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов`язками; стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходчи з виплат за грудень 2020 року та січень 2021 року, як за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню Позивача з займаної посади; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов`язками, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що його звільнення є незаконним, оскільки формулювання підстав для звільнення позивача, викладені у спірному наказі ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 № 39 о/с, не відповідають виключному переліку підстав, які передбачені в п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Позивач вважає, що вказаний наказ видано з підстав, не передбачених в Законі, поза межами повноважень та у спосіб, не передбачений Конституцією і законами України, що вказує на його протиправність та наявність підстав для його скасування. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у задоволені позову відмовлено повністю. В рішенні суду зазначено про те, що підстави для визнання протиправним та скасування оскарженого наказу про звільнення позивача та як наслідок його поновлення на роботі відсутні. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам, що мають значення для справи, неповного з`ясування обставин справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі зазначає про: хибність висновку суду першої інстанції щодо того, що ДБР з 27 грудня 2019 року припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, оскільки у нього є правонаступник ДБР як державний правоохоронний орган, при цьому функціональні обов`язки працівників слідчих органів ДБР не змінилися; не застосування до позивача положень ст. 32 КЗпП України. Зазначає, що слідчий не є державним службовцем, що свідчить про відсутність скорочення посад в ДБР; відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівнозначної посади; необхідність застосування до нього законодавства станом на час прийняття його на службу, яке надавало певні соціальні гарантії та запропонувати йому як державному службовцю іншу вакантну посаду у тому самому державному органі. Вказує, що до позивача було застосовано норми п.1 ч.1 ст. 87 Закону України № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопада 2015 року (далі - Закон № 794-VIII), які суперечать самому Закон № 794-VIII та Конституції України та які було в подальшому виключено законодавцем; відповідачем не враховано не враховано наявність у позивача переважного права на залишення на роботі; суд першої інстанції не врахував той факт, що скорочення посади слідчого не відбулось відповідачем під час процедури звільнення позивача не було доведено зміст наказів ДБР від 20.10.2020 року №202 ДСК та від 30.12.2020 № 303 ДСК. Посилається на незрозумілість рішення суду першої інстанції; неправильне тлумачення судом пп.4 п.3 розділу Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" № 305-IX; на порушення процедури його звільнення. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає про хибність доводів позивача викладених в апеляційній скарзі. Посилається на практику Верховного суду в аналогічній справі. В судове засідання позивач та представник відповідача не з`явились. Позивач надав суду клопотання з проханням відкласти розгляд справи, оскільки він приймає участь у розгляді кримінальної справи у в Індустріальному місцевому суді Дніпропетровської області. В свою чергу відповідач надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю у відповідача юриста. На думку колегії суддів зазначене клопотання позивача не підлягає задоволенню враховуючи те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості явки до суду та його участі в інший кримінальній справі як представника підозрюваних, при цьому зазначення позивачем номера кримінального провадження при неповідомленні суду номеру кримінальної справи позбавило суд можливості перевірити наявність обставин на які посилається позивач на сайті «Судової влади України» або з інших офіційних джерел інформації. Крім того, звертає на себе увагу те, що позивач зазначає на своє перебування в Індустріальному місцевому суді Дніпропетровської області, між тим суд з такою назвою в переліку судів України відсутній. Отже колегія суддів вважає, що обставини на які посилається позивач не знайшли свого підтвердження. Також не підлягає задоволенню клопотання відповідача, враховуючи те, що відсутність у штаті юридичної особи достатньої кількості працівників, а також труднощі в організації пошуку кваліфікованого спеціаліста для здійснення представництва інтересів такої юридичної особи в суді не є поважними підставами для відкладення розгляду справи. Таким чином, суд не може визнати причини неявки вказаних осіб поважними, а тому їх неявка, відповідно до ст. 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі) від 23.11.2018 року № 23 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі, як обраного за конкурсом з випробувальним терміном строком 6 місяців (т.1 а.с.130). 27.11.2018 року позивач склав присягу державного службовця. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 28.11.2018 року № 25 о/с ОСОБА_1 переведено з 28 листопада 2018 року за його згодою на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з випробувальним строком 2 місяць (т.1 а.с.131). Наказом Директора ДБР від 28.05.2019 року №153-ос позивачу присвоєно 5 (п`ятий) ранг державного службовця. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 року №135-ос «Про попередження працівників» наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 01.02.2021 року, про наступне вивільнення. 27.11.2020 р. позивача попереджено про наступне вивільнення (т.1 а.с.59). Відповідно до попередження про наступне вивільнення від 18.11.2020 року № 17-09/13657/9-23/2020 директор ТУ ДБР у м. Мелітополі, керуючись пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», попередив позивача про наступне скорочення посади державної служби - слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку він обіймав, з 01 лютого 2021 року. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.01.2021 року№4о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, від 22.10.2020 року оку№135о/с в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01.02.2021 року, виклавши його у новій редакції; відкликано попередження працівників від 18.11.2020 року; відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, наказано персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 01.03.2021 року, про наступне вивільнення. Відповідно до попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 року № 17-09/449/9-23/2021 директор ТУ ДБР у м. Мелітополі, керуючись пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», попередив позивача про наступне скорочення посади державної служби - слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку він обіймав, з 01 березня 2021 року. З вказаним попередженням позивач ознайомився особисто під підпис 28.01.2021 року (т.1 а.с.61). Наказом т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 року № 39-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», керуючись п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань, позивача звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби. Підстава: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202ДСК, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22.10.2020 № 135о/с, наказ Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303ДСК, наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 26.01.2021 року №4 о/с, персональне попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 року № 17-09/449/9-23/2021 (т.1 а.с.62-63). Правомірність та обґрунтованість наказу відповідача щодо звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на встановлені ним обставини справи, підстави для визнання протиправним та скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на роботі відсутні. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з Законом України "Про Державне бюро розслідувань" № 794-VIII від 12 листопада 2015 (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. На виконання пункту 1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 "Про утворення Державного бюро розслідувань". 03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року. Статтею 1 Закону № 794-VIII (у редакції з 27.12.2019 року) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Законом України № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (у редакції з 27.12.2019 року) (далі - Закон № 794-VIII), визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Згідно з частиною першою статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. За приписами частини другої статті 14 цього ж Закону служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким, зокрема, змінено порядок скорочення посад державної служби. Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 року №440-ІХ (далі - Закон №440-IX), яким внесені зміни до Закону №889-VIII. Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Вказані висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.07.2021 року у справі № 640/11024/20. Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 23.11.2018 року № 23 о/с позивача призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі, як обраного за конкурсом з випробувальним терміном строком 6 місяців (т.1 а.с.130). 27.11.2018 року позивач склав присягу державного службовця. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 28.11.2018 року № 25 о/с позивача переведено з 28 листопада 2018 року за його згодою на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з випробувальним строком 2 місяць (т.1 а.с.131). Наказом Директора ДБР від 28.05.2019 року №153-ос позивачу присвоєно 5 (п`ятий) ранг державного службовця. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 року №135-ос «Про попередження працівників» наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 01.02.2021 року, про наступне вивільнення. В подальшому 28.01.2021 року позивача попереджено про зміни організаційно-штатної структури Держаного бюро розслідувань та скорочення посади, яку він обіймає, про що свідчить особистий підпис останнього на бланку ознайомлення з попередженням (т.1 а.с.59-61). Наказом т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 року № 39-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», керуючись п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань, позивача звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби. Підстава: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202ДСК, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22.10.2020 № 135о/с, наказ Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303ДСК, наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 26.01.2021 року №4 о/с, персональне попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 року № 17-09/449/9-23/2021 (т.1 а.с.62-63). За загальним правилом для вирішення зазначених спірних правовідносин пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". Вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції проте, що після внесення Законом №440-IX змін у Закон №889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII. Водночас служба в Державному бюро розслідувань (далі - ДБР) згідно з частиною другою статті 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Частиною першою цієї ж статті визначено, що до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами згідно з пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" визначає Директор ДБР. Частиною другою статті 9 вказаного Закону врегульовано, що гранична чисельність центрального апарату та територіальних управлінь ДБР становить 1 тисячу 600 осіб. Згідно з штатним розписом, затвердженим наказом ДБР від 22 лютого 2019 року № 25 ДСК "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2019 рік", який діяв на час призначення позивача на посаду, усі без винятку посади слідчих центрального апарату ДБР відносились до посад державної служби. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України та означає службову особу органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Слід зазначити, що чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого. Вказані висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.07.2021 року у справі № 640/11024/20. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції проте, що слідчі після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді; зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу. Згідно з матеріалами справи, та не заперечується сторонами цього спору, позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, тобто з 27.12.2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення. 27 грудня 2019 року відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність на державний правоохоронний орган. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок позивача в апеляційній скарзі щодо хибності висновку суду першої інстанції щодо того, що ДБР з 27 грудня 2019 року припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, оскільки у нього є правонаступник ДБР як державний правоохоронний орган, оскільки наявність правонаступника не спростовує факт зміни правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність на державний правоохоронний орган. Водночас суд першої інстанції правильно зазначив про наступне. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону № 794-VIII (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України. На виконання зазначених положень Закону Указом Президента України від 05.02.2020 року №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Наказом ДБР від 08.07.2020 року №323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Наказом ДБР від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», було затверджено (п.1.4.) структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, штатною чисельністю 75 штатних одиниць (Додаток 4). 15.10.2020 року наказом ДБР від 15.10.2020 року №583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 року №323. Наказом ДБР від 20.10.2020 року № 202 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі», відповідно до пунктів 4,8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу», та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 року №323 (із змінами), затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01.12.2020), №4 (вводяться в дію з 23.12.2020), №5 (вводяться в дію з 04.01.2021), №6 (вводяться в дію з 01.02.2021), відповідно до яких штатна чисельність складатиме 75 одиниць. Відповідно до змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Мелітополі виведені з штатного розпису (всього виведено 53 штатні посади) та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу всього 24 штатні посади, а саме: Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Мелітополі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 1 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 2 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 4 посади начальницького та середнього складу; Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Запоріжжі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу; Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Херсоні) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу. Наказом ДБР від 30.12.2020 року № 303 ДСК затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема, пунктом 7 наказу ДБР від 30.12.2020 року № 303 ДСК наказано у пункті 4 наказу ДБР від 20.10.2020 року № 202ДСК словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінити на словосполучення «з 01 березня 2021 року». Наказом ДБР від 25.01.2020 року № 43ДСК затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі, штатною чисельністю 75 одиниць. Згідно із службовою запискою начальника відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі, адресованої Директорові ТУ ДБР у м. Мелітополі, від 30.04.2021 року штатна чисельність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, була скорочена на 40 посад. Отже, внаслідок реалізації зазначених наказів ДБР посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління, в тому числі і посада, яку займав позивач - слідчий другого слідчого відділу, що підтверджується матеріалами справи. Водночас введено посаду слідчого середнього начальницького складу (капітан ДБР). Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) наказом від 15.10.2020 року №581 змінено організаційну структуру ТУДБР у м. Мелітополі та наказом від 20.10.2020 року № 202 ДСК відбулась зміна штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі в наслідок чого була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що накази Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №202 ДСК та від 30.12.2020 року №303 ДСК є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні. Наявність цих наказів також спростовує твердження позивача про фактичне не скорочення посад слідчих. При цьому суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що посади державної служби та посади рядового та начальницкого складу є посадами різних категорій посад з власним правовим статусом який врегульований для державних службовців Законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань», а для осіб рядового та начальницького складу власне контрактом, який заключає особа при вступі на службу, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та КЗпП України. Такі посади мають різні кваліфікаційні вимоги, до таких посад застосовуються різні умови проходження конкурсу (проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку та інше). З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі та наявності обставин, що свідчать про існування змін істотних умов праці помилковими. Отже, підстави для застосування до позивача положень ст. 32 КЗпП України відсутні. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що ДБР залишився правоохоронним органом, що жодним чином не перешкоджає проведенню змін в організаційній структурі ТУДБР у м. Мелітополі та його штатному розписі. Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що під час процедури звільнення, позивачу не було доведено зміст наказів ДБР від 20.10.2020 року №202 ДСК та від 30.12.2020 № 303 ДСК суд апеляційної інстанції вважає такими, що не мають значення для вирішення цієї справи оскільки вони безпосередньо не зачіпають прав та інтересів позивача. Крім того, після з`ясування їх наявності позивач правом на їх оскарження не скористався. Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. До повноважень Директора ТУ ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону № 794-VIII ). Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі затвердженого наказом ДБР від 29.12.2020 року № 875, Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР. З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, а суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу». Оспорюваний наказ про звільнення від 26.02.2021 року № 39 о/с підписаний т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі Лісойван Ярославом. На момент спірних відносин, ОСОБА_2 займав посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі. Згідно із листом заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі Лісойван Ярослава від 23.02.2021 року №17-09/1314/9-23/2021, адресованого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, директор територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі Гаврилюк Ігор Дмитрович з 23.02.2021 року перебував на лікарняному. Відповідно до частини 5 статті 13 Закону №794-VIII у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов`язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник. Відтак, директор ТУ ДБР у м. Мелітополі, як і особа, яка тимчасово наділена законом виконувати його обов`язки у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень, є тією особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021року №39о/с про звільнення позивача підписаний уповноваженою особою суб`єкта призначення, а доводи позивача викладені у позові та повторно в апеляційній скарзі безпідставними. Посилання позивача на порушення процедури його звільнення, які полягають у тому, що підполковник ДБР ОСОБА_3 на час вручення позивачу попередження про звільнення та директор ТУ ДБР у м. Мелітополі полковник ДБР Лісоцван Я.М. який підписал наказ про звільнення позивача не були керівниками державної служби, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, враховуючи наступне. Пунктом 2 частини 3 статті 13 Закону України «Про державне бюро розслідувань» директору територіального управління Державного бюро розслідувань надані повноваження призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону. Зазначена норма кореспондується із змістом абзацу 10 пункту 3 розділу ІІІ Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 26 листопада 2018 року № 168, відповідно до якого директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР. Отже колегія суддів погоджується з висновками відповідача щодо того, що директор ТУ ДБР у м. Мелітополі Гаврилюк І.Д. або особа яка тимчасово виконує його обов`язки є суб`єктом призначення державних службовців, а не керівником державної служби. Тому наказ ТУДБР у м. Мелітополі від 26.02.2020 № 39 о/с виданий у межах наданих особі повноважень. Посилання позивача на підписання попередження про наступне вивільнення директором ТУ ДБР у м. Мелітополі Гаврилюком І. є безпідставним, оскільки я правильно зазначає відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, законом не визначено такої вимоги до цього документу, а лише висувається вимого щодо строку попередження працівника. Щодо доводів позивача про застосування до нього норми п.1 ч.1 ст. 87 Закону України № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопада 2015 року (далі - Закон № 794-VIII), які суперечать Закону № 794-VIII та Конституції України та які було в подальшому виключено законодавцем, слід зазначити, що зміни в законодавстві, на які посилається позивач на спірні правовідносини не можуть вплинути, оскільки вони виникли до прийняття цих змін в законодавстві та останні не містить положень, які б поширювали їх дію на правовідносини, що виникли до набрання ними чинності. Щодо доводів позивача про необхідність застосування до нього законодавства станом на час прийняття його на службу, а не на час звільнення, яке на час виникнення спірних правовідносин було нечинним, але надавало йому певні соціальні гарантії та запропонувати йому у зв`язку з цим, як державному службовцю, іншу вакантну посаду у тому самому державному органі, суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає права на самовільне застосування нечинних правових норм. Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № -рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Щодо доводів позивача про те, що слідчий не є державним службовцем, що свідчить про відсутність скорочення посад в ДБР та звільнення слідчих або припинення їх здійснюється в порядку визначеному повноважень Закону України "Про Державне бюро розслідувань", а не на підставі Закону України «Про державну службу» слід зазначити, що норми КПК України визначають межи процесуальних повноважень слідчого для здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, однак не регулюють трудові відносини слідчих - державних службовців. Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України «Про державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України «Про державну службу». Щодо доводів позивача про не надання відповідачем доказів, які б свідчили про відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівнозначної посади слід зазначити, що відсутність можливості ТУ ДБР у м. Мелітополі так і в системі ДБР підтверджується тим, що посада державної служби слідчого віднесена до підкатегорії «В3» Переліку посад державної служби, що прирівнюється до відповідних підкатегорій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №

15. У зв`язку зі зміною правового статусу ДБР всі посади державної служби «слідчі» були скорочені, а призначення на інші наявні посади підкатегорії «В1», «В2» має відбуватися лише за конкурсом. Тому відповідач не може запропонувати позивачу рівнозначну або нижчу посаду державної служби. З огляду на правильне встановлення судом першої інстанції обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний наказ є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26.02.2021 року № 39 о/с про звільнення позивача з посади слідчого. Щодо доводів позивача про не врахування відповідачем наявності у позивача переважного права на залишення на роботі слід зазначити що, оцінка цим доводам вже була надана судом першої інстанції, і з нею погодився суд апеляційної інстанції, отже для надання повторної відповіді на ці аргументи позивача підстав не має. Відносно інших доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Крім того, відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи позивача, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Зазначений обов`язок відповідач виконав. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі №160/4767/21 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 02 грудня 2021 року. Повне судове рішення складено 07 грудня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко