Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10347/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 р.Справа № 520/10347/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Бабаєв А.І.) від 30.07.2021 року по справі №520/10347/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 290744-21 від 22 квітня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та про скасування посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 13.07.2016 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 290744-21 від 22 квітня 2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та про скасування посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 13.07.2016 року. Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп. Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначено, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Вказав, що на розгляді в ГУ ДМС України в Харківській області перебуває справа щодо набуття громадянства України неповнолітньою дитиною позивача. В рамках розгляду вказаної справи здійснено перевірку законності надання дозволу на імміграцію позивачу, за результатами якої встановлено, що дозвіл на імміграцію прийнято з порушенням вимог закону. В зв`язку з чим, відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну. Представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача надав до суду клопотання, в якому просив провести розгляд справи без його участі та участі позивача. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до ВГІРФО УМВС України в Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, як сину іммігрантки. Рішенням УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області від 21 червня 2007 року на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України Про імміграцію позивачу, як сину іммігрантки, надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 21.06.2007, терміном дії - безстроково. 13.07.2016 року позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , у зв`язку із обміном по досягненню 25-річного віку. Головним управлінням ДМС України в Харківській області складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу та запропоновано скасувати рішення УГІРФО УМВС України в Харківській області від 21.06.2007 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 від 15.07.2016 визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню. Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 290744-21 від 22 квітня 2021 року скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України. Відповідно до ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Згідно з ч. 15 ст. 4 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію". Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції особи, яка є батьком, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітні діти (п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію"). Згідно з ст. 6 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язковою передумовою прийняття компетентним органом відповідного рішення про надання особі дозволу на імміграцію є перевірка правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні. Судом встановлено, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну прийнято суб`єктом владних повноважень у 2007 році. Станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію". Так, відповідно вищенаведеної статті Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Колегія суддів зазначає, що Законом України Про імміграцію встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого встановлено, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27.09.2019 №815/3420/17 та №820/285/17, від 13.11.2019 у справі №815/3651/17 та від 22.01.2020 у справі №802/1432/17-а. Відповідачем по справі, на підставі висновку вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну позивача відповідно до вимог п.п.1, 6 ч.1 ст. 12 Закону України Про імміграцію. Проте, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Законом України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію. При цьому, відповідач не наводить яким чином розбіжності в документах позивача ОСОБА_1 вплинули на прийняте рішення територіальним органом, що здійснював на той час державну політику у сфері міграції УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області. Так, доказів підробки позивачем документів відповідачем не доведено. Суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, УГІРФО УМВС України в Харківській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у зв`язку із чим позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано позивача посвідкою на постійне проживання. Крім того, будь-яких порушень законодавства та відсутності необхідних документів уповноваженим державним органом під час розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію виявлено не було, уповноважений державний орган України з питань імміграційної політики визнав правомірність прибуття позивача в Україну, правомірність подальшого проживання та правомірність набуття дозволу на імміграцію в силу прямої дії закону. Відповідач, приймаючи оскаржуване у даній справі рішення, виходив з того, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу прийняте з порушенням вимог Закону. Проте, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка видала дозвіл на імміграцію в Україну за прийняття безпідставного рішення відповідачем не надано. Крім того, на підставі отриманого дозволу на імміграцію та отриманої посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, доказів порушення законодавства позивачем суду не надано. Відповідачем також не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачам дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію". Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983). Відповідно до п. 21 Порядку №1983, питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Приписами п.п. 22-23 Порядку №1983 встановлено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону №2491-ІІІ, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом. Разом з тим, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було дотримано передбаченої Порядком №1983 процедури, а саме позивач не запрошувався органом, яким прийнято рішення, та пояснення від нього не відбирались. Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не встановлено, що подані позивачем документи разом з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну були недостовірними, підробленими та нечинними. Колегія суддів вважає, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Аналогічний висновок щодо вибору і застосування норми права висловлена Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 р. у справі № 820/2262/17, що враховується судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про скасування позивачу та його неповнолітньому сину дозволу на імміграцію, відповідач не перевірив факт наявності сталих родинних відносин позивача, кровного споріднення, сімейних відносин та постійного місця проживання останніх, зокрема, сімейний стан, перебування на утриманні неповнолітньої дитини. Тобто, у спірних правовідносинах відповідачем не було дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такими наслідками відповідно дост. 13 Закону України Про імміграціює обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідност. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики ЄСПЛ: для матері/батька і дитини головним елементомсімейного життя є можливість постійного спільного проживання (постанова по справі МакМайкл проти Сполученого Королівства (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86). Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність неповнолітньої дитини та його законне право на проживання разом з батьками. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 18.11.2019 року по справі №820/5953/16, від 17.03.2020 року по справі №821/505/16, від 26.05.2020 року по справі №815/6555/16. Крім того, згідно положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. В силу ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Відповідно ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідач під час прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття та без урахування принципу пропорційності. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власного рішення, яке є предметом оскарження позивачем. Виходячи з визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року по справі №520/10347/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 08.12.2021 року