Постанова 4851 № 440/4748/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 р. Справа № 440/4748/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, по справі № 440/4748/21 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області , Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - Великобагачанський районний сектор УДМС, перший відповідач), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - УДМС в Полтавській області), в якому просив суд зобов`язати Великобагачанський районний сектор УДМС України в Полтавській області, Миргородський р-н, смт. Велика Багачка, вул. Шевченка, буд. 71, оформити та видати ОСОБА_2 паспорт зразка 1994 року у вигляді книжечки вперше. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова першого відповідача у оформленні та видачі сину позивача - ОСОБА_2 паспорта громадянина Україхни зразка 1994 року у формі книжечки, обґрунтована посиланням на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", якими встановлено, що при досягненні 16-річного віку громадяни України отримують паспорт з безконтактним електронним носієм, а також можливістю видати сину позивача паспорт у бажаній ним формі (книжечки) лише за умови долучення до заяви відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, яким буде зобов`язано відділ ДМС оформити та видати паспорт паспорт громадянина України зразка 1994 року, суперечить приписам ст.ст. 8, 22, 32 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, якими, зокрема, передбачено неможливість безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, необхідність дотримання принципу поваги до приватного життя, чим на думку позивача, є вимога надати згоду на електронну обробку персональних даних його сина у процесі оформлення ІD-паспорту. При цьому зауважив, що неможливість отримання його сином паспорта громадянина України у формі книжечки є обмеженням його прав і свобод, чого не має бути в демократичному суспільстві. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі №440/4748/21 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Великобагачанським РВ УМВС України в Полтавській області 06 лютого 1998 року) до Великобагачанського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Шевченка, 71, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300), Управління Державної міграційної служби у Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішеня Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі № 440/4748/21, визнати дії Великобагачанського районного сектору УДМС в Полтавській області і дії УДМС України в Полтавській області протиправними, зобов`язати Великобагачанський районний сектор УДМС України в Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року, зобов`язати Великобагачанський районний сектор УДМС України в Полтавській області виплатити за рахунок бюджетних асигнувань суму, затрачену на оплату судового збору, а також постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на недостатнє дослідження судом першої інстанції заяви, поданої позивачем до першого відповідача, та прийняття у зв`язку з цим помилкового рішення про відсутність підстав для оформлення сину ОСОБА_1 паспорту громадянина України у формі книжечки, обґрунтованого поданням такої заяви не особисто сином позивача, а його батьком, оскільки у поданій до відділу ДМС заяві від 03.03.2021 позивач просив визначити дату, коли він разом з сином має прибути до відділу ДМС для надання необхідних документів та заповнення відповідного бланку для оформлення паспорту книжечки. Однак, відповідачем було проігноровано таке звернення, що підтверджується відсутністю будь-якої відповіді на нього у листі від 01.04.2021. Також позивач додатково повідомив, що з метою дотримання вимог в частині необхідності особистого звернення до органу ДМС із заявою про оформлення паспорту громадянина України, вже 10.09.2021 року ОСОБА_2 (син позивача) особисто заповнив та подав заяву до Великобагачанського районного сектору УДМС в Полтавській області про видачу паспорта, але як вбачається з відповіді на вказану заяву №С-7/6/5318-21 від 21.09.2021 йому, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення змін до пункуту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 302», було знов відмовлено у зв`язку з відсутністю рішення суду, яке набрало законної сили про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, чим вкотре порушено громадянські права сина позивача, шляхом перевищення своїх службових повноважень, що призводить до обмеження можливості реалізації ОСОБА_2 його права на отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року. Другий відповідач, у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у першого відповідача законних підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої в інтересах його сина - ОСОБА_2 , оскільки як Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України № 2503 - ХІІ від 26.06.1992, так і постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", а також Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591, передбачено саме особисте звернення особи за отриманням паспорта громадянина України вперше при досягненні, передбаченого законодавством віку. Крім того, зауважив, що в силу приписів вказаного Тимчасового порядку № 456 оформлення та видача особі паспорта громадянина у формі книжечки можливе за умови наявності рішення суду, яке набрало законної сили про зобов`язання орган ДМС вчинити такі дії. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, 03 березня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою в порядку Закону України "Про звернення громадян" з приводу оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки - без застосування засобів реєстру у зв`язку з досягненням шістнадцятирічного віку. До зазначеної заяви ініціатором звернення приєднано чотири фотокартки 34х45 мм, копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , копію паспорта позивача. За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 01 квітня 2021 року повідомив ОСОБА_1 про те, що органи ДМС України в Полтавській області здійснюють оформлення паспорта громадянина України відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", якою встановлено, що Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України, зразка 1994 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, пунктом 1 розділу ІІІ якого передбачено подання особою, яка досягла 16-річного віку заяви про видачу паспорта особисто. Також вказано, що при поданні заяви позивачем не долучено копії рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України, зразка 1994 року громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що передбачено пп.2 п. 1 розділу ІІІ Порядку №

465. Зазаначено, що у разі надання громадянином ОСОБА_2 пакету документів, визначених розділом ІІІ Порядку № 456, паспорт буде оформлено з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 «Про затвердження зразка балнка паспорта громадянина України» у встановлений термін. Позивач вважаючи вказану відмову такою, що порушує права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду з цим позовом про зобов`язання першого відповідача видати його сину паспорт громадянина України у формі паспорта книжечки заразка 1994 року. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для зобов`язання відповідача видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки останній особисто із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України та передбаченими пунктами 13-14 Положення № 2503 документами до територіального органу УДМС не звертався. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими группами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Колегія суддів зауважує, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11). Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII). Колегія суддів звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких віднесено серед іншого паспорт громадянина України. Положеннями ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI). Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації. Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503-XII). Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) (в редакції, чинніц станом на час звернення позивача до органів ДМС) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається. За змістом п. 2 вказаної Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302). Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово "відмова". У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством. Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги позивача судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 заперечує проти електронної обробки вказаних даних у процесі оформлення ID-паспорту, у зв`язку з чим не надає згоду на таку обробку. Законом, який регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних є Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI). Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів. Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI). Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI). Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних. Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …». За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності». Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року). Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу». Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 має право на отримання паспорта-книжечки зразка 1994 року за умови дотримання, всіх необхідних вимог, закріплених в нормах, що регулюють дані правовідносини. Як зазначалось вище, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302). Так, з 21.06.2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за №620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 456), з пункту 1 якого слідує, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року N 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. N 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року N 719-V), та визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. В силу приписів п.3 розділу І Тимчасового порядку № 456 оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто; особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною,- на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). Заява є згодою на обробку персональних даних згідно із Законом України "Про захист персональних даних". Під час заповнення заяви особою або її законним представником (далі - заявник) працівник територіального підрозділу ДМС інформує заявника про вимоги Закону України "Про захист персональних даних". Відповідно до п.1 розділу ІІІ Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: заяву; рішення суду; свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). З аналізу наведених норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, у разі, якщо вона досягла 16-ти річного віку і не визнана судом недієздатною, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Матеріалами справи підтверджено, що вперше із заявою від 03.03.2021 про видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки заразка 1994 року до Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області звернувся не особисто ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якому на час подачі такої заяви вже виповнилось 16 років, а його батько - ОСОБА_1 , що і стало однією з підстав для відмови першого відповідача у оформленні та видачі такого паспорту, та в силу наведених вище приписів Тимчасовго порядку № 446 є обґрунтованим та таким, що не суперечить вказаним вимогам. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що як вбачається з наданих до апеляційної скарги позивачем документів, 10.09.2021 ОСОБА_2 особисто звернувся до Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області із заявою, в якій просив оформити паспорт громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з досягненням 16-річного віку, до якої додав свідоцтво про народження, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , дві фотокартки розміром 3,5*4,5, довідку про місце реєстрації. Тобто, звертаючись до другого відповідача 10.09.2021 із вказаною заявою, син позивача - ОСОБА_2 дотримався визначених Тимчасовим порядком № 456 вимог, зокрема, щодо особистого звернення до органу ДМС. Однак, як вбачається з наданої позивачем до апеляційної скарги копії листа Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області від 21.09.2021 № 5318, отриманого у відповідь на вказану заяву ОСОБА_2 , перший відповідач вдруге відмовив у видачі останньому паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року з підстав недолучення до поданої 10.09.2021 заяви рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України, зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_2 , як це передбачено Порядком №

456. При цьому зазначив, що у разі надання ОСОБА_2 пакету документів, визначених пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 456 паспорт буде оформлено з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», в встановлений термін. Отже, єдиною обставиною, яка унеможливлює отримання сином позивача - ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року є відсутність відповідного рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на викладене, враховуючи наявність у ОСОБА_2 (сина позивача) права на отримання паспорта зразка 1994 року, особисте подання ним заяви до Великобагачанського сектору УДМС України в Полтавській області, а також те, що єдиною підставою для відмови у видачі паспорта є відсутність відповідного судового рішення, колегія суддів вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача у спірних відносинах слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року. При цьому, належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах буде зобов`язання Великобагачанського районного сектор УДМС України в Полтавській області оформити та видати на ім`я ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». Щодо клопотання позивача, заявленого в апеляційній скарзі про постановлення окремої ухвали в порядку ст.ст.324, 249 КАС України щодо дій відповідача колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду. У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає що відсутня необхідність в постановленні окремої ухвали. Відповідно до п. 4 ч.1 ст.317 КАС України неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Враховуючи вищенаведене, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі № 440/4748/21 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову. У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7 ст.139 КАС України). Матеріалами справи підтверджено, що згідно з наявною в матеріалах справи квитанцією АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.2114971543.1 від 07.05.2021 ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 908 грн. Згідно з наявною в матеріалах справи квитанцією АТ «Полтава-банк» від 28.09.2021 № 28-11459544/С ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362,00 грн. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, відповідно до ст.139 КАС України слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову - 908,00 грн. та за подання апеляційної скарги - 1362,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області. Керуючись ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі № 440/4748/21 - скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 до Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області - задовольнити. Визнати протиправною відмову Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області в оформленні та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_2 з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». Зобов`язати Великобагачанський районний сектор УДМС України в Полтавській області (38300, Полтавська область, Миргородський район, смт. Велика Багачка, вул. Шевченка, буд. 71) оформити та видати на ім`я ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (36039, м. Полтава, вул. Пушкіна, 63, код ЄДРПОУ 37829297) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.В. П`янова