Постанова 4803 № 212/3116/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9516/21 Справа № 212/3116/19 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/3116/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Альфа-Банк», Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олена Володимирівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року, яке ухвалене суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 серпня 2021 року, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (надалі АТ «Укрсоцбанк»), Державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. 06 листопада 2019 року представником Акціонерного товариства «Альфа-Банк» подано заяву про заміну сторони її правонаступником, в протокольній формі заяву задоволено, залучено до участі у справі замість відповідача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа-Банк». У серпні 2020 року позивачкою ОСОБА_1 подана змінена позовна заява до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Альфа Банк» (надалі АТ «Альфа Банк»), Державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Змінена позовна заява обґрунтована тим, що 27 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Генеральний кредитний договір №120/460/08 та додаткову угоду №120/461/01/08 до нього, згідно умов якого було надано кредит у розмірі 110000 доларів США, під 14 процентів річних, строком до 26 червня 2023 року. 27 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір №120/390-І-120/460/08, згідно умов якого позивачка, в забезпечення виконання умов кредитного договору з ОСОБА_2 перед банком, передала в іпотеку належне їй домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Умови кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування ним з боку ОСОБА_2 виконувались не належним чином, у зв`язку з чим у нього перед банком виникла прострочена заборгованість за кредитним договором. З метою задоволення вимог банку до ОСОБА_1 за кредитним договором, державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. 22 лютого 2019 року здійснила державну реєстрацію права власності на вказане вище домоволодіння (предмет іпотеки) за банком (іпотекодержателем). Здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за банком є, по суті, зверненням стягнення на предмет іпотеки. Позивачка вважає таке звернення стягнення незаконним, а державну реєстрацію права власності такою, що має бути визнана недійсною, оскільки умовами іпотечного договору (п.4.5) визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателю від свого імені. Позивачка вважає, що виконавчий напис від 19 жовтня 2012 року, здійснений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В., про звернення стягнення на належне позивачці домоволодіння, яке вона передала в іпотеку, є реалізацією кредитором досудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки та повторне зверненням на її майно, що на її думку є недопустимим, в тому числі і через те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 06 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстав пропущення строку позовної давності. Зазначене вказує на те, що фактично банк не може отримати виконання зобов`язань за кредитним договором від ОСОБА_2 , однак вирішив отримати таке виконання за рахунок майна позивачки. Крім того, зазначає, що Державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. не перевірено дотримання іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 61 Порядку державно реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127, щодо вручення іпотекодавцю вимоги про необхідність усунення порушень та можливого звернення стягнення на предмет іпотеки. Просила суд: визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на належне ОСОБА_1 домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену Державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. 22 лютого 2019 року. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз О.В., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неврахування судом першої інстанції того, що умовами іпотечного договору (п.4.5) визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателю від свого імені. Тобто, вчиненням виконавчого напису від 19 жовтня 2012 року, здійсненим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В., про звернення стягнення на належне позивачці домоволодіння, яке вона передала в іпотеку, кредитор вже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, й повторне звернення стягнення, шляхом державної реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк», є недопустимим. Крім того, зазначає, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстав пропущення строку позовної давності, що вказує на те, що фактично банк не може отримати виконання зобов`язань за кредитним договором від ОСОБА_2 , однак вирішив отримати таке виконання за рахунок майна позивачки. Також, вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права та не прийняв до уваги її доводи про те, що Державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О.В. не перевірено дотримання іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127, щодо вручення іпотекодавцю вимоги про необхідність усунення порушень та можливого звернення стягнення на предмет іпотеки, тоді як вона таку вимогу не отримувала, що є самостійною підставою для задоволення позовних вимог. Крім того, зазначає, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», визначає, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Поваій О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника відповідача АТ «Альфа-Банк» - Кудюмова М.М., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 27 червня 2008 року між Акціонерним - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено Генеральний кредитний договір №120/460/08 та Додаткову угоду №120/461/01/08 до нього, згідно умов яких ОСОБА_2 отримав від банку кредит в розмірі 110 000 доларів США, під 14% річних, строком до 26 червня 2023 року. 27 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір №120/390-І-120/460/08, згідно умов якого позивачка, в забезпечення виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 перед банком, передала в іпотеку належне їй домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . 10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». Згідно рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків з дати визначеної у Передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме з 15.10.2019 року. АТ «Альфа-Банк», у порядку правонаступництва, набув всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаними без необхідності внесення змін до відповідних договорів, копія рішення міститься в матеріалах справи. Таким чином, АТ «Укрсоцбанк» було відступлено право грошової вимоги за Кредитним договором № 200Ж/2І07 від 19 квітня 2007 року новому кредитору - АТ «Альфа-Банк». 19 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В. вчинено виконавчий напис за іпотечним договором, яким звернуто стягнення на належне ОСОБА_1 домоволодіння, з метою погашення заборгованості по кредитному договору ОСОБА_2 , розмір заборгованості за яким складає: - 82460,00 доларів СЩА поточна заборгованість за кредитом; - 23732,97 доларів США прострочена заборгованість за кредитом; - 340,21 доларів США поточна заборгованість за процентами; - 52871,77 доларів США прострочена заборгованість за процентами; - 6519,11 доларів США - прострочена заборгованість за процентами; - 87565,96 гривень пеня. 07.07.2018 року, за вихідним №127/18, позивачці ОСОБА_1 було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, в якому повідомлялось, що у випадку не виконання вимоги буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону «Про іпотеку», шляхом набуття предмету іпотеки у власність для повернення кредитних коштів. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.03.2019 року №160382063 державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Волос Оленою Володимирівною на підставі дублікату, що має силу оригіналу іпотечного договору №120/390-І-120/460/08, серія та номер: №3666, виданий 27.06.2008 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвінової І.І.; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: 127/18 виданий 07.02.2018 року, виданий АТ «Укрсоцбанк»; генерального договору про надання кредитних послуг, серія та номер: №120/460/08, виданим 27.06.2008 року, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , - було зареєстроване право власності на домоволодіння, загальною площею 298,8 кв.м., а саме: житловий будинок А-2, замощення І.ІІ, огорожа 1.2.3, за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов`язань по кредитному договору, кредитодавцю спричинені збитки у вигляді неповернених кредитних коштів та не отриманих доходів, а тому АТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержатель, мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Укладаючи Іпотечний договір від 27.06.2008 року, позивачка ОСОБА_1 надала згоду на перехід права власності (відчуження) предмета іпотеки до іпотекодержателя у позасудовому порядку в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин, у порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку», й дане застереження в договорі свідчить про те, що сторони досягли згоди про можливість такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц). Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сферідержавної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц). У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону. Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц. У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном. Отже, порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем. Зазначений висновок відповідає висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц. Підсумовуючи наведене потрібно зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 викладено висновок про те, що поштові конверти з адресою відправника повернулися на адресу останнього з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання». Отже, позивач цих відправлень не отримала, що в свою чергу свідчить про недобросовісність іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя в очікуванні таких дій (стаття 13 ЦК України). Як встановлено колегією суддів, позивачка вимогу про усунення порушення зобов`язання не отримала, оскільки така вимога була повернута з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 144-149), тому іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності. За таких обставин, матеріалами справи підтверджено, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» так і Порядку № 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, колегія суддів дійшла виснвоку, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена всупереч норм чинного законодавства. Отже, процедура звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем порушена, оскільки іпотекодавець не отримувала повідомлення банку про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, й висновки суду першої інстанції щодо дотримання Банком такої процедури є помилковими, а доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. При цьому, посилання позивачки ОСОБА_3 на зміну банком строку дії кредитного договору та сплив позовної давності щодо повернення кредиту на час звернення банку до державного реєстратора не є підставою для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, оскільки такі обставини не передбачені ст.24 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як підстави для відмови у державній реєстрації права власності. Так, відповідно до ст.256 Цивільного кодексу позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст.266 ЦК, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст.267 ЦК. Згідно з приписами ст.267 ЦК особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Таким чином, строк для звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в контексті застосування положень закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК, й доводи позивачки в цій частині є безпідставними та не впливають на вирішення спору по суті. Не приймаються до уваги колегією суддів й посилання позивачки ОСОБА_3 на норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу задоволення її позовних вимог, з огляду на наступне. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Як вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір №120/390-І-120/460/08, згідно умов якого позивачка, в забезпечення виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 перед банком, передала в іпотеку належне їй домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,8 кв.м. (а.с. 13-15), тобто, на дані правовідносини не поширюються положеня Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Разом з тим, порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» і Порядку № 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, є самостійною та достатньою підставою для визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального і процесуального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, з відповідачів, у рівних частина, на користь позивачки ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. (а.с. 1, 202), тобто по 640,34 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного реєстратору Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задовольнити. Визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на належне ОСОБА_1 домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену Державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Оленою Володимирівною 22 лютого 2019 року. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 34 (тридцять чотири) копійки. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 34 (тридцять чотири) копійки. Стягнути з Державного реєстратору Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олени Володимирівни на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 34 (тридцять чотири) копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 08 грудня 2021 року. Головуючий: Судді: