Постанова 4817 № 454/2468/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 454/2468/21Головуючий у 1-й інстанції Адамович М.Я. Провадження № 22-ц/817/1219/21 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 305010300 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., з участю секретаря - Панькевич Т.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року (постановлену суддею Адамович М.Я., повний текст якої складено 22 липня 2021 року) у цивільній справі № 454/2468/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського апеляційного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в якому просив стягнути з Держави Україна на його користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій колегії суддів Львівського апеляційного суду, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації. Свої вимоги мотивує тим, що колегія суддів Львівського апеляційного суду шляхом постановлення незаконної ухвали від 04.10.2017 року у справі №459/1950/16-ц залишила без змін рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з Фермерського господарства Бурка В.В. 15000 грн. судового збору, чим мала намір завдати йому, як члену фермерського господарства шкоду в розмірі 15000 грн. Стверджує, що дії суду є протиправними тому, що колегія суддів вказаного суду в порушення своїх обов`язків та присяги при обґрунтуванні судового рішення не оцінивши поданих ним доказів винесла незаконну ухвалу. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди. Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказує, що суд першої інстанції не застосував норми ст.ст. 8, 55, 56, 124 Конституції України як норми прямої дії, не врахував рішень Конституційного суду України щодо тлумачень ст.ст. 55, 124 Конституції України та судову практику з даного питання. Зазначає, що він звільнений від доказування незаконності ухвали апеляційного суду від 04.10.2020 року. Вказує про те, що він має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду на підставі ст. 1176 ЦК України. Сторони будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 червня 2017 року у задоволенні позову ФГ Бурка В.В. відмовлено. Стягнуто із ФГ Бурка В.В. на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 15000 грн. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 459/1950/16 провадження № 61-27257св18 касаційну скаргу ФГ Бурка В. В. задоволено частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року скасовано. Провадження у справі за позовом ФГ Бурка В. В. до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України . Позивач стверджує, що дії колегії суддів апеляційного суду Львівської області є протиправними тому, що колегія суддів вказаного суду в порушення своїх обов`язків та присяги, ст.ст. 8, 40, 55 Конституції України, при обґрунтуванні судового рішення не оцінивши всіх доказів винесла незаконну ухвалу. Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи нормами ЦПК України чи іншими законами України - не передбачено Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України). У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). За змістом частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц). Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (пункт 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року). Беручи до уваги принцип незалежності суду, І) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ІІ) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; ІІІ) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Судом встановлено, що позивач основною підставою для звернення із позовом зазначає те, що заподіяння йому моральної шкоди відбулося внаслідок протиправних дій та бездіяльності Львівського апеляційного суду (раніше Апеляційний суд Львівської області). В розумінні змісту заявлених позовних вимог та з урахуванням вимог чинного законодавства суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди пред`явлених до Львівського апеляційного суду. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність, є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленими законом особливостями відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував норми ст.ст. 8, 55, 56, 124 Конституції України як норми прямої дії, не врахував рішень Конституційного суду України щодо тлумачень стст. 55, 124 Конституції України та судову практику з даного питання та, що позивач звільнений від доказування незаконності ухвали апеляційного суду від 04.10.2020 року, колегією суддів оцінюються критично, оскільки на питання, які ставить позивач перед апеляційним судом дано обґрунтовану відповідь у даній постанові виходячи з сформованої судової практики і підстав для відступу від такої позиції з матеріалів справи не вбачається. Також, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення ст.ст. 8, 55, 56, 124 Конституції України з підстав того, чи зобов`язані суди на підставі вказаних статтей Конституції України розглянути позов до суддів (судів) про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами) та на підставі якого судочинства. Колегія суддів вважає, що таке клопотання до задоволення не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Оскільки в процесі розгляду справи апеляційним судом не встановлено обставин, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, підстави для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта у даному випадку відсутні. Крім того в даному випадку немає підстав вважати, що норми ЦПК України, на підставі яких судом відмовлено у відкриття провадження в частині вимог, суперечать Конституції України та є необхідність у застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії при цьому не застосувавши норми ЦПК. Враховуючи вказане, порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судових рішення. Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року залишити без змін. Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року. Головуючий Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О. Хома М.В.