Постанова 4817 № 602/1455/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 602/1455/20Головуючий у 1-й інстанції Радосюк А.В. Провадження № 22-ц/817/1221/21 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - 307000000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 листопада 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючого - Гірський Б.О. Суддів - Бершадська Г. В., Хома М. В., за участю секретаря - Панькевич Т.І. позивача ОСОБА_1 , представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 602/1455/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року, ухваленого суддею Радосюком А.В., повний текст якого складено 15.09.2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Лановецька державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Посилався на те, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як спадкоємець за законом, так як постійно проживав разом із нею на час відкриття спадщини. Оскільки, державним нотаріусом Лановецької державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском встановленого законом строку для прийняття спадщини, вимушений був звернутися з таким позовом до суду. Тому, просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем не надано жодного доказу існування у нього об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, що унеможливили б у 6-ти місячний строк йому звернутися до нотаріуса для подачі заяви про прийняття спадщини. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог було не відсутність поважної причини для визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини, а те, що ОСОБА_1 з 2011 року і на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 проживав з останньою, тому відмовлено за безпідставністю, що не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що до спірних правовідносин судом застосовано ст.1268 ЦК України та висновок ВС, викладений у постанові від 21.10.2020 року у справі №569/15147/17, які не підлягали застосуванню, оскільки вони регулюють наявність чи відсутність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і жодного відношення до поважності причин для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у даному предметі спору не мають. Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги довідку Ванжулівської сільської ради Лановецького району №72 від 06.02.2019 року, в якій зазначено, що на момент смерті із ОСОБА_3 ніхто не проживав та не був зареєстрований. Вважає, що в даному випадку має місце підміна судом предмету спору, оскільки позовними вимогами було визначення додаткового строку для прийняття спадщини у зв`язку з його пропуском з поважних причин, а не встановлення факту проживання позивача з спадкодавцем. Відзив у визначений судом термін на апеляційну скаргу не надійшов. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу в її межах, посилаючись на доводи, викладені в ній. ОСОБА_1 та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечили. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників цивільного процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 15 березня 2019 року Лановецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а.с.7). Після її смерті відкрилася спадщина за заповітом та законом. Із копії довідки Ванжулівської сільської ради Лановецького району Тернопільської області №112 від 13.03.2019 року вбачається, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 була зареєстрована в АДРЕСА_1 і з нею проживали: син - ОСОБА_5 проживав без реєстрації (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), син- ОСОБА_1 , 1954 року народження проживає, але не зареєстрований (а.с.11). Згідно акта обстеження проживання ОСОБА_1 №656, складеного комісією Ванжулівської сільської ради Лановецького району Тернопільської області 23.11.2020 року, ОСОБА_1 , 1954 року народження, дійсно з 2011 року не зареєстрований, але проживає в АДРЕСА_1 . З січня 2016 року не зареєстрований, але проживав за даною адресою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Брати здійснювали догляд за старенькою мамою, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели домашнє господарство (а.с.12). Вказані у вищезазначеній довідці та акті обстеження факти підтверджені допитаними у судовому засіданні суду першої інстанції свідками: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . З копії довідки №72, виданої Ванжулівською сільською радою Лановецького району Тернопільської області 06.02.2019 року, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 сама одна та більше ніхто не був зареєстрований та не проживав (а.с.39). Дана довідка вірно не взята до уваги судом першої інстанції, оскільки спростовується іншими дослідженими у справі доказами. У трудовій книжці ОСОБА_1 наявний запис про те, що з 03.03.2004 року по 04.05.2011 року він працював трактористом у філії «Лановецькийрайавтодор», звільнений з роботи за згодою сторін (а.с.60-62). ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджено копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 (а.с.5, зворот). 30.01.2019 року ОСОБА_1 вважаючи себе спадкоємцем, що прийняв спадщину звернувся до державного нотаріуса Лановецької державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою від 30.01.2019 року державного нотаріуса Лановецької державної нотаріальної контори Джус С.З. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлої матері ОСОБА_4 , оскільки ним не подано заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк (а.с.9). Із повідомлення Лановецької державної нотаріальної контори № 42/02-14 від 30.01.2019 року вбачається, що спадкоємцем померлої ОСОБА_4 є син - ОСОБА_5 , який 07.08.2018 року подав заяву про прийняття спадщини за заповітом. Інші спадкоємці в нотаріальну контору не звертались, свідоцтво про право на спадщину не видавалося у зв`язку із смертю спадкоємця ОСОБА_5 (а.с.10). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 15.03.2019 року Лановецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а.с.8). Згідно копії Витягу з єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №168617307 від 30.05.2019 року, ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 50,10 м.кв., житловою площею 33,10 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 травня 2019 року (а.с.44). ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.05.2019 року, є власником земельних ділянок, площею 0,1230 га, площею 0,2559 га та площею 0,1519 га, які розташовані в с.Ванжулів Лановецького району Тернопільської області, що стверджується копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 168606428; № 168601667; № 168595526 від 30.05.2019 року (а.с.46, 49, 52). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог та неправильному обранні позивачем ОСОБА_1 способу захисту своїх прав, так як на момент смерті своєї матері він постійно проживав разом із нею, тому в силу ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, а наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, які передбачені ст. 1272 ЦК України стосуються спадкоємців, які не прийняли спадщину. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки ним правильно встановлено фактичні обставини справи та прийнято обґрунтоване та законне рішення. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Відповідно до ст. 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Із змісту статті 1272 ЦК України вбачається, що за позовом спадкоємця, який не прийняв спадщини, суд може визначити йому додатковий строк достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування. Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд. Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Однак, виходячи зі змісту позову позивач фактично намагався довести те, що він в силу ст. 1268 ЦК України є спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї, а тому незалежно від змісту заповіту має право на обов`язкову частку у спадщині, як повнолітній непрацездатний син спадкодавця. З огляду на викладене, з врахуванням наявності нового власника оспорюваного спадкового майна та постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого позову, оскільки в даному випадку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання (стаття 392 ЦК України). Доводи апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення не спростовують. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам права та обставинам справи; підстави для його зміни в межах вимог, заявлених в апеляційній скарзі, у апеляційного суду відсутні. Судові витрати, у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід покласти на ОСОБА_2 в межах сум нею понесених. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року залишити без змін. Відновити дію рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 08 вересня 2021 року. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді покласти на ОСОБА_2 в межах сум нею понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Бершадська Г.В.