Постанова 4811 № 466/7427/20

Справа № 466/7427/20 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б. Провадження № 22-ц/811/1698/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 02 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову посилається на те, що 14.06.2020р. року він передав дванадцять тисяч гривень відповідачу в якості позики терміном до 14.08.2020р., що підтверджує розпискою власноручною позичальника. Згідно умов договору у випадку його прострочення, ОСОБА_2 зобов`язався виплатити позивачу пеню в розмірі одного проценту від суми позики за кожень день прострочки. Після спливу встановленого за домовленістю сторін строку, відповідач боргу не повернув, тому позивач був змушений звернутись до суду. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 02 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку 27 квітня 2021 року оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним. Зазначає, що суд неповно вирішив справу, не надавши позивачу можливості надати оригінал розписки відповідача. В апеляційній скарзі просить заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 02 березня 2021 року скасувати. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 25 листопада 2021 року, є дата складення повного судового рішення 07 грудня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що позивачем не доведено належними доказами укладення між сторонами договору позики. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зроблено висновок про те, що за своїми правовими за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З долученої ОСОБА_1 фотокопії розписки, вбачається що 14 червня 2020 року ОСОБА_2 позичив в ОСОБА_3 12000 грн. для придбання скутера та зобов`язувався отримані кошти повернути в повному обсязі до 14 серпня 2020 року. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не представив суду оригінал розписки, в взв`язку з чим суд був позбавлений можливості встановити факт наявності боргу відповідачем перед позивачем згідно такої розписки. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався з викликом сторін і такі повідомлялися про судові засідання належним чином. В суді першої інстанції позивач жодним чином не був обмежений в праві подання належних доказів в підтвердження доводів позовної заяви. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на відсутність обов`язку в суду щодо збирання доказів з власної ініціативи з метою задоволення позову сторони. Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції до матеріалів справи не було долучено оригіналу розписки, та разом з тим надана позивачем на підтвердження укладення договору позики копія розписки, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав позивачу можливості подати додаткові докази для підтвердження позовних вимог, та не запропонував долучити оригінал розписки, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень, а суд безпосередньо не повинен брати участі у збиранні доказів. Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Долучений до апеляційної скарги оригінал розписки, не може прийматися до уваги, так як скаржником не надано доказів неможливості подання оригіналу розписки до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 02 березня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 02 березня 2021 року - залишити без змін залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 07 грудня 2021 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник