Постанова 4855 № 640/10826/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10826/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочко Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА : У травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-53132-17У Головного управління ДПС у м. Києві; - зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві подати письмову заяву про повернення виконавчого документа до Дарницького районного відділу виконавчої служби у місті Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-53132-17У; - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.; - в іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що база нарахування ЄСВ фізичними особами-підприємцями абсолютно відмінна від бази нарахування роботодавця, а тому відсутня подвійна сплата. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 25 лютого 1997 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, дата запису: 07 грудня 2005 року, номер запису: 2 065 017 0000 007537. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: діяльність кафе (55.30.2). Головним управлінням ДПС у м. Києві було направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-53132-17-У, відповідно до якої станом на 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного соціального внеску у сумі 21030,90 грн. Згідно з позовною заявою позивач вказану вимогу не отримував, дізнався про порушення свого права 19 лютого 2020 року, при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження № 61142875. Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач подав скаргу від 02 березня 2020 року до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України від 03 квітня 2020 року № 12197/6/44-00-08-06-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення. Вважаючи протиправною вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 2011 року позивач працює директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Стиль" відповідно обов`язок по утриманню та перерахуванню ЄСВ до бюджету покладено на роботодавця позивач, а тому у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно з ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема: - роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1); - фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4). Частиною 1 ст. 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого: - для платників, зазначених у п. 1 (крім абз. 7) ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1); - для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2); - для платників, зазначених у п.п 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3). При цьому, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень. Згідно з ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні. Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював: - у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3); - у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3); - у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3). За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2019 року, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 21 030,90 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) + 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3), яка і була визначена спірною вимогою. У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах. Відповідно до наказу від 20 квітня 2011 року № 3 ОСОБА_2 призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Стиль" (код ЄДПОУ 37152700). Відповідно до відомостей, що містяться у довідці про застраховану особу (форма ОК-7) позивачу у період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно був нарахований дохід (заробітна плата) (код 37152700) у таких розмірах: - за І квартал 2017 року - 13 500,00 грн.; - за ІІ квартал 2017 року - 23 000,00 грн.; - за ІІІ квартал 2017 року - 24 212,60 грн.; - за IV квартал 2017 року - 47 292,00 грн.; - за І квартал 2018 року - 57 000,00 грн.; - за ІІ квартал 2018 року - 36 000,00 грн.; - за ІІІ квартал 2018 року - 18 750,00 грн.; - за IV квартал 2018 року - 25 079,48 грн.; - за І квартал 2019 року - 37 275,00 грн.; Таким чином, враховуючи встановлену ст. 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими: - за І квартал 2017 року - 2970,00 грн. (13 500,00 грн. х 22%); - за ІІ квартал 2017 року - 5060,00 грн. (23 000,00 грн. х 22%); - за ІІІ квартал 2017 року - 5326,77 грн. (24 212,60 грн. х 22%); - за IV квартал 2017 року - 10 404,24 грн. (47 292,00 грн. х 22%); - за І квартал 2018 року - 12 540,00 грн. (57 000,00 грн. х 22%); - за ІІ квартал 2018 року - 7920,00 грн. (36 000,00 грн. х 22%); - за ІІІ квартал 2018 року - 4125,00 грн. (18 750,00 грн. х 22%); - за IV квартал 2018 року - 5517,48 грн. (25 079,48 грн. х 22%); - за І квартал 2019 року - 8200,50 грн. (37 275,00 грн. х 22%); Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 62 063,49 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою. Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року, відповідно вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві від 14 травня 2019 №Ф-53132-17У є протиправною та підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов