Постанова Полтавський апеляційний суд № 539/1083/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/1083/21 Номер провадження 22-ц/814/2292/21Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О. С. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року (повний текст рішення виготовлено 09 серпня 2021 року) у справі за позовом акціонерного товариства «Лубнифарм» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2021 року акціонерне товариство «Лубнифарм» (далі - АТ «Лубнифарм») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Позовні вимоги мотивовано тим, що АТ «Лубнифарм» є єдиним повноправним власником квартири АДРЕСА_1 . Однак, представниками підприємства спільно з працівниками Національної поліції було встановлено, що протягом тривалого часу в приміщенні даної квартири без належних правових підстав проживає ОСОБА_1 , 1949 року народження. Тобто, має місце самоправне зайняття житлового приміщення. Добровільно залишити спірне житло ОСОБА_1 відмовляється. ОСОБА_1 безпідставно користується житловим приміщенням, створює перешкоди власникові у користуванні і розпорядженні квартирою, систематично протягом тривалого часу не сплачує комунальні платежі та не здійснює витрат на утримання приміщення квартири у належному стані. Після уточнення позовних вимог, просив суд виселити відповідача із приміщення житлової квартири АДРЕСА_1 , з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вказав, що з метою забезпечення дотримання балансу між інтересами позивача та відповідача, ураховуючи обставини спору, з огляду на поважний вік відповідача та складну життєву ситуацію, готовий надати на праві користування відповідачеві інше житлове приміщення, придатне для постійного проживання фізичної особи. Вважає, що виселення ОСОБА_1 з самочинно зайнятого приміщення житлової квартири з наданням права користування іншим житловим приміщенням буде ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, не спричинить порушення права відповідача на житло у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, й, відповідно, слугуватиме компромісом для вирішення даного спору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року позовні вимоги АТ «Лубнифарм» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном задоволено. Усунуто перешкоди у здійснені права на користування та розпорядження належним на праві власності АТ «Лубнифарм» майном, а саме квартирою АДРЕСА_3 , шляхом виселення ОСОБА_1 з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на постійній основі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Лубнифарм» судовий збір в розмірі 2270,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року не погодився відповідач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Прохав рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ «Лубнифарм» у задоволенні позову. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Скаржник вказує, що судом першої інстанції було прийнято оскаржуване рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи. Відповідачем зазначено, що позивач умисно ввів суд в оману щодо протиправного проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, адже його безпосередньо було вселено до квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року по справі №2-317/1995 року. Вважає, що запропоноване позивачем помешкання не є рівнозначним. ОСОБА_1 також вказав, що проживає у спірному житлі на постійній основі з 1995 року. Узагальнені доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу Відповідач зазначає, що додане до апеляційної скарги рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року по справі №2-317/1995 року не спростовує висновків суду першої інстанції відносно встановлених обставин спору та не доводить факт правомірності проживання відповідача у спірній квартирі, й, відповідно, не може слугувати обмеженням прав позивача як власника житла. Також вказано, що позивач не приймав участі у судовому засіданні, за результатами розгляду якого було винесено вищевказане судове рішення. Окрім того, вказаним судовим рішенням не встановлювалось право постійного користування спірним житлом, тим паче, право власності відповідача на нього. Позиція учасників справи у суді апеляційної інстанції Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Стороженко С.В. під час судового засідання вимоги апеляційної скарги підтримали та прохали їх задовольнити. Представники позивача АТ «Лубнифарм» Мартюк К.О., Сова В.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечували та прохали рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ВАТ «Лубнифарм» є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором від 05 липня 1995 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Лубенської державної нотаріальної контори Афанасієвською І.В. (а.с.29-30). Згідно довідки КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №98 від 26 січня 2021 року виданої АТ «Лубнифарм», станом на 26 грудня 2012 року об`єкт житлова квартира за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано в КП «Лубенське МБТІ» в книзі №62 за реєстровим №8675 за ВАТ «Лубнифарм» (а.с. 28) Також встановлено, що АТ «Лубнифарм» є правонаступником ВАТ «Лубнифарм». Так, 17 травня 2012 року загальними зборами акціонерів ВАТ «Лубнифарм» було прийнято рішення про зміну найменування товариства на Публічне акціонерне товариство «Лубнифарм» (а.с.8-11). Рішенням загальних зборів акціонерів Товариства від 18 квітня 2019 року змінено найменування Товариства з Публічного акціонерного товариства «Лубнифарм» на Акціонерне товариство «Лубнифарм» у зв`язку з приведенням його у відповідність із Законом України «Про акціонерні товариства», що підтверджується Протоколом № 1 Засідання Річних Загальних Збрів акціонерів ПАТ «Лубнифарм» від 18 квітня 2019 року (а.с.12-16). Враховуючи, що АТ «Лубнифарм» є правонаступником ВАТ «Лубнифарм», то законним власником спірного житла є АТ «Лубнифарм». ОСОБА_1 було направлено лист із вимогою голови правління АТ «Лубнифарм» «Щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 » №242 від 04 лютого 2021 року, в якому прохається протягом 5 днів добровільно звільнити займане приміщення та не створювати законному власникові, а саме АТ «Лубнифарм», перешкод у користуванні зазначеним майном (а.с. 33). 08 лютого 2021 року складено акт, в якому зазначено про вручення ОСОБА_1 листа із вимогою голови правління АТ «Лубнифарм» «Щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 » №242 від 04 лютого 2021 року (а.с. 34). Як убачається з відповіді Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області від 04 лютого 2021 року, за адресою: АДРЕСА_4 час від часу проживає особа, яку можливо звати ОСОБА_1 , 1949 року народження (а.с.32). Також в матеріалах справи є копія договору найму житлового приміщення у будинках місцевих Рад народних депутатів, державних підприємств і установ, кооперативних і громадських організацій Української РСР, з якого вбачається, що управління будинками здає наймачеві - ОСОБА_1 в користування житлове приміщення з 2 житлових кімнат, площею 20,11 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_6 . Акт здачі і приймання квартири датовано 28 листопада 1983 року (а.с. 55-56). З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 14 квітня 1982 року №133 «Про дозвіл на будівництво підприємствам міста» було вирішено виділити хіміко-фармацевтичному заводу земельну ділянку площею 11119 м2 для будівництва 144-квартирного житлового будинку з прибудованим продовольчим магазином по АДРЕСА_7 за рахунок земельних ділянок садиб житлово-експлуатаційної контори площею 3529 м2 по АДРЕСА_8 та зобов`язано директора хімфармзаводу т. ОСОБА_3 надати квартири згідно існуючих норм за рахунок житлового фонду хімфармзаводу сім`ям, садиби яких підлягають знесенню. У списку вказано перелік сімей, що підлягають відселенню, зокрема сім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та вид компенсації - 2-х кімнатна квартира (а.с. 72). Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської Ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року №139 «Про дозвіл на будівництво підприємствам міста» було внесено зміни до рішення виконкому №133 від 14 квітня 1982 року, пункту V про виділення земельної ділянки АТ «Лубнифарм» для будівництва 144-х квартирного житлового будинку по АДРЕСА_7 , виділено СПМК-285 земельну ділянку для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_7 , по згоді, а умови викладені в рішенні виконкому №133 вважати дійсними для СПМК-285 (а.с. 76). Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07 червня 2021 року по справі №917/345/21 стягнуто з АТ «Лубнифарм» на користь ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» заборгованість за комунальні послуги в розмірі 12365,19 грн, спожиті за адресою: АДРЕСА_5 , та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн (а.с. 77-80). Позиція апеляційного суду Щодо судового рішення, поданого до суду апеляційної інстанції Перегляд рішення суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції відбувається з певними особливостями, передбаченими в Главі 1 Апеляційне провадження Розділу V Перегляд судових рішень. Так, частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з тим, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина друга статті 367 ЦПК України). Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подано до суду апеляційної інстанції копію рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року по справі №2-317/1995 року, в резолютивній частині якої зазначено про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_9 , де він проживав та його вселення до квартири АДРЕСА_1 . Неподання відповідачем вищевказаного судового рішення до суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не міг його віднайти, щоб подати до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. Відповідно до статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно зі статтею 8 Основного Закону Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Відповідно до статті 1291 Конституції судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Враховуючи, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України), можливість встановлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки судом апеляційної інстанції та обов`язковість виконання судового рішення, колегія суддів вважає за потрібне при перегляді рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року врахувати рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року по справі №2-317/1995 року. Щодо спірного житла Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Колегія суддів погоджується, що при застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано послався на статтю 41 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 109 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті). У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення. Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Слід звернути увагу, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під майном також розуміються майнові права. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлене у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило б захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Відтак, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. З матеріалів справи вбачається, що відповідач був заселений у спірну квартиру на підставі рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 16 квітня 1995 року по справі №2-317/1995 року, в резолютивній частині якої зазначено про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_9 , де він проживав та його вселення до квартири АДРЕСА_1 . В квартирі АДРЕСА_10 (раніше - АДРЕСА_11 , відповідач проживає понад 20 років та, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами справи, іншого житла, окрім спірної квартир, не має. Враховуючи, що відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання та позицію ЄСПЛ щодо того, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін, колегія суддів переконана, що твердження суду першої інстанції про відсутність правових підстав користування ОСОБА_1 спірним житлом є помилковим та передчасним. Щодо надання іншого житлового приміщення Після уточнення позовних вимог позивач прохав виселити відповідача із приміщення житлової квартири АДРЕСА_1 , з наданням права користування іншим житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Слід зазначити, що нормами ЖК УРСР передбачені випадки, в яких виселення відбувається з наданням громадянам іншого благоустроєного житлового приміщення, а саме: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий (статті 110-112). Разом з тим, у статті 113 ЖК УРСР закріплено, що надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. З матеріалів справи вбачається, що позивач запропонував у судовому порядку переселити відповідача до житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що географічно розташовано поза межами м. Лубни. Позивач додатково повідомив суд першої інстанції, що житловий будинок, право користування яким буде надано відповідачеві, має такі характеристики: площа земельної ділянки - 0,22 га, загальна площа будинку - 42,2 м2, корисна - 21,1 м2, підведені комунікації (газопостачання, електропостачання, водопостачання), матеріал стін - цегла, огороджений парканом, також на території домогосподарства наявний гараж та підсобні приміщення (сарай, погріб), насадження дерев фруктових порід, відведене місце для вирощування овочів, знаходиться неподалік продовольчих магазинів, закладу медичної допомоги зупинки автотранспорту, природнього водоймища та спортивного майданчика з вуличними тренажерами, про необхідність яких неодноразово було наголошено відповідачем. З технічного паспорту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що станом на 21 березня 2011 року в будівлі житлового будинку відсутнє таке інженерне обладнання: водопровід, каналізація, газопровід. Натомість газопровід присутній у приміщенні сараю. Колегія суддів, враховуючи вік відповідача, тривалий час (понад 20 років) його проживання у спірному помешканні, наявність судового рішення про вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що відповідач не є такими, що самоправно вселився до спірного жилого приміщення, відсутність у нього іншого житлового приміщення для проживання, дослідивши місцерозташування та інженерне оснащення запропонованого позивачем будинку та оцінивши в контексті пропорційності застосування виселення з урахуванням порушення права відповідача на житло, дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ «Лубнифарм». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до переконання про необхідність задоволення апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимогпозивача слід відмовити. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції задовольняє вимоги апеляційної скарги та скасовує рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року, то з АТ «Лубнифарм» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 3405,00 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2021 року - скасувати. У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Лубнифарм» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - відмовити. Стягнути з акціонерного товариства «Лубнифарм» на користь ОСОБА_1 судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 3405,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко