Ухвала КЦС ВС № 359/8255/16-ц

Ухвала 02 грудня 2021 року м. Київ справа № 359/8255/16-ц провадження № 61-16614ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Бориспільської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Реєстраційної служби Бориспільської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дудка Оксана Сергіївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень, скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених позовних вимог та ухвалених судових рішень У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Бориспільської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Реєстраційної служби Бориспільської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дудка О. С., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень, скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваних рішень не була надана у власність чи постійне користування, а відносилась до земель міського фонду. Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною, підписання акту погодження меж самостійного значення не має. ОСОБА_2 не довів, що він в установленому порядку набув право користування земельною ділянкою, якій була присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , Бориспільської міської ради Київської області задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано рішення Бориспільської міської ради від 24 липня 2012 року № 2308-27-VI про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у м. Бориспіль, в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_3 . Визнано незаконним та скасовано рішення Бориспільської міської ради від 29 січня 2013 року № 2908-34-VІ про затвердження проектів землеустрою та передачу безоплатно у власність земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) у м. Бориспіль (землі житлової та громадської забудови), в частині затвердження проекту землеустрою та безоплатної передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Бориспіль (землі житлової та громадської забудови) кадастровий номер 3210500000:07:003:0137 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_3 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 1810557), видане 30 березня 2013 року реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 3210500000:07:003:0137 площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень, проведену реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31227132105, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер: 1264115 від 30 березня 2013 року). Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 27852676), видане 09 жовтня 2014 року реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3210500000:07:003:0145 площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області (індексний номер Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 27852799 від 09 жовтня 2014 року, номер запису про право власності 7268784, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472257932105). Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 27850195), видане 09 жовтня 2014 року реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3210500000:07:003:0144 площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області (індексний номер Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 27850439 від 09 жовтня 2014 року, номер запису про право власності 7268276, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 472214932105). У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, кадастрові номери: 3210500000:07:003:0145 та 3210500000:07:003:0144, укладених 13 вересня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції належно не дослідив наявні у матеріалах докази, зокрема акт обстеження земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210500000:07:003:0145 від 17 лютого 2017 року, складений комісією у складі: голови постійної комісії Бориспільської міської ради з питань індивідуального будівництва та землекористування ОСОБА_7 , голови тимчасової комісії Бориспільської міської ради з питань перевірки законності прийнятих рішень у період 2010-2015 роки про надання земельних ділянок у місті Борисполі ОСОБА_8 , члена постійної комісії Бориспільської міської ради з питань індивідуального будівництва та землекористування ОСОБА_9 , депутата Бориспільської міської ради Євтушенка І. К., відповідно до якого на земельній ділянці збудованих або встановлених об`єктів немає, центральна частина огороджена металевою сіткою з хвірткою, на якій ростуть плодові дерева та кущі. Через спірну ділянку поруч з огородженою її частиною проходить ґрунтова дорога, якою користуються мешканці міста для проходу до цієї частини мікрорайону та в зворотному напрямку до АДРЕСА_2 , а також власник будинку АДРЕСА_3 для проїзду та паркування біля свого приватного будинку. Також дорога призначена для проїзду пожежної та комунальної техніки при надзвичайних ситуаціях. Протокол виїзду представника постійної комісії Бориспільської міської ради з питань індивідуального будівництва та землекористування у складі: заступника голови комісії депутата Бориспільської міської ради Добровольської М. С., депутата Євтушенко І. К., за участі представників громади від 16 липня 2019 року, відповідно до якого земельна ділянка, кадастровий номер: 3210500000:07:003:0145, розташована між будинками АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 і складається з трьох частин, одна з яких - прибудинкова територія будинку АДРЕСА_3 , яка знаходиться в огорожі та включає в себе єдиний під`їзд до вказаного будинку, друга частина - сад з фруктовими деревами, яка знаходиться в користуванні власників будинку АДРЕСА_5 також обнесена огорожею, а третя частина є дорогою загального користування, яка пов`язує масив Соцмістечко з АДРЕСА_2 , внесеною в Генеральний план міста і є під`їзним шляхом до будинку АДРЕСА_3 . Викопіювання з Генерального плану м. Бориспіль, затвердженого рішенням міської ради від 11 травня 2007 року № 1339-17-У та викопіювання з плану зонування міста Бориспіль, затвердженого рішенням міської ради від 08 червня 2017 року № 202-26-УІІ, згідно з яким через земельну ділянку 3210500000:07:003:0137 проходить дорога загального призначення з Соцмістечка на вулицю Київський Шлях, на ділянці знаходяться зелені насадження, а Опис меж земельної ділянки - землі загального користування та землі Бориспільської міської ради не відповідав дійсності, оскільки земельна ділянка безпосередньо межує із земельною ділянкою, кадастровий номерам 3210500000:07:003:0041, яка перебувала у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та земельною ділянкою, кадастровий номер 3210500000:07:003:0049, яка перебувала у власності ОСОБА_6 . Таким чином, земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:07:003:0137 площею 0,06 га не могла бути передана у власність ОСОБА_3 . Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня, у якій вона просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2021 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали для подання касаційної скарги у новій редакції із належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. Залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд роз`яснив їй положення частини другої статті 389 ЦПК України щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, частин першої та третьої статті 411 ЦПК України. У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає пункти 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14 та постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 806/1316/18, а також пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14 та постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 806/1316/18Верховний Суд виходить з такого. Так, пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції. За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Посилання заявника на не врахування апеляційним судом правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14 є неспроможними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 відступила від висновку, викладеного у зазначеній постанові Верховного Суду України, щодо можливого способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування без вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Щодо посилання ОСОБА_10 на неврахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 806/1316/18 Верховний Суд виходить з того, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також їх однакове матеріально-правове регулювання. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише посилання у постанові Верховного Суду на норму права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду на яку посилався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підставі для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки наведена як приклад неоднакового застосування норм права постанова Верховного Суду, ухвалена за інших встановлених судами фактичних обставин справи. Так, предметом спору у справі № 806/1316/18 були вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту у строк визначений Земельним кодексом України; зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Верховний Суд зазначив, що в ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Таким чином, до поданих заяв позивачем було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Миролюбівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. З огляду на наведене Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції, про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області неправомірно відмовлено у розгляді заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та містобудівної документації, в тому числі неможливості точно визначити місце розташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутності інформації щодо прив`язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту. Водночас, у справі у якій подано касаційну скаргу предметом спору були вимоги про визнання недійсними рішень, скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, тобто фактично позивач оскаржував правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку та її подальше відчуження, в той час як у справі № 806/1316/18, заявник оскаржував відмову у розгляді його заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, тобто фактичні обставини справ є відмінними, а тому відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Іншою підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначила пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), однак, не вказала яку норму права неправильно застосував апеляційний суд та щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Залишаючи без руху касаційну скаргу, Верховний Суд роз`яснив заявнику, що посилаючись на зазначену підставу для відкриття касаційного провадження, їй необхідно зазначити норму права, яку неправильно застосував суд апеляційної інстанції, та щодо якої відсутній висновок Верховного Суду. Разом з тим, подана на усунення недоліків касаційна скарга не містить будь-якого обґрунтування, зазначеної ОСОБА_1 підстави оскарження судового рішення. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, без зазначення конкретної норми права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій не дає підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Servicesv. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Не усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року, відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України є підставою вважати її неподаною, а тому вона підлягає поверненню заявникові. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 3, 4, 5, 389, 393, ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Бориспільської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Реєстраційної служби Бориспільської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дудка Оксана Сергіївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними рішень, скасування свідоцтв про право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. І. Усик