Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2825/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2021 р. Справа№ 910/2825/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Козир Т.П. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21 (суддя Картавцева Ю.В.) за позовом Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Київрибгосп» про стягнення 91 222 875,71 грн, за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Київська міська рада (далі також - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київрибгосп» (далі - ПрАТ «Київрибгосп», відповідач) про стягнення 91 222 875,71 грн, з яких 83989981,39 грн основного боргу, 2 405 478,05 грн 3% річних та 4 827 416,27 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в книзі записів державної реєстрації договорів від 23.05.2008 за № 79-6-00622 (далі - договір оренди), щодо сплати орендної плати у розмірі, який відповідає зміненій нормативно-грошовій оцінці земельної ділянки. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості та обов`язку зі сплати орендної плати за користування орендованою земельною ділянкою у відповідності до нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з останнього основного боргу та нарахованих на нього інфляційних втрат та трьох процентів річних. При цьому, судом відхилено посилання позивача на рішення Київської міської ради від 10.03.2016 № 217/217 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», як на підставу для зміни розміру орендної плати, оскільки укладений між сторонами договір оренди не містить положення стосовно того, що рішення міської ради може бути самостійною підставою для внесення змін до договору в односторонньому порядку; у межах розгляду справи №640/21692/20 судом було встановлено, що відносини між Київською міською радою та ПрАТ «Київрибгосп» є договірними, а не контролюючими, при цьому відповідач не навів доводів та доказів на підтвердження існування у позивача обов`язку самостійно щорічно змінювати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством як підстави для зміни розміру орендної плати незалежно від внесення змін до договору оренди землі; зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками та не свідчить про автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме, невірним застосуванням ст.ст. 236, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст. 179, 180, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 1, 11, 536, 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 24 Закону України «Про оренду землі», у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що згідно зі ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а землекористувачі мають обов`язок своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату у відповідності до приписів п. «в» ч. 1 ст.96 ЗК України; суд дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем доказів, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати, оскільки скаржник долучив до матеріалів позовної заяви довідку, видану ДПС про наявність заборгованості за земельним податком; суд безпідставно послався на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2020 у справі №640/21692/20, яким задоволено позов ПрАТ «Київрибгосп» до ГУДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02.04.2020 №0339610407, яке було винесене на підставі складеного акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві, яким ПрАТ «Київрибгосп» збільшено суму грошового зобов`язання по орендній платі, оскільки обставини, які були встановлені у згаданій адміністративній справі не є в силу ст.75 ГПК України преюдиціальними та підлягають доказуванню в ході розгляду даної справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 поновлено Київській міській раді пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.11.2021, встановлено ПрАТ «Київрибгосп» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. 08.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу разом із заявою про поновлення строку на його подання. Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України). Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Колегія суддів звертає увагу, що за приписами ст. 119 ГПК України за заявою учасника справи суд може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, тоді як встановлений судом процесуальний строк за заявою учасника справи може бути продовжений судом. При цьому, з вказаної норми вбачається, що заява про продовження встановленого судом процесуального строку має бути подана саме до закінчення цього строку, проте, у даному випадку відповідач звернувся із заявою про поновлення строку на подання відзиву та після закінчення строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, що виключає можливість його продовження. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, залишає без розгляду поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу. На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5755/21 від 09.11.2021 у зв`язку перебуванням судді Агрикової О.В., яка входить до складу колегії суддів на лікарняному з 26.10.2021, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2825/21. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 апеляційну скаргу у справі №910/2825/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Чорногуза М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21, призначену на 10.11.2021, прийнято до провадження вищевказаним складом суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.12.2021. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги повністю, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін. 01.12.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 №431/3265 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відкритому акціонерному товариству «Київрибгосп» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі м. Києва; передано ВАТ «Київрибгосп» у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 66,14 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення на вул. Промисловій, 4 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель, відведених відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради від 24.06.99 № 306/407 «Про оформлення права користування земельними ділянками» та право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 06.06.2000 № 90-4-00033, у зв`язку з переходом права власності на майно (перелік майна, переданого до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Київрибгосп»). 23.05.2008 між Київською міською радою (у тексті договору - орендодавець) та ВАТ «Київрибгосп», яке в подальшому змінило найменування на ПрАТ «Київрибгосп» (у тексті договору - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Промислова, 4 у Голосіївському районі м. Києва, розміром 661432 кв. м, кадастровий номер: 8000000000:90:116:0060, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів від 23.05.2008 за № 79-6-00622. Разом з тим, 28.06.2008 між Київською міською радою у тексті договору - орендодавець) та ВАТ «Київрибгосп», яке в подальшому змінило найменування на ПрАТ «Київрибгосп» (у тексті договору - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2993, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 27.08.2008 за №79-6-00640 із зазначенням про те, що цей нотаріальний договір є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 23.05.2008 № 79-6-00622 (далі - договір). Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 431/3265, передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором. Пунктом 2.1 договору визначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Промислова, 4 у Голосіївському районі м. Києва; розмір - 661432 кв. м, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісних та торгово-розважальних комплексів з об`єктами соціального та оздоровчого призначення; кадастровий номер: 8000000000:90:116:0060. Відповідно до витягу з технічної документації № Ю-22254/2008 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2008 № 1428 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 79934321,41 грн (п. 2.2 договору). Згідно з п. 3.1 договору останній укладено на 15 (п`ятнадцять) років. Пунктами 4.1, 4.2 договору встановлено, що визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Відповідно до п. 4.3 договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесенням змін до цього договору. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України (п. 4.4 Договору). Згідно з п. 4.7 договору розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік. Положеннями п. 8.4 договору передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату; у строки, встановлені чинним законодавством, звітувати перед податковими органами району за місцем розташування земельної ділянки про сплату орендної плати. Всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (п. 11.1 договору). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 01.01.2017 нормативна грошова оцінка земель м. Києва розраховується відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777, крім того, з 01.01.2017 рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 № 217/217 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» внесені зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, а саме, встановлено мінімальні значення локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони, які застосовуються при розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок, відтак, враховуючи дані витягу про розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки від 28.01.2019 (кадастровий номер 800000000:90:116:0060), відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає - 1199482499,82 грн, внесена відповідачем орендна плата не відповідає зазначеній нормативній оцінці. Так, за твердженням позивача, орієнтовний розмір належної до сплати за договором орендної плати становить: за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 35 412 666,90 грн, з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 36 516 848,05 грн, з 01.01.2020 по 31.10.2020 - 26 939 197,13 грн, поряд з цим, за даними ГУ ДПС у м. Києві плата за земельну ділянку (грн за рік) за визначені періоди становила 5 233 498,54 грн, 5 550 313,06 грн та 4 094 919,09 грн відповідно, відтак, сума недоплати орендної плати за договором - 83 989 981,39 грн. Посилаючись на наявність заборгованості відповідача за вказаним договором оренди, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу, а також нарахованих на нього інфляційних втрат та 3% річних. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, однак, жодних змін до договору в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати за землю сторонами не вносилось, жодних претензій щодо неправильного обчислення орендної плати, ані позивачем, ані районним податковим органом відповідачеві не пред`являлось, відтак, донарахування орендної плати без внесення відповідних змін до договору є неправомірним. При цьому, відповідач наголошував на тому, що наявність заборгованості з орендної плати має підтверджуватися належними доказами, зокрема, довідкою, виданою державним податковим органом про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою, однак, належних доказів на підтвердження заборгованості відповідача з орендної плати матеріали справи не містять, тому вимоги про стягнення з останнього заборгованості з орендної плати, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами у даній справі правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Колегія суддів зазначає, що відносини з оренди земельної ділянки врегульовано положеннями Глави 58 ЦК України, ЗК України, Податкового кодексу України в частині внесення орендної плати за землю, Закону України «Про оренду землі». За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, що є предметом вказаного договору оренди належить до комунальної власності. Відповідно до ст. 287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. За приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно з частиною 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Статтею 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). При цьому чинне законодавство України не забороняє визначати розмір орендної плати шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки це відповідає, зокрема, приписам частини 1 статті 15, статті 21 Закону «Про оренду землі». З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Приписами п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, нормами Податкового кодексу України не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру, зокрема земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель»). Відповідно до наведених вище положень чинного законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України. Частинами першою - третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Згідно з пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області. Тобто, чинне законодавство не встановлює конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати. Як було зазначено вище, відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Згідно з витягом з технічної документації № Ю-22254/2008 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2008 № 1428 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 79934321,41 грн (п. 2.2 договору). Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку. Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що рішення міської (сільської) ради може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди, якщо сторони цього договору визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для внесення змін до нього, що відповідає принципу свободи договору, встановленому статтями 3, 6, 627 ЦК України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 925/688/18. Так, за умовами п. 4.3 договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору. Згідно з п. 4.7 договору розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік. Всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (п. 11.1 договору). Отже, укладений між сторонами договір не містить положення щодо того, що рішення міської ради може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди в односторонньому порядку, у зв`язку з чим місцевим господарським судом правомірно відхилено посилання позивача на рішення Київської міської ради від 10.03.2016 № 217/217 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яким внесені зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23, як на підставу для зміни розміру орендної плати. Зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичної зміни умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак, і відповідного донарахування суми зобов`язання з оплати орендної плати. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі №813/3819/17, від 16.01.2020 у справі №911/2686/18, від 20.01.2021 у справі №826/8525/16. Київська міська рада не вчиняла дій на підставі п. 4.3 договору оренди щодо зміни (збільшення) орендної плати та внесення відповідних змін до договору у порядку п. 11.1 договору оренди. Жодних нотаріальних угод про зміну (збільшення) орендної плати сторонами не укладалось, а тому, відповідачем сплачувалась орендна плата в розмірі та на умовах, встановлених договором оренди. Разом з тим, пунктом 4.9 договору передбачено, що контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати, нарахування пені за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення здійснює районний податковий орган за місцем розташування земельної ділянки. Як було встановлено судом першої інстанції, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звертався до Головного управління ДПС у м. Києві про надання інформації щодо розміру нарахованих та сплачених платежів по орендній платі за земельні ділянки у 2017-2020 роках ПрАТ «Київрибгосп». Листом № 13102/9/26-15-44-07-17 від 05.06.2020 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що у 2017 році ПрАТ «Київрибгосп» було нараховано 5 550 313,06 грн, у 2018 році - 5 550 313,06 грн, у 2019 році - 5 550 313,06 грн, у 2020 році - 5 087 786,97 грн, станом на 01.06.2020 розмір податкового боргу становить 3 557 494,58 грн. Як вбачається з наданих відповідачем доказів, ПрАТ «Київрибгосп» зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (справа №640/21692/20). У межах розгляду справи № 640/21692/20 судом, зокрема, встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, статті 76 та пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік ПрАТ «Київрибгосп». За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві складено акт від 11.03.2020 № 117/26-15-04-07-19/21524641 (надалі - акт перевірки). В акті перевірки зазначено, що заниження податкового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб за січень 2020 року відбулось внаслідок не врахування в податковій декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) даних витягу про розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки від 28.01.2019 (кадастровий номер 800000000:90:116:0060), нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає - 1199482499,82 грн. На підставі висновків викладених у акті перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2020 №0339610407, яким збільшено ПрАТ «Київрибгосп» суму грошового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 3170225,20 грн, з яких: за податковими зобов`язаннями - 2536180,16 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 634045,04 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 640/21692/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021, позов ПрАТ «Київрибгосп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 02.04.2020 № 0339610407. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наведені у вказаних судових рішеннях в адміністративній справі обставини не є в силу ст.75 ГПК України преюдиціальними та підлягають доказуванню в ході розгляду даної справи, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правомірно врахував встановлені у вищевказаних судових рішеннях у адміністративній справі №640/21692/20, які набрали законної сили, обставини, що не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а також не потребують доказування при розгляді будь-якої іншої справи в господарському суді, оскільки така переоцінка судом доказів, які стали підставою для встановлення судом відповідних обставин у справі нівелює правову визначеність учасників судового процесу стосовно встановлених фактів. Так, у межах розгляду справи № 640/21692/20 судом було встановлено, що відносини між Київською міською радою та ПрАТ «Київрибгосп» є договірними, а не контролюючими, при цьому відповідач не навів доводів та доказів на підтвердження існування у позивача обов`язку самостійно щорічно змінювати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством як підстави для зміни розміру орендної плати незалежно від внесення змін до договору оренди землі. Зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов`язання з орендної плати за січень 2020 року за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. З аналізу матеріалів справи та норм права суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного повідомлення-рішення в односторонньому порядку змінено умови договору оренди землі в частині збільшення розміру орендної плати, з 79934321,41 грн до 1199482499,82 грн. Як правильно зауважив суд першої інстанції, основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою. У листі № 48445/6/26-15-13-01-23 від 12.05.2021 Головне управління ДПС у м. Києві зазначило, що станом на 11.05.2021, заборгованість по орендній платі з юридичних осіб у ПрАТ «Київрибгосп» у Головному управлінні ДПС у м. Києві відсутня. Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати за користування орендованою земельною ділянкою у відповідності до нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а наявними у матеріалах справи доказами підтверджується відсутність заборгованості відповідача з орендної плати за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача 83 989 981,39 грн основного боргу. Також, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором оренди, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 405 478,05 грн 3% річних та 4 827 416,27 грн інфляційних втрат. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З огляду на те, що позивачем не доведено наявності заборгованості у відповідача за договором оренди та факту порушення ним виконання зобов`язань з оплати орендних платежів за договором, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Київської міської ради до ПрАТ «Київрибгосп» про стягнення 91 222 875,71 грн. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Київської міської ради - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/2825/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2825/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 06.12.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді Т.П. Козир М.Г. Чорногуз