Постанова Київський апеляційний суд № 753/2510/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/2510/21 Головуючий у суді І інстанції Трусова Т.О. Провадження № 22-ц/824/14058/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 1 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - УДП «Укрінтеравтосервіс»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 27 148,36 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 067,48 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 280,67 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 27 травня 1997 року ОСОБА_1 працював в УДП «Укрінтеравтосервіс» на різних посадах, а з 1 квітня 2020 року займав посаду заступника начальника відділу управління майном департаменту з правових та майнових питань. Наказом № 92-ВК від 24 квітня 2020 року позивача звільнено з роботи із 5 травня 2020 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак, при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку внаслідок відсутності грошових коштів, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за що передбачена відповідальність за статтею 117 КЗпП України. УДП «Укрінтеравтосервіс» було видано довідки, відповідно до яких станом на 26 січня 2021 року борг підприємства перед позивачем становить 27 148,36 грн, а середньоденний заробіток на час звільнення - 681,21 грн. На момент пред`явлення позову період затримки належних позивачу до виплати сум становив із 6 травня 2020 року до 3 лютого 2021 року, а тому з урахуванням його середньомісячної заробітної плати сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 128 067,48 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 27 148,36 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 54 296,72 грн та судовий збір в сумі 665,95 грн, а усього 82 111,03 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині стягнутого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач через представника за довіреністю - адвоката Здрілка Є.Є. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і неправильного застосування норм матеріального права,та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши середній заробіток у розмірі 5 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що підприємство не заперечує факту наявності простроченої заборгованості перед позивачем у розмірі 27 148,36 грн, проте вважає, що задоволення вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи саме у визначеному розмірі 54 296,72 грн є необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру стягнення середнього заробітку не надав належної оцінки обставинам розміру і структури невиплачених сум та істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, що дійсно було б дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Судом також не враховано ту обставину, що з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, розмір якого майже в 2 рази більший за розмір загальної суми заборгованості по заробітній платі, а позивач звернувся до суду лише через 9 місяців після свого звільнення, хоча строк звернення по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку сплив через три місяці, коли він дізнався або повинен був дізнатись про своє порушене право. Крім того, тривала невиплата заробітної плати позивачу не залежала від бажання чи можливостей УДП «Укрінтеравтосервіс» з огляду на те, що з 27 жовтня 2020 року існують непереборні та істотні обставини, які викликані арештом банківських рахунків відповідача, що позбавляло можливості сплатити заробітну плату позивачу, що свідчить про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до мінімальної суми. Отже, за змістом апеляційної скарги відповідач оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині стягнутого розмірусереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в іншій частині вирішених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платіце судове рішення не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, утім в судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач подав письмові пояснення, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 травня 1997 року працював в УДП «Укрінтеравтосервіс»на посадах провідного інженера у відділі сервісу служби обслуговування екіпажів, провідного інженера служби постачання та збуту, головного фахівця відділу розвитку комп`ютерної діяльності, заступника начальника відділу розвитку комерційної діяльності, заступника начальника відділу управління майном департаменту з правових та майнових питань, що підтверджується записами в його трудовій книжці (а.с. 4-6, 12). Наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» № 92-ВК від 24 квітня 2020 року «про припинення трудового договору» позивача звільнено з 5 травня 2020 року з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України із здійсненням бухгалтерією підприємства розрахунку та компенсації за невикористану щорічну відпустку - 66 календарних днів (а.с. 7). Згідно із довідкою вих. № 1/03-04-68, виданою відповідачем 26 січня 2021 року, позивачу при звільненні не було виплачено заробітну плату за червень 2019 року у розмірі 6 948,36 грн та за травень 2020 року у розмірі 20 200,00 грн, а всього заборгованість по заробітній платі становить 27 148,36 грн (а.с. 8), що також не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи. За даними довідки УДП «Укрінтеравтосервіс»№ 9-б про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 від 28 січня 2021, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці роботи у березні-квітні 2020 року на посаді заступника начальника відділу складає 681,21 грн (а.с. 9). Відповідно до розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проведеного позивачем за період із 6 травня 2020 року по 3 лютого 2021 року, відповідач допустив затримку виплати належних йому сум при звільненні на 188 робочих днів, а сума стягнення становить 128 067,48 грн (а.с. 10). Ухвалюючи рішення в частині вирішення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що сума середнього заробітку, яку позивач просить стягнути з відповідача майже в 5 разів перевищує суму заборгованості по заробітній платі, тобто є значно завищеною, несправедливою та такою, що суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності, а тому, застосовуючи вказані принципи до спірних правовідносин, є за доцільне задовольнити позов в цій частині у розмірі 54 296,72 грн, з чим в свою чергу погодився і позивач. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У частині першій статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. При цьому, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17. У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що УДП «Укрінтеравтосервіс» не заперечувало факту наявності простроченої заборгованості по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_1 у розмірі 27 148,36 грн, проте заперечувало проти задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи у заявленому розмірі 128 067,48 грн, оскільки такий розмір середнього заробітку є неспівмірним з розміром боргу по заробітній платі станом на час пред`явлення позову. Суд першої інстанції частково прийняв до уваги зазначені аргументи відповідача та, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, зменшив розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 54 296,72 грн, з чим в свою чергу погодився і позивач у відповідній заяві (а.с. 24). Згідно з частиною першою статті 9 положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Тобто, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів ураховує, що таке відшкодування перш за все спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Отже, вирішуючи спір та визначаючи розмір стягнення за пред`явленими позовними вимогами, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, правильно застосувавши положення трудового і цивільного законодавства, зокрема, принципи розумності, справедливості та пропорційності, врахувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковою до врахування по даній категорії справ, та установивши дійсні обставини справи, дійшов законного і обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з УДП «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 6 травня 2020 року до 3 лютого 2021 року, зменшивши нараховану суму до 54 296,72 грн, на що фактичного погодився позивач. Доказів про те, що ДП «Укрінтеравтосервіс» з часу звільнення позивача - 5 травня 2020 року погасило заборгованість по заробітній платі перед ним чи хоча би намагалось частково виплатити належні до сплати суму боргу до накладення державним виконавцем 27 жовтня 2020 року арешту на його рахунки з метою виконання рішення суду про стягнення коштів на користь іншого працівника, матеріали справи не містять, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Колегія суддів вважає, що невиплата при звільненні роботодавцем працівнику, який пропрацював на підприємстві майже 23 роки, заробітної плати у розмірі 27 148,36 грн не може вважатися незначним розміром коштів для такого працівника, в тому числі з огляду на його щомісячний заробіток, та є невиправденим зволіканням роботодавця виконання покладених на нього трудовим законодавством обов`язків. Також колегія суддів зауважує, що сам по собі факт того, що сума середнього заробітку удвічі перевищує суму невиплаченої позивачу заробітної плати, не може бути єдиною і виключною підставою для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 5 000,00 грн, як того просив відповідач в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду лише через 9 місяців після свого звільнення, хоча строк звернення по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку сплив через три місяці, коли він дізнався або повинен був дізнатись про своє порушене право не заслуговують на увагу як необґрунтовані, адже початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки (частина перша статті 233 КЗпП України) починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум, а не з дня його звільнення з роботи, як зазначав відповідач. У даному випадку перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку, який не настав (Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012). Таким чином аргументи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду по суті спору. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування в оскаржуваній частині з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження відповідачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, а апеляційна скарга залишається без задоволення, то згідно із вимогами статей 141, 382 ЦПК України з УДП «Укрінтеравтосервіс»на користь держави в особі Державної судової адміністрації України пропорційно до задоволених районним судом вимог майнового характеру слід стягнути 814,46 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року - без змін. Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 814,46 грн (вісімсот чотирнадцять гривень 46 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній