Постанова КЦС ВС № 953/17730/19

Постанова Іменем України 29 листопада 2021 року м. Київ справа № 953/17730/19 провадження № 61-5572св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2019 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПА у Харківській області). Заяву мотивував тим, що посадовими особами ДПА у Харківській області внесена неправдива інформація до наказу від 09 жовтня 2008 року № 550-о про те, що заявник повністю використав відпустку за 2008 рік і на підставі цього запису бухгалтерією не сплачена грошова компенсація, передбачена законодавством, за невикористану відпустку. Заявник використав своє право на звернення до суду з позовом про відшкодування грошової компенсації за невикористану відпустку за 2008 рік у зв`язку зі звільненням та у Харківському окружному адміністративному суді триває розгляд справи. Заявник просив встановити факт того, що пункт в наказі голови ДПА у Харківській області від 09 жовтня 2008 року № 550-о «відпустка за 2008 рік виконана повністю» не відповідає дійсності та є помилковим. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалоювід 04 грудня 2019 року Київський районний суд м. Харкова у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовив. Ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки з неї вбачається спір про право, який має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою від 03 березня 2020 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, який є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він пов`язаний з проходженням публічної служби. Ухвала судді суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою від 22 червня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України. У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає порушення норм процесуального права, а саме: статей 19, 43, 315-319 ЦПК України. Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не надав йому можливості скористатися своїми правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України; суд апеляційної інстанції не надав заявнику копію протоколу судового засідання від 03 березня 2020 року; суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що заявник не просив вирішити спір, пов`язаний з проходженням публічної служби, досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішення чи бездіяльності посадових осіб під час прийняття наказу, тобто не оспорював наказ, а тому не має спору про право. У липні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ГУ ДПА у Харківській області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із запереченнями, у яких просить відхилити доводи та мотиви, викладені у відзиві ГУ ДПА у Харківській області. Заяви та клопотання У касаційній скарзі викладено клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в режимі відео-конференції з суду першої інстанції. Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю учасників справи в режимі відео-конференції з суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. У заяві ОСОБА_1 зазначив, що наказом голови Державної податкової адміністрації у Харківській області від 09 жовтня 2008 року № 550-о його звільнено з посади заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Харківській області з 04 березня 2008 року. При цьому, у наказі зазначено, що відпустка за 2008 рік використана повністю, що, на його думку, не відповідає дійсності, оскільки він не міг використати всю відпустку за 2008 рік до дня звільнення у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просив встановити факт, що пункт в наказі голови ДПА у Харківській області від 09 жовтня 2008 року № 550-о «відпустка за 2008 рік виконана повністю» не відповідає дійсності та є помилковим. У заяві про встановлення факту ОСОБА_1 зазначав, що його метою є з`ясування факту внесення до наказу інформації, яка не відповідає дійсності, як доказу помилки, скоєної посадовими особами ДПА у Харківській області при оформленні цього наказу. Матеріали справи свідчать, що встановлення зазначеного факту необхідно заявнику для отримання в подальшому грошової компенсації за невикористану відпустку, яка не була йому виплачена, спір з приводу чого перебуває на розгляді Харківського окружного адміністративного суду. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати наказ Голови ДПА в Харківській області від 09 жовтня 2008 року № 550-о на підставі невідповідності його чинному законодавству; зобов`язати ГУ ДПС в Харківській області видати іншій наказ про звільнення, виконуючи правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності та змінити формулювання причини звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю; зобов`язати ГУ ДПС в Харківській області надати щорічну чергову невикористану у 2008 році відпустку та провести з ним розрахунок після його звільнення (справа № 520/11642/19).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Межі розгляду справи судом Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: порушення норм процесуального права - статей 19, 43, 315-319 ЦПК України. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частинами першою та другою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав заявника. Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Встановивши, що ОСОБА_1 у заяві про встановлення факту ставить питання щодо неправомірності наказу про його звільнення з посади у частині внесених до нього відомостей про використання відпустки, тобто фактично він оскаржує цей наказ, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки предметом заявлених вимог є спір про право, що не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, яке є видом безспірного цивільного судочинства. Правомірність чи неправомірність внесення відповідних відомостей про використання відпустки до наказу про звільнення ОСОБА_1 не є фактом, який не заперечується заінтересованою особою та може бути безспірно встановлений в порядку окремого провадження, оскільки вирішення цього питання пов`язано зі спором про право заявника на отримання компенсації за невикористану відпустку. Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності спору про право у цій справі є безпідставними, оскільки наявність або відсутність такого спору визначається змістом правовідносин, які зумовили необхідність звернення до суду. Обставини, які просив встановити заявник у цій справі, належать до предмету доказування у справі за його позовом про скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та проведення розрахунків після звільнення, яка перебуває на розгляді адміністративного суду, і мають встановлюватися у межах тієї справи у порядку, встановленому процесуальним законодавством, а не в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві. Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права, а саме - статей 19, 43, 315-319 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у відкритті окремого провадження у справі. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав заявнику можливості скористатися своїми правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України; суд апеляційної інстанції не надав заявнику копію протоколу судового засідання від 03 березня 2020 року; суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що заявник не просив вирішити спір, пов`язаний з проходженням публічної служби, досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішення чи бездіяльності посадових осіб під час прийняття наказу, тобто не оспорював наказ, а тому не має спору про право, є неприйнятними. Справа в апеляційному суді розглядалася за участю учасників справи, повідомлених про день, час та місце розгляду справи. Заявник подавав до суду заяви та клопотання, брав участь у судовому засіданні, надавав пояснення, виступав у дебатах. Ненадання стороні копії журналу судового засідання не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська