Постанова 4873 № 910/21170/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" листопада 2021 р. Справа№ 910/21170/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Алданової С.О. Мартюк А.І. секретар судового засідання: Загрунна Л.І. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 30.11.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 (суддя - Баранов Д.О.) за позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тех Системс" про стягнення 97 499, 70 грн В С Т А Н О В И В: Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (надалі - відповідач) про стягнення 97 499, 70 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" порушило взяті на себе зобов`язання за укладеним з Міністерством оборони України договором №286/2/18/22 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 15.05.2018, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем Банківською гарантією №2478-0518/PRG3v від 14.05.2018 на суму 97 499, 70 грн, внаслідок чого наявні підстави для виплати бенефіціару вказаної суми. Судом першої інстанції залучено до участі у розгляді справи, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тех Системс" (перейменоване з ТОВ "Пролог ЛТД"). Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії в розмірі 105 909,90 грн. Присуджено до стягнення з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері суму судового збору у розмірі 2102,00 грн. Повернуто на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 356,70 грн. Рішення мотивовано тим, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасної сплати суми банківської гарантії, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 97 499, 70 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Покласти судові витрати на прокуратуру та позивача. Розгляд апеляційної скарги здійснювати за участі представника скаржника. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення господарського суду ухвалене в порушення норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Серед іншого апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача щодо відсутності повноважень на підписання Заступником прокурора Київського гарнізону Коломійцем Р. документів. Крім того, прокуратурою не наведено підстав для звернення до суду із позовом на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України. Також апелянт зазначає, що позивачем не надано відповідного розрахунку при визначенні ціни позову та не доведено факту настання гарантійного випадку за банківською гарантією №2478-0518/PRG3v від 14.05.2018. На думку скаржника, судом було проігноровано доводи відповідача стосовно того, що вимога Міністерства оборони України не відповідає змісту банківської гарантії. Крім того, судом першої інстанції залишено без реагування той факт, що за договором поставки ТОВ «Тех Системс» вже було притягнуто до цивільно-правової відповідальності та стягнуто штрафні санкції по справі №910/7689/19, а у разі задоволення даного позову у відповідача з`явиться право на зворотну вимогу цієї суми і фактично до третьої особи повторно застосується відповідальність за порушення умов договору поставки. Окрім того, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Андрієнко В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 3153,00 грн. 21.05.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого останнім долучено докази сплати судового збору у розмірі 3153,00 грн (платіжне доручення №8464142 від 18.05.2021). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 задоволено, поновлено пропущений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/21170/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021, апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.07.2021. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. 04.06.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін. 18.06.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що за договором поставки ТОВ «Тех Системс» вже було притягнуто до цивільно-правової відповідальності та стягнуто штрафні санкції по справі № 910/7689/19, а у разі задоволення даного позову у відповідача з`явиться право на зворотну вимогу цієї суми і фактично до третьої особи повторно застосується відповідальність за порушення умов договору поставки. Також в даних поясненнях відповідач зазначає, що позивачем не надано відповідного розрахунку при визначенні ціни позову та не спростовано доводів, щодо відсутності повноважень Заступника військового прокурора Київського гарнізону Коломійця Р. на підписання позовної заяви. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 відкладено розгляд справи №910/21170/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" до 17.08.2021. У зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В., який входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Мартюк А.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 прийнято справу №910/21170/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2021. У зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 прийнято справу №910/21170/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів, дану справу призначено до розгляду на 30.11.2021. У зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Мартюк А.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 прийнято справу №910/21170/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів. У судове засідання 30.11.2021 з`явилися прокурор, представники сторін. Третя особа у судове засідання 30.11.2021 повноважних представників не направила, заяв/клопотань до Північного апеляційного господарського суду не подавала, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. В силу приписів ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи, з огляду на що відмовляє в задоволенні усного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Так, у судовому засіданні 30.11.2021 представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення, прийнявши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Прокурор, представник позивача проти апеляційної скарги заперечували, просили суд відмовити в її задоволенні, оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що прийняте відповідно до норм чинного законодавства. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 30.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 15.05.2018 ПрАТ "Айбокс Банк" була надана ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") банківська гарантія №2478-0518/PRG3v, оскільки ТОВ "Пролог ЛТД" було визначено переможцем щодо постачання товару за темою: Обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (лінія самообслуговування на 500 чол.) і він має намір укласти з бенефіціаром - Міністерством оборони України договір на закупівлю товару. Відповідно до умов банківської гарантії, ПрАТ "Айбокс Банк" безвідклично та безумовно зобов`язалося виплатити бенефіціару 97 499, 70 грн, протягом 10 днів з дня отримання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал (ТОВ "Пролог ЛТД") не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору. Термін дії гарантії 01.02.2019 (включно). Зобов`язання Банку згідно цієї Гарантії втрачають силу в разі: - закінчення строку дії цієї гарантії; - своєчасного виконання у повному обсязі принципалом своїх зобов`язань перед бенефіціаром за договором; - повернення оригіналу гарантії Банку або подання бенефіціаром письмової заяви про звільнення Банку від обов`язків за гарантією. 15.05.2018 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") (постачальник) укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) №286/2/18/22, за умовами якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 500 чол.), лот

1. Обладнання для їдалень (39312200-4) (Лінія самообслуговування на 500 чол.), а саме лінія самообслуговування на 500 чол. яка включає наступні секції: 1. 2 нейтральні елементи (прилавки);

2. Стійка для столових приборів та підносів;

3. Прилавок охолоджуємий;

4. Марміт для других страв;

5. Марміт для перших страв;

6. Холодильна вітрина (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки. Згідно п. 1.2. договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, за умовами якої, товар у кількості 10 шт. загальною вартістю 1 949 994, 00 грн має бути поставлений 6 шт - до 10.06.2018 (включно), 4 шт - до 20.06.2018. Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі за договором залежно від реального фінансування видатків (п. 1.3 договору). Ціна цього договору становить 1 949 994, 00 грн, у тому числі: без ПДВ - 1 624 995, 00 грн, ПДВ - 324 999, 00 грн (за загальним фондом) (п. 3.1 договору). У відповідності до п. 4.1. договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року. За умовами п. 5.1. договору товар постачається на умовах DDP- склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці замовника, яка є невід`ємною частиною договору. Підпунктом 6.3.1. договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1. договору). Відповідно до п. 11.3. договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за цим договором у розмірі 5 % вартості договору (гарантія від 14.05.2018 № 2478-0518/PRG3v видана АТ "Айбокс Банк") в сумі 97 499, 70 грн. Додатком 12.1.1. до договору сторонами узгоджено рознарядку за специфікацією. Однак, ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") не належно виконувало свої зобов`язання по договору № 286/2/18/22 від 15.05.2018, у зв`язку з чим Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") про стягнення штрафу та пені в розмірі 77 024,77 грн. Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 910/7689/19 рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2019 у справі № 910/7689/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким: позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" на користь Міністерства оборони України 36 074, 89 грн пені та 40 949, 88 грн штрафу. У вказаній постанові, судом встановлено: що "матеріалами справи та її фактичними обставинами підтверджується невиконання відповідачем умов укладеного договору №286/2/18/22 від 15.05.2018 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України). Вказаний факт відповідачем у справі не спростовано. Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідачем неналежно виконувались умови договору в частині порушення строку/терміну постачання товару, а тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги Міністерства оборони України підлягають задоволенню…..". Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Отже, факти, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/7689/19, яка набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи. З огляду на те, що у досудовому порядку сторонами не було врегульовано даний спір, прокурор звернувся з даним позовом, оскільки ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") було порушено зобов`язання визначене договором №286/2/18/22 від 15.05.2018, а саме, поставлено продукцію з порушенням визначеного договором строку, а тому у відповідача настав обов`язок сплатити грошову суму у розмірі 97 499, 70 грн відповідно до умов банківської гарантії №2478-0518/PRG3v. Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача банківської гарантії у сумі 97 499, 70 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Суд зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року. Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Частинами 1, 2, 3, 4 статті 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії: вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі, до якої додаються документи, зазначені у гарантії, та вказується, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 №639. Так, у пункті 2 розділу I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов`язання безпосередньо міститься в тексті гарантії. Наведеним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов. Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. (ч.1 ст. 255 ЦК України) Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України, зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі закінчення строку дії гарантії. Як встановлено судом апеляційної інстанції, Термін дії гарантії 01.02.2019 (включно). Відповідно до умов банківської гарантії, ПрАТ "Айбокс Банк" безвідклично та безумовно зобов`язалося виплатити бенефіціару 97 499, 70 грн (5 % вартості договору), після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору. Будь-яка письмова вимога бенефіціара на оплату має бути отримана гарантом за адресою: Україна, 03150, м. Київ, вул. Ділова, 9 А. Оскільки, ТОВ "Пролог ЛТД" (нове найменування ТОВ "Тех Системс") порушено зобов`язання за договором поставки, Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від ПАТ "Айбокс Банк" в розмірі суми банківської гарантії від 14.05.2018 № 2478-0518/PRG3v. 26.12.2018 Банк отримав від Міністерства оборони України вимогу №286/6/7046 щодо перерахування коштів за Гарантією у сумі 97 499,70 грн. Факт отримання відповідачем вказаної вимоги визнаний ним у поданому відзиві на позовну заяву. Однак, листом №543/12-б/б-01 від 29.01.2019 відповідачем було повідомлено позивача про неможливість задоволення направленої вимоги. Отже, Міністерство оборони України звернулось до відповідача з вимогою №286/6/7046 від 26.12.2018 в межах строку дії гарантії. Проте, вимога №286/6/7046 від 26.12.2018 залишена відповідачем без задоволення. Щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне. До вимоги про стягнення банківської гарантії не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність в один рік. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач зобов`язаний був сплатити кошти за гарантією у строк до 01.02.2019 (включно), в свою чергу, з позовом до суду прокурор звернувся 31.12.2020, що підтверджується штемпелем відділу діловодства Господарського суду міста Києва. Відтак, прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності. Твердження апелянта стосовно того, що відсутні повноваження на підписання Заступникам прокурора Київського гарнізону Коломійцем Р., то вони спростовуються наступним. З метою забезпечення належної організації діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді та при виконанні судових рішень, Генеральним прокурором України було прийнято наказ від 21.09.2018 №

186. Згідно з пунктом 1 вказаного наказу першому заступнику та заступникам Генерального прокурора, заступнику Генерального прокурора - Головному військовому прокурору, заступнику Генерального прокурора - керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівникам регіональних, військових та місцевих прокуратур, відповідних структурних підрозділів забезпечувати здійснення процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у судовому провадженні, в порядку, передбаченому законом. Пунктом 5 наказу передбачено, що при вирішенні питання про пред`явлення позову (заяви) дотримуватися вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та норм процесуального законодавства щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду з позовом (заявою). 5.1. У разі виявлення випадків нездійснення або здійснення неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, а також ознак адміністративного чи кримінального правопорушень одночасно із заходами представницького характеру за наявності підстав здійснювати передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Забезпечувати повноту та обґрунтованість процесуальних документів, додержуватися вимог закону щодо форми і змісту, юрисдикції, визначеної компетенції та обмежень. Посилатися на норми матеріального і процесуального права, якими регулюються відповідні правовідносини, правильно обирати спосіб захисту, долучати до позовів (заяв), скарг належні, допустимі та достовірні докази, у тому числі щодо відправлення копії позовної заяви, скарги і доданих до них документів іншим учасникам справи, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (п. 6 наказу). 6.1. Позови (заяви) надсилати до суду за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників регіональних і місцевих прокуратур, їхніх перших заступників та заступників. Також відповідно до п. 5 Наказу від 29.08.2014 №12гн Генеральної прокуратури України «Про особливості діяльності військових прокуратур» у разі отримання відомостей щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень позови (заяви, подання) до суду надсилати за підписом керівництва прокуратур усіх рівнів. Позови в інтересах держави в особі центральних органів виконавчої влади пред`являти військовим прокурорам регіонів та підпорядкованим їм військовим прокурорам. При пред`явленні таких позовів військовими прокурорами військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур, прирівняних до прокуратур міст і районів, їх зміст, повноту та обґрунтованість погоджувати з галузевим підрозділом військової прокуратури регіону. Військовим прокурорам усіх рівнів забезпечити участь у розгляді цивільних, господарських, адміністративних справ у судах першої інстанції за їх позовами (заявами, поданнями) та вступати у розгляд справ, у яких сторони і предмет спору відносяться до закріпленого напряму діяльності, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян або держави. У ч. 2 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» закріплено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі органів прокуратури України чи адміністративної посади, які прокурор обіймає в прокуратурі. Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є єдиним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації. Отже, прокурор діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно в інтересах держави. Таким чином, Заступник прокурора Київського гарнізону Коломійцем Р. є повноважним на подання позовної заяви в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру». Щодо посилань скаржника на те, що прокуратурою не наведено підстав для звернення до суду із позовом на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України, то вони до уваги не беруться з огляду на наступне. В позовній заяві прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання вказаного органу зі зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі №п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звернувся до Міністерства оборони України з листом №16/6650 вих. 20 від 09.12.2020, у якому просив повідомити чи вживалися претензійно-позовні заходи Міністерством оборони України щодо стягнення суми банківської гарантії від 14.05.2018 за №2478-0518/PRG3v. Надаючи відповідь прокурору на його звернення, Міністерство оборони України у своєму листі свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що прокурор зазначив підставу для здійснення ним представництва, тобто, виконав вимогу ч. 5 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зробив висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Також висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді та їх підтвердження викладено у постановах Верховного суду від 16.08.2018 у справі №910/21265/17, у справі №910/6814/17 від 31.10.2018, у справі №910/3486/18, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 26.02.2019 у справі №905/803/18, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, від 22.01.2019 у справі №906/753/17, від 15.05.2019 у справі №913/446/17, від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Стосовно тверджень апелянта щодо того, що позивачем не надано відповідного розрахунку при визначенні ціни позову, то банківською гарантією №2478-0518/PRG3v зобов`язано неналежне виконання боржником зобов`язання за договором поставки №286/2/18/22 від 15.05.2018, зокрема, поставки товару у строки, узгоджені сторонами та визначені п 1.2. договору, оскільки станом на 20.06.2018 поставка, передбачена умовами договору, третьою особою не виконано, відповідач, як гарант, зобов`язаний виплатити на користь позивача суму 97 499,70 грн за банківською гарантією, отримавши письмову вимогу позивача №286/6/7046 від 06.12.2018. Банківською гарантією №2478-0518/PRG3v від 14.05.2018 передбачено, що відповідач безвідклично та безумовно зобов`язується виплатити бенефіціару (позивачу) суму у розмірі 97 499, 70 грн у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом (третьою особою) взятих на себе зобов`язань за договором закупівлі. Основний обов`язок гаранта - задоволення письмової вимоги бенефіціара - носить грошовий характер. Розмір виплати на користь бенефіціара визначається в гарантії і є її істотною умовою ст. 560 ЦК України. Гарант не може бути зобов`язаний до сплати суми, що перевищує розмір, зазначений в гарантії. Водночас цей розмір не є довільним. Як правило, він визначається, виходячи з умов основного зобов`язання, яке забезпечується, і може залежати від суми кредиту, наданого боржнику, розміру авансового внеску за поставлені товари (роботи, послуги), тендерних умов тощо. Стаття 566 ЦК України не передбачає автоматичного зменшення гарантійної суми у разі часткового виконання принципалом зобов`язань за основним договором або здійснення гарантом грошових виплат частинами. В даному випадку в гарантії не зазначено порядку зменшення суми, належної до виплати за умовами гарантії, у разі виконання принципалом часткових зобов`язань за основним договором за наданою гарантією, а тому прокурором правомірно зазначена сума, яка вказана у гарантії. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за порушення умов гарантії гарант несе самостійну майнову відповідальність, яка не обмежується сумою, на яку видана гарантія. У разі не виконання гарантії у відповідні строки, гарант вважається боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, після закінчення розумного строку ч. 2 ст. 564 ЦК України з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара. Саме з цього моменту бенефіціар має право вимагати від гаранта, крім виплати грошових коштів по гарантії, відшкодування збитків, керуючись ст. ст. 22 та 623 ЦК України, та стягнення неустойки, якщо така була передбачена в гарантії. Збитки та неустойка підлягають відшкодуванню при наявності умов (підстав) цивільно-правової відповідальності. Неустойка нараховується на суму, належну до сплати по гарантії. Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦКУ бенефіціар має право вимагати стягнення гарантійної суми з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних. Посилання скаржника на те, що у разі задоволення позову з третьої особи буде стягнуто забезпечення у подвійному розмірі, колегією суддів не береться до уваги, оскільки у розумінні ст. 560 ЦК України гарантія є самостійним правочином, який не залежить від зобов`язань встановлених основним договором. Неустойка і банківська гарантіє є різними способами захисту. Таким чином, можливість стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.12.2018 у справі №908/7/18. Стосовно доводів відповідача щодо того, що вимога Міністерства оборони України не відповідає змісту банківської гарантії, то колегія суддів не бере їх до уваги оскільки судом першої інстанції було встановлено, що вимога №286/6/7046 від 26.12.2018 підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України - Гулєвич В., а позиція відповідача, стосовно того, що додана до вимоги копія довіреності на ім`я Гулєвич В.В. була засвідчена з порушенням Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 не знайшли свого правового підтвердження. Крім того, обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, то закон такого переліку не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією. Відтак, посилання відповідача як на підставу у відмові у виплаті коштів за виданою банківською гарантією на неналежним чином засвідчену копію довіреності на ім`я Гулєвич В.В. є лише формальною підставою для відмови, тобто, нічим іншим як спробою уникнути сплати суми банківської гарантії. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновки місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційних скарг не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва 12.03.2021 у справі № 910/21170/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" - без задоволення. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване рішення, в резолютивній його частині допустився арифметичної помилки, неправильно зазначивши розмір стягуваної суми за банківською гарантією. Відтак, колегія суддів враховуючи, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені, однак в резолютивній його частині допущено арифметичну помилку, вважає за необхідне змінити п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20, виклавши резолютивну частину в редакції цієї постанови. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 залишити без задоволення.

2. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 у п. 2 резолютивної його частині в наступній редакції: "Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (03150, м. Київ, вул. Ділова, будинок 9 А; ідентифікаційний код: 21570492) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код: 00034022) суму банківської гарантії в розмірі 97 499 (дев`яносто сім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 70 коп".

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/21170/20 залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством "Айбокс Банк".

5. Матеріали справи №910/21170/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 06.12.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.О. Алданова А.І. Мартюк