Постанова 4870 № 909/292/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" грудня 2021 р. Справа №909/292/20 м. Львів Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Плотніцький Б.Д. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30липня 2020 року (суддя Неверовська Л.М., повний текст складено 30 липня 2020 року) у справі №909/292/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пилипа Орлика 8" про стягнення 25 177,97 грн заборгованості ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пилипа Орлика 8" про стягнення заборгованості в сумі 25 177,97 грн, з яких: 13 432,32 грн - основний борг, 5 572,04 грн - пеня, 1 584,81 грн - 3% річних, 4 588,80 грн - інфляційні втрати за неналежне виконання договору постачання природного газу № 5046/1617-ТЕ-15 від 08.09.2016 щодо оплати вартості поставленого газу. За доданими до позовної заяви розрахунками пеня, інфляційні нарахування і три відсотки річних начислено на суми прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за період з 26 листопада 2016 року до 25 вересня 2019 року. Правовою підставою позову визначені статті 11-16, 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 ЦК України, статті 193, 216, 217, 231, 264, 265 ГК України. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 30 липня 2020 року у справі №909/292/20 позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пилипа Орлика 8" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - основний борг в сумі 13 432,32 грн, пеню в сумі 557,20 грн, 3% річних у сумі 158,48 грн, інфляційні втрати в сумі 4 588,80 грн та 2 102,00 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Суд перевірив правильність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат і дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог у частині стягнення 5 572,04 грн пені, 1 584,81 грн - 3% річних та 4 588,80 грн інфляційних втрат. Разом з тим, суд зменшив на 90% нараховані пеню та 3% річних. При цьому суд урахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі №902/417/18, положення статей 625 ЦК України, 233 ГК України; умови п. 1.2 договору постачання природного газу № 5046/1617-ТЕ-15 (газ призначений для використання виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням); статус позивача як господарюючого суб`єкта, який несе відповідний ризик під час здійснення господарської діяльності та статус відповідача як неприбуткової юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для спільного користування, утримання та управління своїм будинком та прибудинковою територією, а також для юридичного оформлення їхніх майнових прав на будинок та прибудинкову територію; неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені та процентів річних, наслідки порушення зобов`язання та невідповідність розміру заявлених до стягнення пені та 3% річних таким наслідкам. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржене рішення у частині відмови у стягненні 1 426,33 грн 3% річних і 5 014,84 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Скаржник вказує на те, що з урахуванням приписів ст. 218, 229, 233 ГК України, ст.551, 625 ЦК України вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінку винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків). При застосуванні ст.233 ГК України суд повинен дослідити майновий стан сторін, обставини, що зумовили прострочення. Проте суд першої інстанції не урахував, що неоплаченими залишились 13 432,32 грн основного боргу, прострочення триває більше трьох років, не дав оцінки фінансовій звітності позивача за 2019 рік, який є загальнодоступним документом. Відповідач не подавав відзиву на позов, не заперечив позовних вимог, не заявляв клопотань. Відтак вважає недоведеними відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан. Також, позивач вважає безпідставним зменшення суми 3% річних з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі №902/417/18, оскільки правовідносини сторін у справі №909/292/20 не є подібними правовідносинам сторін у справі №902/417/18. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 28 жовтня 2020 року відкрив провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30 липня 2020 року у справі №909/292/20 та вирішив розглядати апеляційну скаргу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Обставини справи: 08 вересня 2016 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є АТ "НАК "Нафтогаз України") (постачальник), та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пилипа Орлика 8" (споживач) уклали договір №5046/1617-ТЕ-15 постачання природного газу, до якого в подальшому укладали додаткові угоди, а саме: № 1 від 23 січня 2017 року, № 2 від 31 березня 2017 року, якими вносили зміни та доповнення. (а.с.15-27). Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. У пунктах 2.1-2.4, 5.1, 5.2, 5.4 договору сторони узгодили обсяги газу, ціну. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Відповідно до п. 3.4. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Порядок та умови проведення розрахунків визначені у розділі 6 договору. Згідно з пунктом 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до пункту 7.2 договору, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.(п.8.1., 8.2. договору). Пунктом 10.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років. Сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору). На виконання умов договору, за період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 230 562,10 грн, що підтверджується належним чином оформленими, підписаними сторонами та скріпленими печатками юридичних осіб, актами приймання-передачі природного газу: від 31 жовтня 2016 року на суму 19819,39 грн; від 30 листопада 2016 року на суму 30814,36 грн; від 31 грудня 2016 року на суму 34206,55 грн; від 31 січня 2017 року на суму 42859,00 грн; від 28 лютого 2017 року на суму 32012,30 грн; від 31 березня 2017 року на суму 19546,60 грн; від 31 травня 2017 року на суму 10135,06 грн; від 30 червня 2017 року на суму 7324,04 грн; від 31 липня 2017 року на суму 5888,89 грн; від 31 серпня 2017 року на суму 5598,30 грн; від 30 вересня 2017 року на суму 7834,06 грн. Відповідач вартість поставленого постачальником природного газу сплатив не в повному обсязі та з порушенням обумовлених договором строків оплати. Сума основного боргу становить 13 432,32 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за природний газ у період з 26 листопада 2016 року до 25 вересня 2019 року позивач нарахував пеню у сумі 5 572,04 грн (на підставі п.8.2 договору) та 1 584,81 грн - 3% річних і 4 588,80 грн інфляційних втрат (на підставі ст.625 Цивільного кодексу України), які місцевий господарський суд визнав обгрунтованим, однак зменшив на 90% розмір пені і 3% річних. Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30 липня 2020 року у справі №909/292/20 в частині відмови у стягненні 1426,33 грн -3% річних і 5014,84 грн пені. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. До відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч.2 ст. 712 ЦК України). Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За приписами статей 546, 549, 550 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.(ч.1 ст.547 ЦК України). Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. (ч.6 ст.232 ГК України). За змістом статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала на те, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. 612, 625 ЦК України). При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З наведених обставин справи видно, що умовами договору №5046/1617-ТЕ-15 (з наступними змінами і доповненнями) сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені; збільшили до п`яти років позовну давність за вимогами щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних; визначили строк дії договору до 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. У період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 230 562,10 грн. Станом на дату звернення із позовом (квітень 2020 року) і на дату розгляду справи заборгованість відповідача становить 13 432,32 грн. Доказів оплати цієї суми боргу не надано й суду апеляційної інстанції. За прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №5046/1617-ТЕ-15 у період з 26 листопада 2016 року до 25 вересня 2019 року позивач нарахував 5 572,04 грн пені (на підставі договору) та 1 584,81 грн - 3% річних і 4 588,80 грн інфляційних втрат (на підставі ст. 625 ЦК України), які суд першої інстанції визнав обгрунтованими, однак зменшив на 90 відсотків пеню та 3% річних. При цьому суд урахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, положення статей 625 ЦК України, 233 ГК України; умови п. 1.2 договору постачання природного газу № 5046/1617-ТЕ-15 (газ призначений для використання виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням); статус позивача як господарюючого суб`єкта, який несе відповідний ризик під час здійснення господарської діяльності та статус відповідача, як неприбуткової юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для спільного користування, утримання та управління своїм будинком та прибудинковою територією, а також для юридичного оформлення їхніх майнових прав на будинок та прибудинкову територію; неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені та процентів річних, наслідки порушення зобов`язання та невідповідність розміру заявлених до стягнення пені та 3% річних таким наслідкам. Суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції і з огляду на обставини цієї справи, зокрема, суму основного боргу (13 432,32 грн), період нарахування пені, інфляційних і трьох відсотків і їх загальну суму (11 745,65 грн) та приписи частини 6 статті 232 ГК України (щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане) вважає, що такі висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду про те, що закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України,суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30 липня 2020 року у справі №909/292/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено 02 грудня 2021 року. Головуючий суддя В.М. Гриців Суддя О.В. Зварич Суддя Б.Д. Плотніцький