Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/2196/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2196/21 Головуючий у 1 інстанції: Шейко Т.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Грибан І.О. Лічевецького І.О. За участю секретаря Мельник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - Мінреінтеграції), Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист, в якому просила: - рішення Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист, яке оформлене протоколом від 20 жовтня 2020 року, щодо невизнання ОСОБА_1 такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнати протиправним; - зобов`язати Міжвідомчу комісію з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист визнати ОСОБА_1 такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист щодо не прийняття вмотивованого рішення за результатами розгляду письмової заяви ОСОБА_1 щодо визнання/невизнання її такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та не підпадає під дію Постанови КМУ від 11 грудня 2019 року № 1122 «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення». Зобов`язано Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повторно розглянути на засіданні Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист заяву ОСОБА_1 щодо визнання її такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та не підпадає під дію Постанови КМУ від 11 грудня 2019 року № 1122 «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення» та прийняти вмотивоване рішення відповідно до підпункту 1 пункту 1 та пункту 4 розділу І Положення №57. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що визнання судом першої інстанції факту бездіяльності Міжвідомчої комісії є безпідставним, оскільки, заява позивача була розглянута в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України. Також, апелянт вказує, що зобов`язання Мінреінтеграції повторно розглянути на засіданні Міжвідомчої комісії заяви позивача є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - Міжвідомчої комісії. 25 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , виданим 26 березня 2002 року Кремінським РВ УМВС України в Луганській області, має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Згідно з листом Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 11 січня 2020 року вих. № 33/8-Є-56/138, за даними інформаційного обліку військовослужбовців та цивільних осіб, які були протиправно позбавлені волі в районі проведення антитерористичної операції починаючи з 07 квітня 2014 року, що ведеться Об`єднаним центром з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06 вересня 2017 року потрапила у заручники до незаконних збройних формувань в районі проведення антитерористичної операції та була визволена 29 грудня 2019 року. Листом від 28 жовтня 2020 року вих. № 22/Є-268-7.2-1540 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій повідомило ОСОБА_1 , що на засіданні Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист, яке відбулося 20 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 не визнано такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення» від 11 грудня 2019 року №1122. ОСОБА_1 звернулась до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України з запитом надати вмотивоване рішення міжвідомчої комісії від 20 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_1 не визнано такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення» від 11 грудня 2019 року №1122, а також, документи, які були підставою його прийняття. Однак, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій листом від 27 листопада 2020 року № 22/7.1-4299-20 повідомило ОСОБА_1 , що таке рішення є службовою інформацією і, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», розголошенню не підлягає. Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до пункту 1 Положення про Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 376, Мінреінтеграції є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя (далі - тимчасово окуповані території України), а також прилеглих до них територій, інформаційного суверенітету України (крім здійснення повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ"). Постановою Кабінету міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1122 затверджено Порядок здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення (далі - Порядок № 1122). Пунктом 1 Порядку №1122 передбачено, що цей Порядок визначає перелік та послідовність здійснення заходів, спрямованих на соціальний захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, та регулює питання системної, безперервної та ефективної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування під час надання допомоги таким особам. Згідно п. 2 Порядку №1122, дія цього Порядку поширюється на громадян України, захоплених як заручники внаслідок збройної агресії проти України, позбавлених свободи з політичних мотивів або захоплених як військовополонені у зв`язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Відповідно до п. 3 порядку №1122, дія цього Порядку не поширюється на осіб, стосовно яких набув законної сили обвинувальний вирок суду України у зв`язку із вчиненням ними злочину проти основ національної безпеки України, вчиненням або сприянням вчиненню терористичного акту, в тому числі втягненням у вчинення терористичного акту, публічними закликами до вчинення терористичного акту, створенням терористичної групи чи терористичної організації, фінансуванням тероризму, вчиненням злочину у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Пунктом 4 Порядку №1122 закріплено, що у цьому Порядку під особами, позбавленими свободи внаслідок збройної агресії проти України, розуміються, зокрема, заручники - громадяни України, які не беруть участі в бойових діях, перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни та позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, з явною або прихованою метою примушування України, інших держав, міжнародних організацій до дій або утримання від вчинення дій для заволодіння майном таких осіб та вчинення насильства над їх життям і особистістю, наругою над людською гідністю. За приписами пункту 6 Порядку №1122, рішення про визнання особи, включеної до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається міжвідомчою комісією, яка утворюється Мінреінтеграції. Положення про міжвідомчу комісію та її персональний склад затверджуються Мінреінтеграції. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 17 липня 2020 року № 57, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 серпня 2020 року за № 779/35062, утворено міжвідомчу комісію з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист (далі - Міжвідомча комісія) та затверджено Положення про міжвідомчу комісію з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист (далі - Положення №57). Пунктом 1 розділу І Положення №57 закріплено, що це Положення визначає основні завдання, повноваження та склад міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист (далі - Комісія), а також порядок організації її роботи. Згідно п. 2 Положення №57, дія цього Порядку поширюється на громадян України, захоплених як заручники внаслідок збройної агресії проти України, позбавлених свободи з політичних мотивів або захоплених як військовополонені у зв`язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Приписами п. 1 розділу IV Положення №57 передбачено, що основними завданнями Комісії є: 1) прийняття рішення про визнання особи, включеної до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України; 2) прийняття рішення щодо надання бюджетних коштів у розмірі, встановленому законодавством, для забезпечення надання професійної правової допомоги (в тому числі заходів, спрямованих на забезпечення можливості її надання) для захисту і забезпечення прав та інтересів осіб, позбавлених особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України та/або території Російської Федерації у зв`язку з громадською, політичною або професійною діяльністю таких осіб, а також підтримки зазначених осіб та членів їх сімей, у тому числі відшкодування витрат, пов`язаних з їх відвідуванням; 3) надання рекомендацій щодо закладу охорони здоров`я, яким може надаватися медична та реабілітаційна допомога особам, які були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, які не є військовослужбовцями та працівниками, а також резервістами, військовозобов`язаними Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцями військових прокуратур, особами рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейськими, особами рядового, начальницького складу, військовослужбовцями МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. За приписами пункту 2 розділу IV Положення №57, для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 1 цього розділу, особа, позбавлена особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України та/або території Російської Федерації у зв`язку з її громадською, політичною або професійною діяльністю, член сім`ї, близький родич, законний представник або представник, який діє за довіреністю в інтересах такої особи, звертаються до Мінреінтеграції з письмовим зверненням, в якому зазначаються реквізити їх особових рахунків, відкритих в банківських установах України у порядку, встановленому законодавством. До звернення додаються: 1) копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України особи, позбавленої особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України та/або території Російської Федерації у зв`язку з її громадською, політичною або професійною діяльністю, та заявника (а у разі, якщо заявником є представник, який діє за довіреністю - також, копія такої довіреності); 2) відомості або документи, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України та/або території Російської Федерації у зв`язку з її громадською, політичною або професійною діяльністю; 3) інші документи та/або інформація, які заявник вважає за потрібне додати до звернення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 11 січня 2020 року вих. № 33/8-Є-56/138, за даними інформаційного обліку військовослужбовців та цивільних осіб, які були протиправно позбавлені волі в районі проведення антитерористичної операції починаючи з 07 квітня 2014 року, що ведеться Об`єднаним центром з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06 вересня 2017 року потрапила у заручники до незаконних збройних формувань в районі проведення антитерористичної операції та була визволена 29 грудня 2019 року (а.с. 11). Як стверджує позивач та не заперечувалося відповідачем, ОСОБА_1 звернулася до Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист із заявою про визнання її особою, позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Пунктом 4 розділу IV Положення №57 передбачено, що підставами для відмови у визнанні особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та/або наданні бюджетних коштів є: 1) набуття законної сили обвинувальним вироком суду України стосовно особи, позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або позбавленої особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України та/або території Російської Федерації у зв`язку з її громадською, політичною або професійною діяльністю, у зв`язку із вчиненням нею злочину проти основ національної безпеки України, вчиненням або сприянням вчиненню терористичного акту, в тому числі втягненням у вчинення терористичного акту, публічними закликами до вчинення терористичного акту, створенням терористичної групи чи терористичної організації, фінансуванням тероризму, вчиненням злочину у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 2) неподання/подання не в повному обсязі документів, відомостей, передбачених цим Положенням, або подання їх неналежною особою. Таким чином, аналіз законодавчих норм в їх сукупності дає підстави вважати, що після отримання письмового звернення про виплату грошової допомоги особі, позбавленої особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, Мінреінтеграції має розглянути звернення разом із доданими до нього документами на засіданні Комісії, яка приймає одне з двох рішень або про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, або про відмову у такому визнанні. На підставі прийнятого Комісією рішення про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, Мінреінтеграції приймає рішення про виплату допомоги. Отже, обов`язковим є прийняття Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України розглянути на засіданні Міжвідомчої комісії одного з двох рішень: або про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, або про відмову у такому визнанні. Разом з тим, як вбачається з листа Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 28 жовтня 2020 року вих. № 22/Є-268-7.2-1540, на засіданні Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист, яке відбулося 20 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 не визнано такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення» від 11 грудня 2019 року №1122 (а.с. 9). Вищевказане свідчить, що Міжвідомчою комісією з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання її особою, позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України не прийнято жодного з рішень, передбачених підпунктом 1 пункту 1 та пунктом 4 розділу І Положення №57. З огляду на зазначене, доводи апелянта про помилковість визнання судом першої інстанції факту бездіяльності Міжвідомчої комісії, оскільки, заява позивача була розглянута в порядку та відповідно до вимог чинного законодавства України, колегія суддів вважає необгрунтованими. Посилання апелянта на те, що Мінреінтеграції не має впливу на діяльність Комісії, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне. Як вбачається з пункту 6 Порядку №1122, саме Мінреінтеграції утворює міжвідомчу комісію, яка приймає рішення про визнання особи, включеної до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. Також, Мінреінтеграції затверджує Положення про міжвідомчу комісію та її персональний склад. В силу вимог п. 2 розділу IV Положення №57, для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 цього розділу, особа, позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України звертається з письмовим зверненням саме до Мінреінтеграції. На підставі рішень Міжвідомчої комісії Мінреінтеграції видає відповідний наказ. Крім того, з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що у Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист відсутній статус юридичної особи Отже, саме Мінреінтеграції є органом, який приймає кінцеве рішення за результатами розгляду заяви про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. Таким чином, судом першої інстанції правомірно зобов`язано Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України повторно розглянути на засіданні Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов`язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист заяву ОСОБА_1 щодо визнання її такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та не підпадає під дію Постанови КМУ від 11 грудня 2019 року № 1122 «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення» та прийняти вмотивоване рішення відповідно до підпункту 1 пункту 1 та пункту 4 розділу І Положення №57. Щодо доводів апелянта про те, що зобов`язання Мінреінтеграції повторно розглянути на засіданні Міжвідомчої комісії заяви позивача є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - Міжвідомчої комісії, слід зазначити наступне. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. За наслідками аналізу вказаних положень, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі №320/4182/20 зазначив, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви та визнання особи, включеної до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у згаданій постанові від 03 березня 2021 року у справі №320/4182/20. Також, Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким». Отже, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. З огляду на зазначене, доводи апелянта про втручання у дискреційні повноваження є необгрунтованими. Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Грибан І.О. Лічевецький І.О. Повний текст постанови виготовлено 02.12.2021 р.