Окрема думка Велика Палата ВС № 101584599

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду: Штелик С. П., ГудимиД. А., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в адміністративній справі № 160/15864/20 (провадження № 11-177апп21) за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди. Вступ

1. Фізична особа уклала з банком договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв у вкладника грошові кошти у тимчасове користування на обумовлений сторонами строк та зобов`язався повернути кошти з виплатою процентів згідно умов договору. До закінчення строку дії договору банківського вкладу за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування у банку запроваджено тимчасову адміністрацію. Згодом банківська ліцензія у банку була відкликана, а виконавча дирекція Фонду гарантування розпочала процедуру ліквідації банку.

2. Вкладник звернувся до адміністративного суду із адміністративним позовом до Фонду гарантування про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди. Предметом спору у цій справі є невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування в передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку та зобов`язання відповідача внести зміни та доповнення до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування шляхом внесення відомостей щодо рахунку, який належить позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача, як споживача банківських послуг за договором банківського вкладу, який не отримав суму вкладу та передбачені договором відсотки після закінчення строку дії договору.

3. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та згодом повернув позивачу позовну заяву у зв`язку із невиконанням вимог суду щодо сплати судового збору. Суд апеляційної інстанції повернув позивачу апеляційну скаргу на судове рішення суду першої інстанції у зв`язку із невиконанням вимог суду щодо сплати судового збору. Позивач оскаржив судове рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.

4. Завданням Великої Палати Верховного Суду в цій справі було забезпечення єдиної практики розгляду подібних спорів та роз`яснення правильного застосування положень законодавства, зокрема, чи звільняється позивач від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах, які виникають між вкладниками банку та Фондом гарантування під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також існувала необхідність вирішення питання щодо відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 15.05.2019 у справі №817/777/16 (п. 23 цього судового рішення). Короткий виклад історії справи

5. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування, в якому просив: - визнати незаконними дії, протиправними бездіяльність відповідача щодо невнесення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування та такими, що порушують норми статті 24 (дискримінація) та статті 41 (гарантія права власності) Конституції України; - визнати право ОСОБА_1 на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування суму (гарантовану суму відшкодування) згідно з договорами банківського вкладу (депозиту) від 12 лютого 2015 року № 080807 в розмірі 5 000 доларів США (129 592,62 грн еквівалент суми за курсом Національного банку України на день початку процедури виведення Фондом гарантування банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації); - зобов`язати Фонд гарантування на підставі додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування (лист від 20 січня 2016 року № 27), внести до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування, виплати відшкодування у розмірі 129 592,62 грн за рахунок коштів Фонду гарантування ОСОБА_1 за договором банківського вкладу (депозиту) Класичний від 12 лютого 2015 року № 080807 укладеного між ОСОБА_1 та публічним акціонерним банком «Акціонерний банк «Златобанк» (далі - Банк); - стягнути з Фонду гарантування на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційне збільшення) у розмірі 73 371,34 грн; - стягнути з Фонду гарантування на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 21 783,23 грн; - стягнути з Фонду гарантування моральну шкоду в сумі 500 000 грн.

6. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

7. Оскільки позивачем вимоги ухвали суду від 02 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху не було виконано, то ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала.

8. Не погодившись із судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

9. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2021 року апеляційну скаргу скаржника залишено без руху і надано десятиденний строк з дати отримання цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання документу про сплату судового збору у розмірі 2 102 грн.

10. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу - повернуто.

11. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у встановлений строк скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, залишеної без руху. Указано, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а тому відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 817/777/16 та ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 140/3043/19.

12. Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року, а справу № 160/15864/20 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

13. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 виходячи з того, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги як споживач фінансових послуг, виконавцем яких є банк. 14. 29 квітня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини четвертої статті 346 КАС України передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

15. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи указану правову проблему, дійшла до висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»)

16. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16.

17. З такими висновками зазначеної постанови не погоджуємося з огляду на таке.

18. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. МОТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ Щодо питання, чи звільняється позивач від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах, які виникають між вкладниками банку та Фондом гарантування під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

19. Предметом спору у цій справі є невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування та зобов`язання відповідача внести зміни та доповнення до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування шляхом внесення відомостей щодо рахунку, що належить ОСОБА_1 .

20. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

21. Відповідно до частини третьої статті 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

22. Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

23. Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

24. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

25. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).

26. За змістом статті 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

27. З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.

28. Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за частиною третьою статті 22 Закону № 1023-XII не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях судового процесу.

29. Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.

30. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16.

31. В указаній постанові Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).

32. Вважаємо, що під час розгляду даної справи Велика Палата Верховного Суду мала би послідовно підтримати указані вище висновки, оскільки для правильного вирішення спірних правовідносин основним є не суб`єктний склад учасників спору (позов до банку чи позов до Фонду гарантування), і не різновид позовних вимог (стягнути кошти за договором чи зобов`язати включити вкладника до реєстру вкладників), а саме характер спірних правовідносин, які виникли щодо надання банком як фінансовою установою узгодженої сторонами фінансової послуги (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III) відповідному вкладнику (споживачу такої послуги), який через незалежні від нього причини не отримав того блага, задля якого така послуга надавалась, що порушує його права споживача.

33. На нашу думку, трансформація суб`єктного складу правовідносин із «вкладник і банк» у суб`єктний склад «вкладник і Фонд гарантування», де останній має виконати встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» функцію із відшкодування постраждалому вкладнику його вкладу у строки, визначені цим Законом, не змінює характеру спірних правовідносин, які виникли щодо надання банком послуги споживачу цієї послуги.

34. Такий підхід забезпечив би позитивні зобов`язання держави у сфері прав людини, зокрема доступу до правосуддя з метою безперешкодного захисту у суді права власності на вклад, яке особа вважає порушеним. Щодо необхідності відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16

35. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

36. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

37. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

38. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16, серед іншого, указано, що дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та ФГВФО під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).

39. З огляду на висновки цієї окремої думки вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала відступити від указаного у попередньому пункті цієї окремої думки висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16. ВИСНОВКИ

40. Виходячи із характеру спірних правовідносин та для забезпечення позитивних зобов`язань держави у сфері прав людини, зокрема доступу споживача банківської послуги до правосуддя з метою захисту у суді права власності на вклад, яке такий споживач вважає порушеним, дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII має поширюватись на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Судді С. П. Штелик Д. А. Гудима Ж. М. Єленіна Г. Р. Крет Л. М. Лобойко О. М. Ситнік В. М. Сімоненко