Ухвала КАС ВС № 600/692/20-а

УХВАЛА 02 грудня 2021 року м. Київ справа № 600/692/20-а адміністративне провадження № К/9901/41648/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась адвокат Герегова Наталія Іванівна на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року в справі №600/692/20-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: 15 листопада 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надіслана засобами поштового зв`язку 09.11.2021). Позивач звернувся до суду з позовом до Чернівецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії №1 від 02.04.2020 року №11 "Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою", яким ОСОБА_1 визнаний таким, що не пройшов атестацію; - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області №223-к від 28.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29.04.2020 року; - поновити ОСОБА_1 на роботі в прокуратурі Чернівецької області на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області або на рівнозначній посаді; - стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.04.2020 року; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області або на рівнозначній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, яке було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач не з`явився для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) та покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 19, розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду №815/1554/17, №802/651/16-а, №817/3397/15). Разом з тим, Суд вказує, що у справі 160/6204/20 Верховний Суд зазначив, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку відповідно до Закону № 113-ІХ: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання). Аналогічні правові висновки було зроблено Верховним Судом у справі №200/5038/20. Також, Верховним Судом було сформовано висновок про те, що фактично всі доводи позивача про протиправность дій відповідача щодо проведення атестації, ґрунтуються на його незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України. Водночас колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні (Висновки Верховного Суду у справі №200/5038/20) . Що стосується зазначеної позивачем підстави для касаційного оскарження судових рішень, як неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду №815/1554/17, №802/651/16-а, №817/3397/15, Суд зазначає таке. Скаржник обмежився цитуванням пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказанням переліку справ, висновки по яких не були враховані судами попередніх інстанцій під час розгляду справи. Між тим, формальне зазначення вказаної підстави касаційного оскарження, суд відхиляє, оскільки самого лише зазначення постанов Верховного Суду недостатньо, скаржник повинен зазначити щодо застосування якої норми права в ній викладено висновок, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, які є загальними, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Отже, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого звернулась адвокат Герегова Наталія Іванівна на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року в справі №600/692/20-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач Н.А. Данилевич