Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/4721/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4721/21 Головуючий у І інстанції - Лисенко В.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Бородянського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 53308070; - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття ВП № 53308070 від 13.02.2017; - зобов`язати Бородянський районний відділ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії, спрямовані на виключення з Автоматизованої системи виконавчого провадження суми боргу у розмірі 2757187,45 грн. (два мільйони сімсот п`ятдесят сім тисяч сто вісімдесят сім гривень 45 копійок) та відомостей із Єдиного реєстру боржників про ОСОБА_1 як боржника, внесених у зв`язку з ВП № 53308070. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилалася на те, що вона не була обізнана про наявність виконавчого провадження № 53308070, в якому вона є боржником. Зазначає, що з 12.11.2018 вона не має заборгованості перед АТ «Альфа-Банк» за кредитним договором № 2615/0508/71-034 від 08.05.2008, та не має жодних обтяжень. Всупереч вимогам ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", Відповідач не встановив дійсного місця проживання/перебування Позивача та місця знаходження майна, та не здійснив передачу виконавчого провадження за належним місцем виконання (м. Київ). Також, Відповідач не повідомив про початок виконавчого провадження, що на думку Позивачки, є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2017. Державний виконавець не проводив належним чином виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання виконавчого напису, а також не вжив заходів щодо виключення інформації про суму боргу із Автоматизованої системи виконавчого провадження та відомостей про Позивачку як боржника з Єдиного реєстру боржників. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов. Апеляційна скарга мотивована доводами, які аналогічні, викладеним у позовній заяві та стосується того, що Відповідачем неправомірно відкрито виконавче провадження, позаяк Позивач не знаходиться в межах виконавчого округу, на якому Відповідач має право проводити виконавчі дії. Крім того, вказано, що судом першої інстанції ухвалено спірне рішення без повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_1 (код платника податків - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (код за ЄДРПОУ - 19356840, зареєстроване за адресою: 01032, м. Київ, вул. Комітерну, буд. 30) (Банком) укладено Кредитний договір від 08 травня 2008 року № 2615/0508/71-034 на придбання нерухомості в розмірі 108000,00 дол. США (сто вісім тисяч доларів США 00 центів) з кінцевим строком повернення 08.05.2038 та іпотечний договір № 2615/0508/71-034-2-34 від 08.05.2008 для забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 2615/0508/71-034 (а.с. 9-14). Предмет іпотеки - двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,3 кв.м. 21.12.2012 між Позивачкою та ПАТ «Альфа-банк» було укладено Договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 2615/0508/71-034 від 08.05.2008 щодо набуття Публічним акціонерним товариством «Альфа-банк» всіх прав то обов`язків кредитора за кредитним договором № 2615/0508/71-034 від 08.05.2008 у зв`язку з Договором купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012, укладеного ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», а також відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-банк». Як вбачається з реквізитів вказаного договору, місцем проживання Позивачки є АДРЕСА_2 . 13 лютого 2017 року старшим державним виконавцем Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Дацьком Олегом Леонідовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 53308070 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» заборгованості в сумі 2 506 534,05 грн. Вказане виконавче провадження, яке надійшло за належністю з Деснянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, відкрито на підставі виконавчого напису від 23 листопада 2015 року № 16318, виданого Приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів у розмірі 2 506 534,05 грн. Як встановлено судом першої інстанції, приймаючи виконавчий документ до виконання, Відповідач виходив з того, що в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно містилась інформація про обтяження № 14541408, яка була внесена Деснянським РВ ДВС на підставі постанови про арешт майна боржників та оголошення заборони на його відчуження ВП № 50074120, виданий 17.05.2016, що свідчить про невиконання Позивачкою, як Боржником, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , своїх зобов`язань в повному обсязі. 01 листопада 2017 року Заступником начальника відділу Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ободзінською Іриною Леонідівною прийнято постанову про повернення виконавчого документа Стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю у боржника майна в рахунок погашення боргу. 20 листопада 2018 року між Позивачкою та АТ «Альфа-банк» було укладено Договір про розірвання Іпотечного договору № 2615/0508/71-034-Z-34 від 08 травня 2008 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р., 08 травня 2008 року за реєстровим № 1777, відповідно до якого припинено дію Іпотечного договору № 2615/0508/71-034-Z-34 від 08 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-банк». Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 12.11.2018 № 144979361, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. внесено відомості щодо припинення іпотеки та зняття заборони відчуження Предмету іпотеки за вказаним Іпотечним договором. 12.11.2018 АТ «Альфа - Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП» уклали Договір факторингу про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 2615/0508/71-034 від 08.05.2008, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП» стало кредитором за Кредитним договором від 08 травня 2008 року № 2615/0508/71-034. Відомості про Позивачку як Боржницю наявні в Автоматизованій системі виконавчого провадження та в Єдиному реєстрі боржників. Вважаючи бездіяльність Бородянського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 53308070 протиправною, постанову про відкриття виконавчого провадження № 53308070 від 13.02.2017 року такою, що підлягає скасуванню, протиправними відомості про Позивачку як Боржницю в Автоматизованій системі виконавчого провадження та в Єдиному реєстрі боржників, остання звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не вчиняв протиправної бездіяльності по відношенню до Позивачки, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та при розгляді апеляційної скарги вказує наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Статтею 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частиною 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Частинами 1, 2 статті 5 Закону № -VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною 5 статті 18 Закону № 1404-VІІІ під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Частиною 1 статті 28 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначено Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII). Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 1403-VIII державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Частиною 2 статті 2 Закону № 1382-IV встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. За змістом статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Частиною першою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5942-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 вказаного Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Статтею 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення. Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій. Верховний Суд у справі № 380/9335/20 дійшов висновку про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження. При цьому Верховним Судом враховано, що вказаним Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону № 1404-VIII. Щодо відсутності у чинному законодавстві вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника, то Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду звернуто увагу на таке. Як уже було зазначено, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі № 1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон № 1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону № 1382-IV, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання. Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд дійшов висновку, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом № 1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні Закону № 1382-IV. Так, у даній справі встановлено, що у Кредитному договорі від 08 травня 2008 року № 2615/0508/71-034, з урахуванням Договору про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 2615/0508/71-034 від 08.05.2008, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, указано місце проживання Боржника: АДРЕСА_2 . Отже, нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу АДРЕСА_1 , як адресу місця проживання Боржника ОСОБА_1 Верховний Суд у справі № 380/9335/20 вказав, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності. Наведеним спростовуються доводи Відповідача про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника. Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону № 1404-VІІІ, положення статті 27 Закону № 1403-VIII, а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5942-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких виконавець має дотримуватись. Отже, законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій. Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголошує, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень. Верховний Суд у справі № 380/9335/20 також звертає увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIIІ, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Виходячи із системного аналізу цієї норми в сукупності з іншими положеннями Закону № 1404-VII, надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця. Підсумовуючи викладене, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Наявність зареєстрованого місця проживання Боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права. Відповідні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 в справі № 380/7750/20, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 вважає правильними та не вбачає підстав для відступлення від вказаної правової позиції. За встановлених обставин Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 380/9335/20 переглядала судове рішення у правовідносинах, які є подібними до даної справи. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відомості про місце проживання Позивача за адресою: АДРЕСА_2 внесені до її паспорту громадянина України та є офіційними відомостями. Отже, Відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність визначених Законом підстав для відкриття виконавчого провадження № 53308070 у межах виконавчого округу Київської області Бородянського району. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2017 року у виконавчому провадженні № 53308070 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Щодо адміністративного позову в частині зобов`язання Відповідача вчинити дії, спрямовані на виключення з Автоматизованої системи виконавчого провадження суми боргу та відомостей із Єдиного реєстру боржників про ОСОБА_1 як Боржника, внесених у зв`язку з виконавчим провадженням № 53308070, колегією суддів встановлено наступне. Частиною 1 ст. 8 Закону № 1404-VIIІ визначено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначено Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256 (далі - Положення). Відповідно до з абз. 1 п. 2 розділу 1 Положення автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп`ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 1404-УІІІ автоматизованою системою виконавчого провадження забезпечується: 1) об`єктивний та неупереджений розподіл виконавчих документів між державними виконавцями; 2) надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження; 3) виготовлення документів виконавчого провадження; 4) централізоване зберігання документів виконавчого провадження; 5) централізоване зберігання інформації про рахунки органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відкриті для цілей виконавчого провадження; 6) підготовка статистичних даних; 7) реєстрація вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її проходження; 8) передача документів виконавчого провадження до електронного архіву; 9) формування Єдиного реєстру боржників. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1404-УІІІ Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Пунктом 1 розділу ХХ Положення передбачено, що Єдиний реєстр боржників формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Згідно з п. 2 розділу ХХ Положення система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. В Єдиному реєстрі боржників міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. Відповідно до п. 4 розділу ХХ Положення не підлягають внесенню до Єдиного реєстру боржників відомості про боржників: - які є державними органами, органами місцевого самоврядування; - які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців; - за рішенням немайнового характеру (крім рішень про встановлення побачення з дитиною, рішень про усунення перешкод у побаченні з дитиною, під час виконання яких винесено постанову про накладення штрафу на боржника). Пунктом 6 розділу ХХ Положення визначено, що система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: - про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження»; - про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; - про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; - про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, системою відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників не виключаються. Проте, відповідно до п. 7 розділу ХХ Положення у разі скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників. З огляду на вказане, оскільки колегія суддів прийшла до висновку про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2017 року у виконавчому провадженні № 53308070, адміністративний позов в частині виключення Позивача, як Боржника з Єдиного реєстру боржників підлягають задоволенню. Позивачем в адміністративному позові зазначено, що в Автоматизованій системі виконавчого провадження було виявлено інформацію про стягнення з неї на користь ПАТ «Альфа-Банк» суми у розмірі 2506534,05 грн, виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 250653,40 грн, а в розділі «Сплатити» - борг у ВП № 53308070 складає 2757187,45 грн. (два мільйони сімсот п`ятдесят сім тисяч сто вісімдесят сім гривень 45 копійок). Проте, Позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів зазначеного, та такі відсутні в матеріалах справи. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено за неповного з`ясування обставин справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити частково. Керуючись статтями 241, 242, 243, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Бородянського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 53308070. Визнати протиправною та скасувати постанову Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області про відкриття виконавчого провадження від 13 лютого 2017 року № 53308070. Зобов`язати Бородянський районний відділ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34779694) вчинити дії, спрямовані на виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як Боржника, внесених у зв`язку з виконавчим провадженням № 53308070. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київської області про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко