Постанова 4855 № 640/17434/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17434/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2021 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 01.06.2021 № 65639486; - стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 7 281 569,47 грн. стягнутого виконавчого збору. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2021 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 01.06.2021 № 65639486; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 65639486 з примусового виконання виконавчого листа №916/2229/18 від 01.01.2021, виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» в дохід загального фонду Державного бюджету України пені у розмірі 72 815 694, 75 грн. Одночасно, відповідачем винесено постанову від 01.06.2021 № 65639486 про стягнення з ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» виконавчого збору у розмірі 7 281 569, 47 грн. Вважаючи протиправною постанову від 01.06.2021 № 65639486 про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що постанова від 01.06.2021 № 65639486 про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині щодо стягнення з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 7 281 569,47 грн. стягнутого виконавчого збору, суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги заявлені на майбутнє, а відтак задоволенню не підлягають. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII). Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4)посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9)рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти (абз. 9 ч. 1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження»). Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно частин першої-четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. У відповідності з частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Проаналізувавши вказані норми Закону № 1404-VIII, колегія суддів зазначає, що поняття «стягнення виконавчого збору» у даному Законі в тому числі стосується і дій державного виконавця щодо визначення суми виконавчого збору та прийняття постанови про стягнення виконавчого збору. Виходячи з чинного нормативного регулювання стягнення виконавчого збору, з метою вирішення питання про наявність підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, державний виконавець в тому числі повинен перевірити факт добровільного виконання боржником судового рішення до відкриття виконавчого провадження. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 у справі №916/2229/18 стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА" (просп. Шевченка, 4-А, Одеса, Одеська область, 65044, код ЄДРПОУ 30622532) в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок УК у Солом`янському районі міста Києва (код ЄДРПОУ 38050812, Банк одержувача-Казначейство України (ЕАП), рахунок (IBAN) UA618999980000031114106026010, код класифікації доходів - 21081100, пеню у розмірі 41 327 826,75грн. (сорок один мільйон триста двадцять сім тисяч вісімсот двадцять шість грн. 75 коп.); стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА" (просп. Шевченка, 4-А, Одеса, Одеська область, 65044, код ЄДРПОУ 30622532) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) 619 917,40 грн. (шістсот дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімнадцять грн. 40коп. ) судового збору. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 у справі № 916/2229/18 змінено, викладено п. п. 2, 3 резолютивної частини в наступній редакції: «

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС Україна» (просп. Шевченка, 4-А, Одеса, Одеська область, 65044, код ЄДРПОУ 30622532) в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок УК у Солом`янському районі міста Києва (код ЄДРПОУ 38050812, Банк одержувача-Казначейство України (ЕАП), рахунок (IBAN) UA618999980000031114106026010, код класифікації доходів - 21081100, пеню у розмірі 72 815 694, 75 грн.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС Україна» (просп. Шевченка, 4-А, Одеса, Одеська область, 65044, код ЄДРПОУ 30622532) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) 225 557, 41 грн судового збору.»; Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС Україна» (просп. Шевченка, 4-А, Одеса, Одеська область, 65044, код ЄДРПОУ 30622532) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 174 250, 98 грн. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, 31.05.2021 ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» виконало рішення по справі № 916/2229/18 шляхом перерахування коштів у розмірі 72 815 694,75 грн. на рахунок, вказаний у судовому рішенні, що підтверджується платіжним дорученням № 10765 від 31.05.2021 (а.с. 194). Разом з тим, як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, 03.06.2021 сплачені товариством на підставі рішення суду кошти у сумі 72 815 694,75 грн. були повернуті на рахунок ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА», оскільки реквізити, на які згідно з рішенням суду підлягала сплаті пеня, були неправильними. Так, 08.06.2021 з банківського рахунку ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» були списані грошові кошти на рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у розмірі 80 097 264,22 грн., з яких: 72 815 694,75 грн. - сума пені; 7 281 569, 47 грн. - сума виконавчого збору. Отже, враховуючи те, що 31.05.2021 позивачем вчинено дії, спрямовані на виконання рішення суду у справі № 916/2229/18 шляхом зарахування грошових коштів на рахунок зазначений судом у резолютивній частині рішення (дії вчинені до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), однак, сума сплачених коштів була повернута на рахунок товариства, з незалежних від позивача причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність стягнення з позивача виконавчого збору, а тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає скасуванню. Доводи апелянта, з посиланням на пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», про те, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі, оцінюється колегією суддів критично, оскільки незарахування суми переказу на рахунок отримувача вказаний у судовому рішенні по справі № 916/2229/18 відбулось з причин, незалежних від ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА». Щодо наданих відповідачем документів, а саме: ксерокопії листа AT «ОТП БАНК» від 20.09.2021 №12-4-13/3105/-БТ з роздруківкою виписки по рахунку позивача, ксерокопії листа Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 22.09.2021 № 05-01.4-06/13437 та ксерокопії листа Антимонопольного комітету України від 27.09.2021 № 300-29/02-13958, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 4 статті 79 КАС України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Згідно з частиною 8 статті 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегія суддів зауважує, в порушення вимог статті 79 КАС України, відповідач не повідомляв суд першої інстанції про докази, які не можуть бути подані ним до суду та причини неподання цих доказів. Крім того, відповідачем не підтверджено, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідних доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції. Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів вважає, що відповідачем не зазначено таких обставин, які унеможливлювати подачу таких доказів до суду першої інстанції. Надання таких доказів до суду апеляційної інстанції без наведення обґрунтованих причин неможливості їх подачі до суду першої інстанції не може вважатися дотриманням процесуальних норм права та не може вказувати на протиправність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Стаття 44 КАС України передбачає, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Необхідно зауважити, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників адміністративного процесу, заборона зловживати наданими правами. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до норм статті 8 КАС України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу. Отже, на переконання колегії суддів апелянтом не наведено підстав, які б продемонстрували існування особливих обставин, які б виправдовували неподання вказаних вище доказів до суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що вказані докази, а саме: ксерокопія листа AT «ОТП БАНК» від 20.09.2021 №12-4-13/3105/-БТ з роздруківкою виписки по рахунку позивача, ксерокопія листа Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 22.09.2021 № 05-01.4-06/13437 та ксерокопія листа Антимонопольного комітету України від 27.09.2021 № 300-29/02-13958, не беруться колегією суддів до уваги і з підстав їх незасвідчення відповідачем належним чином. Стосовно інших аргументів апеляційної скарги, то колегія суддів вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.