Постанова 4854 № 400/490/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/490/21 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління Держпраці у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Держпраці за №МК14981/1805/АВ/П/ТД-ФС від 30.12.2020р. про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 200 000грн.. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що викладені у зазначеній постанові обставини не підтверджуються відповідними доказами. Також, позивач зазначив, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені цивільно-правові договори, які не містять ознак трудових, вказані особи не виконували роботу продавців продовольчих товарів та не були уповноважені на це позивачем. Позивач самостійно здійснював торгівлю, найману працю не використовував. Що стосувалось осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то позивач зазначив, що між ним та вказаними особами не укладались ні трудові, ні цивільно-правові відносини. При цьому позивач зазначив, що відповідачем порушено порядок проведення позапланового заходу, а саме її проведено за відсутністю позивача, якому не надали службове посвідчення на перевірку. Штраф накладено в порушення Порядку накладання штрафу, поза межами 45-денного строку та без повідомлення позивача про розгляд справи відносно нього. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову за №МК14981/1805/АВ/П/ТД-ФС від 30.12.2020р. частково на суму 100 000грн.. В решті позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1000грн., сплачений квитанцією №77 від 11.02.2021р.. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови задоволення позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у цій частині, посилаючись на порушення норм права. В апеляційній скарзі Держпраця просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарг без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач допустив до роботи без оформлення трудових правовідносин, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому постанова про накладання штрафу за №МК14981/1805/АВ/П/ТД-ФС від 30.12.2020р., в цій частині, на суму 100 000грн. є правомірною та скасуванню не підлягає. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи спростовано факт, що у позивача працювали без укладання трудового договору особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а тому спірну постанову належить скасувати частково в сумі 100 000грн.. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що на підставі наказу начальника управління Держпраці у Миколаївській області за №285 від 22.09.2020р. та направлення на перевірку за №441, посадовими особами Держпраці було проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого, 1.10.2020р. складено акт інспекційного відвідування за №МК 14981/1805/АВ, в якому встановлено, що ОСОБА_1 здійснюється підприємницька діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , міні-маркет « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У цьому міні-маркеті перевіряючими було встановлено одну особу- ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця продовольчих товарів. Від ОСОБА_2 були отримані письмові пояснення, в яких зазначено, що вона працює продавцем з травня 2019р., з режимом роботи з 7:00год. до 16:00год., згідно графіку змінності тиждень через тиждень. Заробітну плату отримує 2 рази на місяць у розмірі 1 000грн.. В присутності інспекторів праці здійснювала продаж продовольчих товарів, підраховувала вартість покупки, видавала покупку та отримувала кошти від покупця. Також повідомила, що в магазині працює ще одна особа - ОСОБА_4 . В ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 інспекторами праці за місцем здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 , маг. « ІНФОРМАЦІЯ_2 » було встановлено 1 особу ОСОБА_3 , яка безпосередньо виконувала роботу продавця продовольчих товарів, а саме: здійснювала продаж продовольчих товарів, підраховувала вартість покупки, видавала покупку та отримувала кошти від покупця. ОСОБА_3 від надання письмових пояснень відмовилась, але повідомила, що в магазині працює ще одна особа ОСОБА_5 . При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали цивільноправові договори від 1.08.2019р. та від 5.08.2019р. відповідно, за умовами яких, зокрема, п.1.1 передбачено, що виконавець за завданням Замовника зобов`язується виконати наступну роботу: продавати товар (реалізовувати товар), викладати товар на полиці, приймати товар по кількості та якості, слідкувати за порядком в магазині. Виконання зазначених робіт відноситься до робіт притаманних професії продавця продовольчих товарів. У відповідності до інформації ПФ України, ФОП ОСОБА_1 не використовує працю осіб відповідно до вимог трудового законодавства. Інформація про інші цивільно-правові договори в звітності ПФ України відсутня. Відтак, у висновках акту інспекційного відвідування встановлено порушення вимог ч.1 ст.21 КЗпП, ч.1,3 ст.24 КЗпП, постанови КМУ №413 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 фактично були допущені до роботи ФОП ОСОБА_1 без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та повідомлення про прийняття на роботу працівника. 23.11.2020р. позивачу було надіслано повідомлення про розгляд справи про накладання штрафу у 45-денний строк, починаючи з 21.11.2020р. шляхом дослідження матеріалів та вирішення питання щодо наявності підстав про накладання штрафу. Повідомлення було надіслано за адресою: АДРЕСА_3 та отримано позивачем - 24.11.2020р., що підтверджується особистим підписом на повідомленні. В подальшому, на підставі встановлених порушень, 30.12.2020р. відповідачем прийнята постанова про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за №МК14981/1805/АВ/П/ТД-ФС, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 200 000 грн. (5 000 х 10 х 4особи). Перевіряючи правомірність та законність прийняття оскаржуваної постанови Держпраці, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує її протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного. У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані положенням ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за №877 від 5.04.2017р.. У відповідності до ч.1 ст.259 КЗпП, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному КМУ. Так, згідно з пп.3 п.5 Постанови КМУ «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»» за №295 від 26.04.2017р., інспекційні відвідування проводяться: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту. Положеннями ст.265 КЗпП встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема,: - фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Об`єктивна сторона порушення відповідно до ст.265 КЗпП полягає у фактичному допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Так, приписами ст.21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Положеннями ст.24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст.23 КЗпП України). Судова колегія зазначає, що загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, судова колегія зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо. Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України. Як вбачається із матеріалів справи, що укладені позивачем цивільно-правові договори містять ознаки трудового договору і укладені для замаскування дійсних відносин між сторонами, оскільки за умовами цивільно-правового договору Виконавець зобов`язаний надати послуги з реалізації продовольчих товарів, а за умовами трудового договору наданого суду, укладеного з ФОП та працівником до обов`язків працівника відноситься продаж продовольчих товарів. Відтак, зобов`язання у осіб за умовами цивільно-правового договору та трудового договору є тотожними. Виконуючи роботу за цивільно-правовими договорами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виконують роботу штатних працівників, але особи за цивільно-правовими договорами не отримують прав, гарантій, передбачених законодавством про працю. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 4.07.2018р. по справі за №820/1432/17, від 28.02.2019р. по справі за №824/766/16-а. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що надані при проведенні перевірки цивільно-правові договори, укладені між позивачем та ОСОБА_2 від 1.08.2019р., та ОСОБА_3 від 5.08.2019р. містили обов`язки з продажу, реалізації товару. При цьому, надані позивачем до суду додаткові угоди від 6.08.2019, укладені між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , містять обов`язки: приймати продукцію, розміщувати товар, підтримувати порядок у магазині та в них відсутній обов`язок з реалізації товару. При проведенні перевірки ці додаткові угоди не були надані перевіряючим та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не повідомили інспекторів про існування додаткових угод, а тому у судової колегії виникають сумніви щодо достовірності таких доказів, як додаткові угоди та об`єктивному їх існуванні з 6.08.2019р.. В матеріалах справи наявні пояснення ОСОБА_2 від 24.09.2020, в яких вона сама зазначила, що «працює продавцем у ФОП ОСОБА_1 з травня 2019р., з 7-00 до 16-00. До обов`язків входить розкладка товару, обслуга клієнтів. Розмір заробітної плати 1 000грн. два рази в місяць». Що стосується посилань позивача на те, що ОСОБА_2 надавала свої пояснення перевіряючим під тиском, то судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази про здійснення інспекторами праці тиску на працівників під час відібрання ними письмових пояснень, в тому числі щодо звернення нею з приводу цього до правоохоронних органів. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що пояснення ОСОБА_2 надані досить чіткі та конкретні по суті поставлених до неї запитань, що ставить під сумнів посилання позивач на тиск на неї з боку відповідачів. Також, надані позивачем суду звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень, липень, серпень, вересень 2020р. свідчать, що за цивільно-правові договори позивачем укладені з ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . Звітність за квітень 2020р. свідчить, що три особи отримували дохід за цивільно-правовим договором по 500грн.: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за червень 2020р. зазначені три особи, але дохід отримували тільки ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 - дохід 0грн. Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку Форми №1ДФ за ІІ кв.2020 свідчить, що доход отримували 3 особи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ,- яка отримувала дохід в ІІ кв.2020 до 1.06.2020р.. Що стосується того, що у позивача працювали за цивільно-правовим договором ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , то судова колегія звертає увагу на те, що вказане спростовується матеріалами справи, а саме надані позивачем звіти та розрахунок 1 ДФ не містять таких даних. При цьому, судова колегія зазначає, що пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що в магазині працює ще ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не є беззаперечним доказом того, що ці особи фактично працювали у позивача, оскільки будь-які докази на підтвердження пояснень цих осіб, матеріали справи не містять. При проведенні інспекційного відвідування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були відсутні у міні-маркеті, доказів укладання позивачем цивільно-правових договорів з ними немає. Що стосується посилань позивача на те, що при проведенні інспекційного відвідування відповідач порушив п.8 Порядку та не надав позивачу наказ та направлення про проведення перевірки, то судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки було встановлено, що у вересні 2020р., коли здійснювалась перевірка, позивач хворів на COVID та не був присутній при перевірці. Відповідно до п.8 постанови КМУ №823 від 21.08.2019р. «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності). Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що інспекторами при проведенні перевірки не надавались особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 службові посвідчення. Крім того, позивач не позбавлений був права скористатись своїми правами наданими йому п.13 Порядку №823 від 21.08.2019. Що стосується посилань позивача на те, що оскаржувана постанова прийнята в порушення 45-денного строку передбаченого Порядком №509 та без повідомлення його про розгляд справи, то судова колегія вважає такі посилання помилковими, оскільки відповідно до п.3 Постанови КМУ №509 від 17.07.2013р. «Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» передбачено, що справа про накладення штрафу (надалі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Як вбачається із матеріалів справи, що в повідомленні від 23.11.2020р., яке надсилалось зазначено, що 20.11.2020р. акт інспекційного відвідування отримано Управлінням та постанова буде прийнята протягом 45-денного строку. Спірна постанова прийнята - 30.12.2020 з дотриманням строку передбаченого п.3 Порядку №509. Повідомлення про розгляд справи надсилалась на адресу позивача: АДРЕСА_3 , яке отримано позивачем - 24.11.2020р., що підтверджується підписом на повідомленні, тому посилання позивача, що він його не отримував не приймається судом до уваги. Повідомлення надсилалось на адресу позивача, зазначену в ЄДР. Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що позивач допустив до роботи без оформлення трудових правовідносин, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому постанова про накладання штрафу №МК14981/1805/АВ/П/ТД-ФС від 9.11.2018р. на суму 100 000р. є правомірною та скасуванню не підлягає. Однак, матеріалами справи спростовуються той факт, що у позивача працювали без укладання трудового договору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а тому спірну постанову належить скасувати частково в сумі 100 000грн.. Таким чином, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В доводах апеляційних скарг апелянти посилалися на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Миколаївській області - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв