Постанова 4852 № 160/2500/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/2500/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (суддя Букіна Л.Є.) у справі №160/2500/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, - в с т а н о в и В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі Наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1090к від 24 грудня 2020 року; зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат; стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка була звільнена з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», але, здійснюючи розрахунок при звільненні позивачці, відповідач не виплатив вихідну допомогу, розмір якої повинен становити дві середні місячні заробітні плати. Загальною нормою, що регулює питання виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України. Частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», ч.4 ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. За змістом цих норм при вирішенні спірного питання не заборонено застосування положень ст.44 КЗпП України. Також, посилаючись на ч.2 ст.85 Закону України «Про прокуратуру», позивачка зазначає, що при визначені розміру вихідної допомоги, яка підлягає виплаті позивачці, має бути застосована ч.4 ст.87 Закон України «Про державну службу». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Суд першої інстанції виходив з того, що ст. 44 КЗпП України врегульовано порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу. Внесені зміни Законом № 113-ІХ в Закон України «Про прокуратуру» та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо застосування ст.44 КЗпП України у спірних правовідносинах та виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивачки права на вихідну допомогу при звільненні. З цього приводу скаржник вказує на те, що позивачку звільнено з посади у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, а підстави звільнення - п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» зазначені в наказі про звільнення, оскільки саме таку правову підставу звільнення, у разі неуспішного проходження атестації, визначено Законом України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Таким чином, відповідач зазначає, що оскільки фактичною підставою звільнення позивачки стало неуспішне проходження нею атестації, а Закон України «Про прокуратуру» не передбачає виплати вихідної допомоги при звільненні з таких підстав, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність у позивача права на вихідну допомогу при звільненні. З приводу посилання позивачки у позовній заяві щодо можливості застосування у спірних відносинах положень Закону України «Про державну службу» скаржник вказує, що спеціальним законом, який регламентує взаємовідносини позивачки з відповідачем, є Закон України «Про прокуратуру». Згідно правової позиції Верховного Суду, навіть якщо буде встановлено, що спеціальним законом не врегульовані певні правовідносини, застосуванню підлягає саме трудове законодавство, а не будь-яке інше, в тому числі і Закон України «Про державну службу», отже висновок суду щодо стягнення вихідної допомоги саме у розмірі двох середньомісячних заробітних плат є помилковим. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Позичка (її представник) в судове засідання не з`явилась, про час і місце судового засідання повідомлена судом належним чином. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Виходячи з визначених вказаною правовою нормою повноважень суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції та доводів і вимог, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, питання законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції в межах цього апеляційного провадження. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке. Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури з 17.06.2002 по 30.12.2020 на різних посадах, з 14.06.2017 призначена прокурором Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області. Наказом Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020 №1090к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 Згідно цьому наказу належало провести остаточний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 усі належні виплати при звільненні. При звільненні ОСОБА_1 та проведення остаточного розрахунку їй не була виплачена вихідна допомога, що відповідачем не заперечується. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції часткового погоджується з висновками суду першої інстанції, що зроблені під час розгляду цієї справи, виходячи з такого. Встановивши право позивачки на вихідну допомогу при звільненні, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права. Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Підпунктом 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Також вказаним Законом №113-IX статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Одночасно Законом № 113-ІХ внесено зміни і до Кодексу законів про працю України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Виходячи з аналізу наведених норм, вбачається, що Законом України «Про прокуратуру» в редакції на час виникнення спірних правовідносин не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. У свою чергу, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року в справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16, від 8 серпня 2019 року в справі №813/150/16. Отже, оскільки спеціальним законом не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносинах положення КЗпП України. Суд першої інстанції також правильно зазначив, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до Закону України «Про прокуратуру» та до КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», такі зміни не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Одночасно, особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, цим Кодексом не встановлено. Таким чином, судом першої інстанції зроблений правильний висновок про наявність у позивачки права на вихідну допомогу при звільненні. Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20. Також суд звертає увагу, що чинним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Отже, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Таким чином, у день фактичного звільнення із займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» позивачці мала бути виплачена вихідна допомога. Щодо посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17 вказала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та враховуючи правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суд апеляційної інстанції враховує останні правові позиції щодо вирішення цієї категорії спорів. Стосовно визначеного судом першої інстанції розміру вихідної допомоги, що належить до виплати позивачці при звільненні, суд апеляційної інстанції встановив, що зобов`язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, суд першої інстанції не обґрунтував своїх висновків в цій частині. Позивач, визначаючи такий розмір вихідної допомоги, виходив з положень Закону України «Про державну службу», яким передбачено, що така допомога виплачується у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Можливість застосування у спірних відносинах Закону України «Про державну службу» судом першої інстанції не мотивована. Суд апеляційної інстанції з вказаними вище доводами позивача не погоджується, оскільки пунктом 13 частини 3 статі 3 Закону України «Про державну службу» прямо встановлено, що дія цього Закону не поширюється на прокурорів. Одночасно, Кодекс Законів про працю України передбачає, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачка набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки її звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Також приймаючи до уваги, що статтею 44 КЗпП України встановлено, що у вказаних вище випадках вихідна допомога виплачується в розмірі не менше середнього місячного заробітку без визначення конкретного розміру, тобто це питання віднесено до повноважень роботодавця, суд апеляційної інстанції вважає, що права позивача підлягають поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури в розмірі не менше середнього місячного заробітку. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат підлягає скасуванню на підставі ст.317 КАС України з прийняттям нової постанови в цій частині заявлених вимог. Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі №160/2500/21 скасувати в частині задоволених вимог про зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, прийняти нове рішення в цій частині. Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури в розмірі не менше середнього місячного заробітку. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі №160/2500/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко