Постанова Черкаський апеляційний суд № 703/1746/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 року м. Черкаси справа № 703/1746/20 провадження № 22-ц/821/1629/21 категорія 307000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І. секретар: Винник І.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 представник позивача - адвокат Филь Олександр Миколайович відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи: Приватні нотаріуси Смілянського міського нотаріального округу Терещенко Марина Євгенівна, Таран Галина Володимирівна , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянув у порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Смілянського міського нотаріального округу Терещенко Марина Євгенівна, Таран Галина Володимирівна , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання заповіту нікчемним, визнання договору купівлі-продажу недійсним. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 03 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання свідоцтв на право на спадщину недійсними, визнання заповіту нікчемним, визнання договору купівлі-продажу недійсним. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Цей будинок садибного типу на двох господарів і за даними технічного паспорту, що виданий Смілянським відділом ЧООБТІ 18 вересня 2008 року, нерухоме майно до цих пір належить їй та її рідному дідьку ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 06 квітня 2018 року приватний нотаріус Таран Г.В. надіслала ОСОБА_1 заяву відповідача ОСОБА_3 , яка як добросовісний набувач пропонує позивачу купити Ѕ частину цього будинку, власником якого вона є. 11 квітня 2019 року позивач одержала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за даними якого з 1995 року їй на праві приватної власності належить Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 . Вказує, що невідомий нотаріус з власної ініціативи вніс відомості про її право власності на Ѕ частину будинку, яка формально належала їй. Заяву про видачу свідоцтва про власність від 24 листопада 1995 року вона не писала, до будь-яких нотаріусів з цього приводу не зверталася, тим більше до нотаріуса Таран Г.В . Як вбачається з інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 11 квітня 2019 року, власником іншої частини будинку стала ОСОБА_2 від 07 червня 2019 року. Вона купила Ѕ частину цього будинку у ОСОБА_6 , яка померла у вересні 2016 року та отримала частину будинку, нібито по заповіту, викладеному на бланку ВЕК 145445 від ОСОБА_7 . Позивач вказує, що прослідковуються етапи зміни власників на Ѕ частину будинку: отримання у спадок ОСОБА_7 від чоловіка ОСОБА_5 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 вересня 2002 року, нотаріус Терещенко М.Є.); заповіт ОСОБА_7 на користь чужої їй людини ОСОБА_6 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом 05 листопада 2009 року, на той час державний нотаріус Терещенко М.Є., витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі 28 лютого 2009 року, спочатку зареєструвала, потім видала); отримання у спадщину ОСОБА_3 від матері ОСОБА_6 (відомості про документ відсутні, відомості на даний правочин у відповідному реєстрі відсутні); продаж ОСОБА_3 частини будинку ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу від 07 червня 2018 року, нотаріус Таран Г.В.). Позивач вважає, що всі правові документи, на підставі яких змінювався власник частини вказаного будинку, є незаконними. Так, свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 вересня 2002 року, за яким ОСОБА_7 отримала у спадщину Ѕ частину будинку від чоловіка ОСОБА_5 , незаконне, оскільки ОСОБА_7 не приймала спадщину від чоловіка та не оформлювала її на себе (у технічному паспорті 18 вересня 2008 року вказано, що власниками будинку у рівних долях є ОСОБА_1 та її дядько ОСОБА_5 ). Відповідно, ОСОБА_7 не могла заповідати майно, яке вона набула без правових на те підстав ОСОБА_6 . Враховуючи незаконність оформлення спадщини від ОСОБА_7 на ОСОБА_6 , її донька ОСОБА_3 не мала законних підстав на отримання у спадок частини даного будинку від матері. Крім того, таке оформлення немає жодних відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є грубим порушенням постанови КМУ від 25 грудня 2015 року (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 квітня 2019 року). Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_3 являлась незаконним власником Ѕ частини будинку, вона не мала повноважень на продаж даного майна. Відповідно, укладений договір купівлі-продажу від 07 червня 2018 року, посвідчений нотаріусом Таран Г.В., є незаконним та повинен бути визнаний недійсним (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 квітня 2019 року). Вважає, що саме той факт, що Ѕ частина будинку оформлялася у спадщину зі свідомим порушенням закону та в кінцевому випадку була продана без належних на те підстав, свідоцтва про право на спадщину повинні бути визнані нікчемними, а договір купівлі-продажу недійсним. Позивач просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 вересня 2002 року, що зареєстровано в реєстрі за № 2311, видане нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Терещенко М.Є.; визнати нікчемним заповіт на користь ОСОБА_6 від 25 березня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за №1182, посвідчений приватним нотаріусом Пешехоновою А.В.; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 2849 від 05 листопада 2009 року, видане ОСОБА_6 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 869 від 07 червня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Таран Г.В. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави в порядку, визначеному КМУ. Відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня 2002 року та визнання нікчемним заповіту, складеного за життя ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 від 25 березня 2007 року, мотивовано тим, що позивачем ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не зазначено обставин і відсутні докази, за яких є підстави вважати, що її цивільні права порушені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не визнані або оспорюються, враховуючи норми ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України. Крім того, викладені позивачем інші доводи в обгрунтування цих заявлених позовних вимог, також на думку суду не дають підстав для задоволення позову у цій частині. Що стосується позовних вимог до відповідачів про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 05 листопада 2009 року, яке видане ОСОБА_6 , то в цій частині позову суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що ці вимоги є похідними від попередніх, а тому за відсутності обставин та доказів, позивачем ОСОБА_1 не зазначено в чому ж полягає порушення її прав та майнових інтересів за обраним нею способом захисту. Крім того, під час розгляду справи, суд врахував, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2013 року (справа № 2315/6695/2012) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, пред`явленого до ОСОБА_6 , Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання недійсним заповіту, складеного за життя ОСОБА_7 25 липня 2007 року на користь ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 05 листопада 2009 року державним нотаріусом і виданого ОСОБА_6 та визнання права власності на Ѕ частину будинку, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування. Вказане рішення суду першої інстанції залишено в цій частині без змін рішенням апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2013 року і лише скасовано в частині вирішення питання про розподіл судових витрат. При цьому, судовими рішеннями встановлено, що волевиявлення заповідача ОСОБА_7 було вільним та відповідало її волі, поскільки вона особисто підписала заповіт та вказала, що записано з її слів та нею прочитано вголос. Крім того, судами дана оцінка доводам ОСОБА_1 і зазначено про те, що ОСОБА_6 отримала спадщину за заповітом на законних підставах, а позивач ОСОБА_1 не довела, що була спадкоємцем, в тому числі і про те, що вона протягом останніх п`яти років до відкриття спадщини була членом сім`ї спадкодавця ОСОБА_7 . Визнано, що спадкові права позивача ОСОБА_1 не порушені. Незважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 не була стороною по вказаній цивільній справі, суд врахував, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , і, як на думку суду, обставини, які були встановлені під час розгляду справи № 2315/6695/2012, мають суттєве значення щодо вирішення даного спору. Крім того, нових обставин, які б свідчили про порушення відповідачем ОСОБА_3 прав та інтересів позивача ОСОБА_1 , останньою не наведено. Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07 червня 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Таран Г.В., то суд дійшов висновку, що вони також не підлягають до задоволення, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_3 у незаконний спосіб набула у власність нерухоме майно за вказаною адресою. Судом встановлено, що спір фактично стосується наявності чи відсутності у позивача права на спадкування. За таких обставин, як на думку суду, неналежним є способом захисту той, що застосований позивачем, - визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки ефективним способом захисту можуть бути позовні вимоги про переведення на нього прав та обов`язків покупця, враховуючи норми ст.ст. 16, 362 ЦК України. Між тим, позивач ОСОБА_1 відповідну позовну вимогу не пред`являла, а суд розглянув справу, відповідно до норм ч.1 ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси як незаконне, а справу направити до районного суду на новий розгляд. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи спір, суд припустився невідповідних висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Всі висновки суду грунтуються на неналежних доказах, які суд визнав достатніми для постановлення рішення суду. За таких підстав висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню, як такий, постановлений з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Ч.1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що, виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 в порядку спадкування за законом, як дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 і така, що проживала за адресою: АДРЕСА_2 , отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 18 вересня 2002 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Терещенко М.Є. (реєстр № 2311), зокрема на Ѕ частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що по АДРЕСА_1 . При цьому, зазначено, що ця частина нерухомого майна належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого на підставі рішення Смілянського міськвиконкому від 27 липня 1978 року за № 432, свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Смілянською державною нотаріальною конторою 23 жовтня 1984 року за реєстром № 3528 та зареєстрованих у Смілянському бюро технічної інвентаризації за реєстром № 47-2481. Крім того, судом встановлено, що відповідно до матеріалів спадкової справи, наданої Смілянською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ( підтверджується свідоцтвом про смерть від 04 лютого 2009 року, актовий запис № 96), із заявами про прийняття спадщини звернулися до нотаріуса 28 лютого 2009 року ОСОБА_6 та 03 липня 2009 року ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_1 надано рішення Смілянського міськрайонного суду від 19 червня 2009р. (справа №2-о-99/2008) про встановлення факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 проживали однією сім`єю в домоволодінні АДРЕСА_1 до моменту смерті останньої. За даними витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, датованого 25 березня 2007 року, наявний запис про реєстрацію заповіту заповідувача ОСОБА_7 , який зареєстрований приватним нотаріусом Пешехоновою А.В. 25 березня 2007 року. На підставі заяви ОСОБА_6 від 05 листопада 2009 року про видачу свідоцтва про право на спадщину, останній видано, зокрема свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене 05 листопада 2009 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори Терещенко М.Є., реєстр № 2849, за яким ОСОБА_6 отримала у спадщину Ѕ частину у праві власності на жилий будинок з надвірними спорудами, що по АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Смілянською державною нотаріальною конторою 18 вересня 2002 року за реєстром 2311 та зареєстрованого у Смілянському БТІ 02 жовтня 2002 року за реєстром №

47. Крім того, нотаріусом проведена реєстрація видачі свідоцтва про право на спадщину, про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 05 листопада 2009 року. Також встановлено, що за заповітом, який посвідчений 25 березня 2007 року приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Пешехоновою А.В., реєстр № 1182, ОСОБА_7 здійснила розпорядження про те, що все її майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, в т.ч. належну їй Ѕ частину жилого будинку, що по АДРЕСА_2 , вона заповідає ОСОБА_6 . Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 17 червня 2010 року (справа № 8-9/2010) скасовано рішення Смілянського міськрайонного суду від 19 червня 2009 року за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю. За матеріалами справи також встановлено, що ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 08 липня 2010 року (справа №2-о-97/2010) заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_7 до моменту смерті останньої - залишено без розгляду. Вказане судове рішення набрало законної сили 16 липня 2010 року. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2013 року (справа № 2315/6695/2012) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, пред`явленого до ОСОБА_6 , Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання недійсним заповіту, складеного за життя ОСОБА_7 25 липня 2007 року на користь ОСОБА_6 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 05 листопада 2009 року державним нотаріусом і виданого ОСОБА_6 та визнання права власності на Ѕ частину будинку, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування. Вказане рішення суду першої інстанції залишено в цій частині без змін рішенням апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2013 року і лише скасовано в частині вирішення питання про розподіл судових витрат. При цьому, судовими рішеннями встановлено, що волевиявлення заповідача ОСОБА_7 було вільним та відповідало її волі, поскільки вона особисто підписала заповіт та вказала, що записано з її слів та нею прочитано вголос. Крім того, судами дана оцінка доводам ОСОБА_1 і зазначено про те, що ОСОБА_6 отримала спадщину за заповітом на законних підставах, а позивач ОСОБА_1 не довела, що була спадкоємцем, в тому числі і про те, що вона протягом останніх п`яти років до відкриття спадщини була членом сім`ї спадкодавця ОСОБА_7 . Визнано, що спадкові права позивача ОСОБА_1 не порушені. Незважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 не була стороною по вказаній цивільній справі, але вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд першої інстанції розглядаючи спір дійшов висновку, що обставини, які були встановлені під час розгляду справи №2315/6695/2012, мають суттєве значення щодо вирішення даного спору. Крім того встановлено, що після смерті ОСОБА_6 її дочка ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, що посвідчене 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області Терещенко М.Є. (реєстр № 374), за яким отримала спадщину у вигляді Ѕ частки житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, що по АДРЕСА_1 , які належали спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Смілянською державною нотаріальною конторою 05 листопада 2009 року за реєстровим № 2849; право власності зареєстроване Смілянським відділком КП ЧООБТІ 08 грудня 2009 року за номером запису 2481 в книзі 47 стор.

241. Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 набула у власність нерухоме майно за вказаною адресою у законний спосіб. Згодом, ОСОБА_3 вирішила продати належну їй Ѕ частку вказаного нерухомого майна і 06 квітня 2018р. нею складена заява, яка посвідчена приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В., реєстр № 453, відповідно до якої ОСОБА_1 передається заява про те, що ОСОБА_3 продає належну їй на праві власності Ѕ частку нерухомого майна за 263 000грн. Крім того, їй роз`яснені вимоги ст. 362 ЦК про те, що вона має право привілеєвої купівлі належної ОСОБА_3 Ѕ частки нерухомого майна і не пізніше одного місяця з дня одержання цієї заяви їй слід повідомити приватного нотаріуса Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В. про своє бажання, чи відмову придбати зазначену нерухомість за вказану суму. Зазначено, що у разі одержання від ОСОБА_1 відповіді після спливу зазначеного терміну, належна ОСОБА_3 нерухомість буде продана іншій особі. Відповідно до ч.1 ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився із тим, що посилання позивача на те, що технічний паспорт являється правовстановлюючим документом є помилковим, оскільки технічний паспорт - це документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна та містить основні відомості про об`єкт нерухомого майна, такі як: місцезнаходження (адреса) об`єкта; склад; технічні характеристики; план та опис об`єкта; ім`я/найменування власника/замовника; відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна; відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт. Також, вказується рік споруди і матеріал фундаменту, стін і перекриттів, кількість поверхів, висота, розміри кімнат і нежитлових приміщень. Описується призначення кожного з них. Зазначаються відомості про роботи, які проводилися, у разі перепланування, реконструкції, їх дату і наявність дозволу на проведення. Крім цього, позивачем в позовній заяві не вказано обставини, як і жодними належними та допустимими доказами не доведено про те, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , оскільки не підтверджені родинні відносини із померлим ОСОБА_5 , незважаючи на те, що у позові позивач вказує, що він приходився їй дядьком. Звертаючись до суду з позовом та визначаючи коло відповідачів, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд дійшов правильного висновку, що позивач не надала доказів, які б давали підстави вважати, що її права порушені вказаними фізичними особами в розумінні вимог ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, оскільки ОСОБА_8 не є спадкоємцем ні спадкодавця ОСОБА_5 , ні спадкодавця ОСОБА_7 , а отже не може претендувати на отримання у спадщину спадкового майна, яке залишилось після смерті цих спадкодавців. Що стосується позовних вимог до відповідачів про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 05 листопада 2009 року, яке видане ОСОБА_6 , то в цій частині позову суд також правомірно відмовив, оскільки ці вимоги є похідними від попередніх, а тому за відсутності обставин та доказів, позивачем ОСОБА_1 не зазначено в чому ж полягає порушення її прав та майнових інтересів за обраним нею способом захисту. Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07 червня 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Таран Г.В., то суд правильно мотивував свої висновки тим, що вони не підлягають до задоволення, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її дочка ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, що посвідчене 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Черкаської області Терещенко М.Є. (реєстр № 374), за яким отримала спадщину у вигляді Ѕ частки житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, що по АДРЕСА_1 , які належали спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Смілянською державною нотаріальною конторою 05 листопада 2009 оку. за реєстровим № 2849; право власності зареєстроване Смілянським відділком КП ЧООБТІ 08 грудня 2009 року за номером запису 2481 в книзі 47 стор.241. ОСОБА_3 вирішила продати належну їй Ѕ частку вказаного нерухомого майна і 06 квітня 2018 року нею складена заява, яка посвідчена приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В., реєстр № 453, відповідно до якої ОСОБА_1 передається заява про те, що ОСОБА_3 продає належну їй на праві власності Ѕ частку нерухомого майна за 263 000грн. Крім того, їй роз`яснені вимоги ст. 362 ЦК про те, що вона має право привілеєвої купівлі належної ОСОБА_3 Ѕ частки нерухомого майна і не пізніше одного місяця з дня одержання цієї заяви їй слід повідомити приватного нотаріуса Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В. про своє бажання, чи відмову придбати зазначену нерухомість за вказану суму. Зазначено, що у разі одержання від ОСОБА_1 відповіді після спливу зазначеного терміну, належна ОСОБА_3 нерухомість буде продана іншій особі. При цьому, сама ж позивач ОСОБА_1 у позовній заяві вказує та підтверджує той факт, що приватним нотаріусом Таран Г.В. їй 06 квітня 2018 року була направлена вказана заява і вона про неї знала. Будь-яких обставин щодо недійсності договору купівлі-продажу нерухомості, окрім як наслідок незаконних дій щодо оформлення спадщини за ОСОБА_7 , складання заповіту відносно ОСОБА_6 , оформлення спадщини за ОСОБА_3 , - позивачем не зазначено. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності у позивача права на спадкування. За таких обставин, висновок суду про неналежний спосіб захисту прав позивача є правильним. Ефективним способом захисту можуть бути позовні вимоги про переведення на нього прав та обов`язків покупця, враховуючи норми ст.ст. 16, 362 ЦК України. Оскільки, позивач ОСОБА_1 відповідну позовну вимогу не пред`являла, тому суд розглянув справу відповідно до норм ч.1 ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стягнення судових витрат проведено судом у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки позивач неправильно обрав спосіб захисту порушених прав, тому висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог з цих підстав є правильним і підстав для його зміни чи скасування суд апеляційної інстанції не вбачає. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення районного суду ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Смілянського міського нотаріального округу Терещенко Марина Євгенівна, Таран Галина Володимирівна , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання заповіту нікчемним, визнання договору купівлі-продажу недійсним залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 02 грудня 2021 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді О.В. Карпенко Л.І. Василенко