Постанова 4807 № 937/1556/21

Дата документу 30.11.2021 Справа № 937/1556/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/1556/21 Провадження №22-ц/807/3556/21 Головуючий в 1-й інстанції Юрлагіна Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів: секретарГончар М.С., Онищенка Е.А., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Державного казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 серпня 2021 року, ухвалене у м. Мелітополь у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейської служби України, Головного управління національної поліції у Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області про відшкодування моральної шкоди. В позові зазначено, що 13 жовтня 2011 року прокурором Мелітопольської міськрайонної прокуратури Сірим Р.В. винесено постанову про порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 364 КК України. 03.11.2011 позивачу були поясненні права підозрюваної, а 02.02.2012 року позивача притягнуто в якості обвинуваченого в подальшому матеріали кримінальної справи направлено до суду для розгляду по суті. За наслідками розгляду кримінальна справа постановою Мелітопольського міськрайонного суду від 19 липня 2013 року направлена для проведення додаткового розслідування. 10.10.2013 року обвинувальний акт повторно направлений до Мелітопольського міськрайонного суду для розгляду по суті. В подальшому, вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 червня 2019 року позивача було виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок суду залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора. Позивач зазначав, що він перебував під слідством і судом в період з 13 жовтня 2011 року по 26 листопада 2020 року, тобто 109 місяців. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 654000 гривень 00 копійок. Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, та прокуратури. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Державного казначейської служби України, Головного управління національної поліції у Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 630000 (шістсот тридцять тисяч) гривень 00 копійок. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ГУНП не є належним відповідачем у справі, оскільки не проводило кримінальне провадження відносно позивача і не є правонаступником Мелітопольського МВ ГУМВС України в Запорізькій області. Розмір моральної шкоди заявлений до стягнення є недоведеним, неспівмірно великим відносно завданої шкоди та розрахований не вірно. Розмір моральної шкоди за розрахунком скаржника складає 199199,00 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначений судом першої інстанції на користь позивача, є безпідставно завищеним та недоведеним. Представником Запорізької обласної прокуратури подано до апеляційного суду клопотання в якому прокурор вважає оскаржуване у цій справі рішення законним та обґрунтованим. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 13.10.2011 року прокурором Мелітопольської міжрайонної прокуратури Сірим Р.В. винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (а.с. 6-7). 14.10.2011 року ОСОБА_1 вручено копію постанови про порушення кримінальної справи (а.с.8). 19.07.2013 року ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області повернуто кримінальну справу у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, Мелітопольському міжрайонному прокурору для проведення додаткового розслідування (а.с.19-20). 10.11.2013 року обвинувальний акт разом з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013080140003607 від 06.08.2013 року направлено до суду (а.с.11-22). Згідно вироку Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 червня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому ч. 2 ст. 234 КК України. Цивільний позов Мелітопольської міжрайонної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 про стягнення на користь держави збитків в розмірі 199624 грн. залишено без розгляду (а.с.28-33). Згідно ухвали Запорізького апеляційного суду від 13.07.2020 року, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Навки Д.В. залишено без задоволення, вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 червня 2019 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.34-45). Згідно постанови Верховного Суду від 26.11.2020 року, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Навки Д.В. на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26.06.2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13.07.2020 року стосовно ОСОБА_1 відмовлено (а.с.46-47). Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив із встановлено факту негативного впливу на життя та свідомість позивача внаслідок безпідставного кримінального переслідування, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, і вважав належний та доведений розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 630000 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного. Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі Положення). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1)незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, відшкодовується у повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»). Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Стаття 16 ЦК України називає відшкодування моральної шкоди серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України, спеціальний делікт виникає у відношенні фізичної особи внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових чи службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду», моральною шкодою є страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Враховуючи наведені вище норми закону, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи. Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року № 6-2203цс15, з яким погодився і Верховний Суд в своїх численних постановах. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня 6000 гривні; у погодинному розмірі: з 1 січня 36,11 гривні. Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою, на час розгляду справи судом становить: 630000 тисяч гривень 00 копійок (105 повних місяців х 6000 гривні 00 копійок). Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції обґрунтовано керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості, враховуючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється за рахунок держави. Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди. Що стосується доводів апеляційної скарги ГУНП в Запорізькій області з приводу того, що Управління не є належним відповідачем у справі то слід зазначити, що даному випадку позивачу в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності завдано шкоду, яка в будь-якому випадку відшкодовується за рахунок державного бюджету. Така шкода завдана правоохоронними органами, тому ліквідація органів міліції чи створення органів поліції без відповідного правонаступництва не є підставою для відмови у задоволенні позову. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження і не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Державного казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 1 грудня 2021 року. Судді: С. В. Кухар М.С. Гончар Е.А. Онищенко