Постанова 4803 № 191/2561/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/150/21 Справа № 191/2561/18 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Городничої В.С., Свистунової О.В. за участю секретаря Колесової А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики В С Т А Н О В И Л А: У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що за договором позики від 10 червня 2015 року він передав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8000 доларів США, які були отримані позичальником з метою їх використання в інтересах своєї сім`ї, про що було вказано у п.1 укладеного договору позики. Дружина позичальника - ОСОБА_3 також була присутня під час отримання позики та надала свою згоду на її отримання чоловіком. На підтвердження фактичного одержання 8000 доларів США позичальником було надана розписка від 10 червня 2015 року, яка була написана ОСОБА_1 власноручно, а ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на отримання позики в усній формі. Так, відповідно до умов укладеного договору позики, відповідачі зобов`язалися повернути йому грошові кошти в сумі 8000 доларів США до 31 грудня 2015 року. Однак, у зазначений термін і до теперішнього часу відповідачі свого зобов`язання не виконали, на його неодноразові вимоги про повернення грошових коштів не відреагували, на телефонні дзвінки не відповідають. Оскільки позика отримана в інтересах сім`ї позивач вважає, що відповідачі є солідарними боржниками. Посилаючись на норми ст.ст. 625, 1048 ЦК України та на умови договору позики, позивач суд просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 209 911 грн. 20 коп., 3% річних від простроченої суми - 15 631 грн. 19 коп., пеню за прострочення повернення суми позики - 766 185 грн. 88 коп., проценти за користування позикою - 110 842 грн. 36 коп., а всього 1102570 грн. 63 коп. Судові витрати просив покласти на відповідачів у рівних частках. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 196296 грн. заборгованість за договором позики, 14617 грн. 32 коп. 3 % річних з простроченої суми, 716480 грн. 40 коп. пеню за прострочення повернення суми позики, 104588 грн. проценти за користуванням позикою, а всього 1 031 981 грн. 75 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 8810 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. З таким рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з`ясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1, 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи 10 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти у сумі 8000 доларів США та зобов`язався повернути позику не пізніше 31 грудня 2015 року (т.1 а.с. 119). На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_1 склав розписку, в якій зазначив, що взяв у ОСОБА_2 згідно договору позики від 10 червня 2015 року гроші у сумі 8000 доларів США для ведення бізнесу та в інтересах сім`ї та зобов`язався їх повернути до 31 грудня 2015 року (т.1 а.с 120). Судом встановлено, на час укладання договору позики - 10 червня 2015 року шлюб між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2010 року, яке набрало законної сили (т.1 а.с. 32). Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Отже, встановивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між ним та ОСОБА_2 боргового зобов`язання. При цьому наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником ОСОБА_1 не виконано. Відповідач ОСОБА_1 зазначав, що він не підписував розписку від 10 червня 2015 року та договір позики від 10 червня 2015 року, і за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у справі була призначена судова почеркознавча експертиза (т.2 а.с.251, 252). Відповідно до висновку експерта №20210 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи від 28 вересня 2021 року:

1. Підписи від імені ОСОБА_1 в: договорі позики від 10 червня 2015, на лицьовій стороні аркуша документа, в рядку ПОЗИЧАЛЬНИК, розписці від 10 червня 2015, на зворотній сторні аркуша документа, ліворуч від рукописного запиту ОСОБА_4 , - виконані ОСОБА_1 .

2. Рукописний текст розписки від 10 червня 2015, що починається та, відповідно, закінчується словами: Розписка Синельниково ... та ..до 31 декабряр 2015 г. ОСОБА_4 , рукописні записи: Натока А Н, Росписка Я, Натока в договорі позики від 10 червня 2015, на лицьовій стороні аркуша документа, в рядку ПОЗИЧАЛЬНИК та на зворотній стороні аркуша документа, виконані ОСОБА_1 .

3. Рукописний текст у договорі позики від 10 червня 2015 року (а.с.119), що починається та, відповідно, закінчується словами: 10 червня 2015 ОСОБА_2 ... та ...31 грудня 2015 р. 1% ОСОБА_2 , на лицьовій стороні аркуша документа- виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Таким чином, встановлено, відповідачем ОСОБА_1 була написана розписка від 10 червня 2015 року про отримання ним грошових коштів у позивача, встановлено, що підпис у вказаній розписці та у договорі позики від 10 червня 2015 року виконано відповідачем ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 не спростував у встановленому законом порядку наявність у нього перед ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у сумі 8000 доларів США, що еквівалентно 196 296 грн., та суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її стягнення з позичальника на користь позивача. Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями. У договорі позики від 10 червня 2015 року сторони не передбачили розмір процентів, отже позивач має право на стягнення з позичальника 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України за період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2016 року, що становить 14 617 грн. 32 грн., а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних у сумі 14617 грн. 32 коп. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору проценти за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Пунктами 2, 3 Договору позики від 10 червня 2015 року сторони погодили, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю вказану вище суму грошей не пізніше 31 грудня 2015 року. В разі прострочки виплати грошей у вказаний вище строк, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 1% від суми, що залишилась до сплати за кожний день прострочки. Тобто, умовами договору сторони погодили розмір пені за несвоєчасне повернення позики. Розглядаючи по суті спір, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення повернення суми позики у розмірі 716480 грн. 40 коп. Однак, погодитись з таким висновоком суду не можливо з огляду на наступне. Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження№ 14-64цс19). Ураховуючи зазначене, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства справедливому розгляду і вирішенню справи. Колегія суддів вважає можливим зменшити розмір пені за прострочення повернення суми позики за договором від 10 червня 2015 року з 716 480 грн. 40 коп до - 196 000 грн., що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві, тому рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні. Щодо стягнення процентів за користування позикою у сумі 104588 грн. в порядку ч.1 ст. 1048 ЦК України, слід зазначити, згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, позивач просив суд стягнути проценти за користування позикою за період з 10 червня 2015 року по 25 червня 2018 року, тобто охоплюючи період після дати повернення позики 31 грудня 2015 року, що не відповідає вищевказаними нормам закону. Суд першої інстанції, стягуючи відсотки за зазначений період не звернув уваги на норми ч.1 ст. 1048 ЦК України, які встановлюють нарахування розміру процентів на рівні ставки Національного банку України до дня повернення позики. Після спливу строку договору позики норми ч.1 ст. 1048 ЦК України не застосовуються. Розмір суми заборгованості відповідач ОСОБА_1 за користування позикою має розраховуватися за період часу з 11 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року та сума заборгованості становить - 30 718 грн. 98 коп. (196 296 грн.(сума боргу) х 28.5: 100% : 365 (днів). Отже, рішення суду в цій частині слід змінити, зменшивши стягнуту суму заборгованості по процентам за користування позикою з 104 588 грн. до 30 718 грн. 98 коп. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року слід змінити. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу за договором позики змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення повернення суми позики за договором позики, зменшивши її розмір з 716 480 грн. 40 коп до 196 000 грн., та в частині стягнення процентів за користування позикою, зменшивши їх розмір з 104 588 грн. до 30 718 грн. 98 коп. із відповідним зменшенням загальної суми боргу, що підлягає стягненню, з 1 031 981 грн. до 437 632 грн. 30 коп. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору, зменшивши його розмір з 8810 грн. до 4376 грн. 32 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя І.А.Єлізаренко Судді В.С.Городнича О.В.Свистунова