Постанова 4857 № 140/5777/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/5777/21 пров. № А/857/18166/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Большакової О.О., Гінди О.М., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягнення середньої заробітної плати,- суддя (судді) в суді першої інстанції Ковальчук В.Д., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 09 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Луцької міської ради, в якому просив: визнати бездіяльність протиправною, яка полягає у незбереженні, але не більше шести місяців на період працевлаштування середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради у раді, а також у невиплаті такої середньої заробітної плати з відповідного місцевого бюджету; зобов`язати зберегти, але не більше шести місяців, середню заробітну плату, яку він одержував на виборній посаді у раді; стягнути середню заробітну плату за період працевлаштування, але не більше шести місяців, яку він одержував на виборній посаді у раді у розмірі 360000,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 24 листопада 2015 року по 27 листопада 2020 року його було обрано депутатом Луцької міської ради, та у період з 06 квітня 2017 року по 17 грудня 2020 року він обіймав посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради. 17 грудня 2020 року у відповідності до п. 1 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» його було звільнено з займаної посади у зв`язку з закінченням повноважень виконавчого комітету Луцької міської ради. Вказує, що до обрання його депутатом та заступником міського голови він займав посаду голови правління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 20», з якої був звільнений у зв`язку з переходом на виборну посаду, згідно з пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України. Зазначає, що з метою отримання виплати середньої заробітної плати, яку він одержував, працюючи на виборній посаді - заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Луцької міської ради, внаслідок ненадання попереднього місця роботи, 20 квітня 2021 року звернувся до виконавчого комітету Луцької міської ради з відповідною заявою, однак 25 травня 2021 року отримав відмову у задоволенні такої вимоги. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що гарантії передбачені абз. 2 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради не поширюються. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що посада, яку він займав, є виборною посадою, на яку затверджуються відповідною радою. В тексті рішення суду першої інстанції відсутнє обгрунтування з посиланням на норму Закону чому саме гарантії, передбачені абз. 2 ч. 2 ст. 33 Закону не поширюють на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що посада заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради є виборною, на яку особи затверджуються, а не обираються відповідною радою, а тому вимоги позивача є безпідставними. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, в період з 24 листопада 2015 року по 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 було обрано депутатом Луцької міської ради 7-го скликання. Рішенням Луцької міської ради 06 квітня 2017 року № 22/5 ОСОБА_1 було затверджено на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради, яку він обіймав до 17 грудня 2020 року. 17 грудня 2020 року рішенням Луцької міської ради № 1/14 позивача, у відповідності до п. 1 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було звільнено з займаної посади у зв`язку з закінченням повноважень виконавчого комітету Луцької міської ради. У зв`язку з цим 20 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до правління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 20» про надання йому попередньої роботи - голови правління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 20». Рішенням загальних зборів ОСББ «Відродження 20» від 27 лютого 2021 року ОСОБА_2 до числа членів правління ОСББ «Відродження 20» на обрано, відмовлено в наданні попередньої або іншої рівноцінної посади. 20 квітня 2021 року позивач звернувся до виконавчого комітету Луцької міської ради з заявою, в якій просив зберегти за ним на період працевлаштування, але не більше шести місяців, середню заробітну плату, яку він отримував на виборній посаді. Листом від 25 травня 2021 року виконавчого комітету Луцької міської ради у збереженні за ОСОБА_2 середнього заробітку на період працевлаштування було відмовлено з посиланням на те, що позивач на виборну посаду був затверджений, а не обраний. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Однак, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури. Згідно із ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Абзацом 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости шляхом затвердження відповідною радою. Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів вважає, що посада заступника голови міської ради є виборною посадою, яка затверджується рішення міської ради. З матеріалів справи слідує, що рішенням Луцької міської ради від 06 квітня 2017 року № 22/5 ОСОБА_1 затверджено заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради. Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради визначає Закон України від 11 липня 2002 року № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» (далі - Закон № 93-IV), який також встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 93-IV депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Частиною 2 ст. 6 Закону № 93-IV депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 93-IV у разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі. З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради. Згідно із ч. 2 ст. 33 Закону № 93-IV депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді. Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі. Таким чином, законодавством гарантується право особи на надання, після закінчення її повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади). В той же час, це право може бути реалізовано за умови наявності посади, або іншої рівноцінної посади. У свою чергу, гарантії для працівників, обраних на виборні посади, також встановлені статтею 118 КЗпП України, згідно з якою працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що законодавством гарантується право депутата місцевої ради на надання йому, після закінчення його повноважень за виборною посадою, попередньої або рівноцінної роботи (посади), а за її відсутності - збереження за ним середньої заробітної плати на строк не більше шести місяців або до дня його працевлаштування. Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 174/445/16-а, від 26 грудня 2019 року у справі № 570/3880/16-а. Отже, саме перебування у трудових відносинах безпосередньо до обрання на виборну посаду і є підставою для реалізації гарантій передбачених статтею 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Закон № 93-IV покладає на роботодавця обов`язок забезпечити депутату, строк повноважень якого завершився, надання попередньої роботи (посади) і лише в разі її відсутності - іншої рівноцінної роботи (посади) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. Водночас строки, протягом яких відповідач має виконати зазначений обов`язок запропонувати надати рівноцінну роботу, нормативно не встановлений. До часу працевлаштування такій особі повинна бути збережена середня заробітна плата, але не більше 6 місяців. У разі відмови особи від працевлаштування обов`язок роботодавця зі збереження такого заробітку особи припиняється. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 до обрання депутатом Луцької міської ради 7-го скликання, а у подальшому заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради, працював на посаді головою правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 20». При цьому, 17 грудня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку з закінченням повноважень виконавчого комітету Луцької міської ради. Позивач 20 січня 2021 року звернувся до правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Відродження 20» про надання йому попередньої роботи, однак отримав відмову згідно рішення загальних зборів ОСББ «Відродження 20» від 27 лютого 2021 року. Відтак, як вірно зазначено позивачем, станом на день звернення позивача до Луцької міської ради працевлаштування позивача за попереднім місцем роботи є неможливим. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у зв`язку з неможливістю працевлаштування на попередній посаді, позивач має право на отримання середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді у раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зберегти, але не більше шести місяців, середню заробітну плату, яку позивач одержував на виборній посаді у раді та стягнути середню заробітну плату за період працевлаштування, але не більше шести місяців, яку позивач одержував на виборній посаді у раді у розмірі 360000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок № 100), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Водночас, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно із п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена. Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення прав позивача та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права. Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Водночас, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення. У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення. Згідно із абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Відповідно до абз. 2 п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи, а тому початком обов`язку відповідача виплатити позивачу середню заробітну плату необхідно вважати наступний робочий день, тобто 18 грудня 2020 року. Згідно з долученою позивачем в суді апеляційної інстанції довідкою Виконавчого комітету Луцької міської ради від 23 грудня 2020 року заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила у жовтні 2020 року 57150,97 грн, у листопаді 2020 року 58402,06 грн. Всього за 2 місяці 115553,03 грн. Середньоденна заробітна плата становить 2751,26 грн(115553,03 грн/42 дні). Середньомісячна заробітна плата становить 57776,52 грн(115553,03 грн/2 місяці). Сума середньої заробітної плати позивача за період з 18 грудня 2020 року по 17 червня 2021 року становить: 2751,26 грн(середньоденна заробітна плата) * 123 (кількість робочих днів за період з 18 грудня 2020 року до 17 червня 2021 року) = 338404,98 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середню заробітну плату в сумі 338404,98 грн за 6 місяців. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що дана справа розглянута судом першої інстанції у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно із ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище серед іншого відносяться особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» належать до 1-3 категорій. Статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» до третьої категорії відносяться посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад. З огляду на викладене, дана справа не підпадає під ознаки справ незначної складності, а відтак розглянута судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, позаяк розгляд вказаної справи слід здійснювати за правилами загального судочинства. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 140/5777/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Луцької міської ради, яка полягає у незбереженні, але не більше шести місяців на період працевлаштування середньої заробітної плати, яку ОСОБА_1 отримував на виборній посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради у раді, а також у невиплаті такої середньої заробітної плати з місцевого бюджету. Стягнути з Луцької міської ради (вул. Богдана Хмельницького, 19, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 05384710) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за період з 18 грудня 2020 року по 17 червня 2021 року, на період працевлаштування, але не більше шести місяців в сумі 338404,98 грн (триста тридцять вісім тисяч чотириста чотири гривні дев`яносто вісім копійок) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. О. Большакова О. М. Гінда Повне судове рішення складено 30 листопада 2021 року.