Постанова 4856 № 120/3337/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3337/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 29 листопада 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Тульчинської міської ради, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради №404 від 30 березня 2021 року "Про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 "; - зобов`язати Тульчинську міську раду надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, розташованої на території Крищинецької сільської ради Тульчинського району Вінницької області, відповідно до заяви № 02-16-Ш-220 від 18.02.2021 року. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року позов задоволено частково. Зокрема, суд вирішив визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради №404 від 30 березня 2021 року "Про відмову в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 ". Зобов`язав Тульчинську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2021 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га, у власність, на території Крищинецької сільської ради Тульчинського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Вінницького окружного адміністративного суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилалась на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення питання про поновлення її порушених прав. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів позивача та просив залишити без задоволення подану ним апеляційну скаргу. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.02.2021 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Крищинецької сільської ради Тульчинського району Вінницької області, кадастровий номер 0524383800:01:001:0719. Рішенням 8 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 30.03.2021 № 404 позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, у зв`язку невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, що і стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено належних вмотивованих підстав для відмови позивачу у наданні відповідного дозволу, адже відповідач при його обґрунтуванні обмежився виключно цитуванням норми частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та не навів мотивів у чому полягає невідповідність місця розташування бажаної для позивача земельної ділянки встановленим вимогам. Так, на переконання суду першої інстанції, встановлені фактичні обставини справи є підґрунтям для формування висновку про те, що звернувшись із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки позивач дотрималась норм Земельного кодексу України, що стосується виду документації із землеустрою дозвіл на розроблення якої вона просила надати. Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл, то в даному випадку, суд першої інстанції встановивши, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, дійшов висновку, що вказані недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами статті 118 Земельного кодексу України умов для прийняття рішення про надання дозволу. Отже, як зазначено судом першої інстанції, прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження. Судова колегія, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції лише в частині відмовлених позовних вимог у відповідності до приписів ст. 308 КАС України, та вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, виходить з наступного. Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Виходячи із обставин цієї справи, суд першої інстанції встановив, що оскаржене рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання дозволу. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції врахував отримані від сторони позивача додаткові пояснення, згідно яких, земельна ділянка, частину якої позивач бажає отримати у власність, на час розгляду справи в суді, зазнала змін шляхом її поділу на дві окремі земельні ділянки комунальної власності Тульчинської міської ради, а саме: земельну ділянку загальною площею 24,7013 га (кадастровий номер 0524383800:01:001:0796) та земельну ділянку загальною площею 2,00 га (кадастровий номер 0524383800:01:001:0797) на території Тульчинської міської ради. Наведені обставини свідчать, що з часу прийняття оскаржуваного в даній справі рішення, земельна ділянка, на частину якої претендує позивач, зазнала істотних змін. Як вже зазначалось вище, відповідний суб`єкт владних повноважень за наслідком розгляду заяви та аналізуючи пакет доданих до неї документів, дає дозвіл на розробку документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом. Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта. Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість. За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розробку документації із землеустрою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в даному випадку відсутні підстави без дотримання такого, зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган, а отже, в досліджуваній частині судом першої інстанції правильно відмовлено в задоволенні позовних вимог. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Крищинецької сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Відповідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.