Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/5317/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/5317/21 (суддя Калашник Ю.В., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №280/5317/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 25 червня 2021 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області згідно з яким просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2021 №Ф-32875-13. Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що позивач має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, проте працював в якості найманого працівника, в свою чергу роботодавець у повному обсязі сплачував за позивача єдиний внесок, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач не мав права нараховувати єдиний внесок у подвійному розмірі. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року позов задоволено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що відсутні докази на підтвердження здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання доходу, при цьому у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як самозайнятої особи, оскільки він є найманим працівником та обов`язок по нарахуванню і сплати за позивача, як за застрахованої особи, єдиного внеску покладено на роботодавця. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що оскаржувана вимога містить в собі визначення заборгованості позивача по ЄСВ за період з 1 кварталу 2018 року по 4 квартал 2020 року, включно. При цьому, положення Закону №2464 в редакції чинній на той час не звільняли позивача від обов`язку сплати ЄСВ. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач на підставі рішення Запорізької кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.02.2009 за №36 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №732 від 27.02.2009 та внесений до Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.8,9). З 12.07.2018 року та по теперішній час працює на посаді адвоката в управлінні Адвокатського об`єднання «Правовий альянс» в Запорізькій області, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 від 05.08.2004 та витягом з наказу Адвокатського об`єднання «Правовий альянс» від 11.07.2018 № 82-ОС (а.с.7, 13-15). 11.06.2021 року на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-32875-13 на загальну суму боргу 30440,74 грн (а.с.10). Законність та обґрунтованість вищезазначеної вимоги є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI). Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника. Пунктом п`ятим частини першої цієї статті до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці). В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску. В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно. Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року прийнятої у справі № 440/2149/19 зробив висновок про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як визначено підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній, на момент винесення спірної вимоги), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Тобто, позивач, як самозайнята особа зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування якщо такий обов`язок сплати за нього цього внеску не покладено на роботодавця або позивач отримує дохід від своєї незалежної професійної діяльності. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що позивач в період з 12.07.2018 року та по теперішній час працює на посаді адвоката в управлінні Адвокатського об`єднання «Правовий альянс» в Запорізькій області, та відповідно, страхувальником за таких умов є його роботодавець. При цьому, доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження адвокатської діяльності податковий орган не надав. Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує таке право, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від цієї діяльності доходу. Оскільки відповідачем не виконано свій обов`язок щодо доведеності правомірності прийняття оскарженого рішення, а саме вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2021 №Ф-32875-13, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо її протиправності та як наслідок наявності підстав для її скасування. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2020 року у справі №280/1240/20 було скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-14808-49, якою позивачу визначено грошове зобов`язання зі сплати ЄСВ за період з 2018 року по 1 квартал 2019 року (а.с.18-20). Натомість, відповідач формуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2021 №Ф-32875-13 повторно в супереч зазначеного рішення суду безпідставно та незаконно включає в неї грошове зобов`язання для ОСОБА_1 зі сплати ЄСВ за період з 2018 року по 1 квартал 2019 року, що є окремою підставою для скасування вимоги, яка є предметом спору у справі, що розглядається. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №280/5317/21 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 30 листопада 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко