Постанова Донецький апеляційний суд № 226/3583/19

Єдиний унікальний номер 226/3583/19 Номер провадження 22-ц/804/3087/21 Номер провадження 22-ц/804/3087/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів:Корчистої О.І., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Ротар Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Проніної Анастасії Ігорівни на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 22 вересня 2021 року (ухвалену під головуванням судді Коваленко Т.О. у м. Мирноград Донецької області) у цивільній справі №226/3583/19 за заявою представника ОСОБА_1 адвоката Проніної Анастасії Ігорівни про виправлення описки у виконавчому документі, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із зазначеною вище заявою, в якій просив виправити описку у виконавчому листі у справі №226/3583/19, оскільки його було повернуто без виконання через не вірно зазначене найменування боржника, а саме «Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області» замість вірного «Держава чи Державний бюджет України». Ухвалою Димитровського міського суду від 22 вересня 2021 року у виконавчому листі № 226/3583/19 виданого Димитровським міським судом Донецької області 19.10.2020 року на підставі рішення Димитровського міського суду Донецької області від 02.03.2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, треті особи Управління Державної казначейської служби України у місті Мирнограді Донецької області, Донецьке управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, про відшкодування шкоди заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та у рішенні Димитровського міського суду Донецької області від 02.03.2020 року у вказаній справі виправлено описку у назві відповідача/боржника Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області. В задоволенні вимоги щодо виправлення найменування боржника на «Держава чи Державний бюджет України» відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою виправити описку, допущену у виконавчому листі №226/3583/19 шляхом правильного зазначення найменування боржника з «Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області» на «Держава чи Державний бюджет України». Вважає, що ухвала про відмову у виправленні описки саме зазначеним шляхом є незаконною, оскільки винесена без зазначення будь-яких правових підстав та із порушенням п.п. 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Зазначене у свою чергу порушує права стягувача, оскільки унеможливлює виконання судового рішення . В судове засідання сторони не з`явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (т. 2а.с.179-181). Від представника ОСОБА_1 адвоката Проніної А.І. надійшла заява про слухання справи у її відсутність (а.с.182-187). Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо виправлення найменування боржника на «Держава чи Державний бюджет України» та виправляючи описку у його найменуванні на «Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області» суд першої інстанції виходив із того, що така описка має місце у виконавчому листі та рішенні суду, однак вимога стягувача є по суті вимогою про зміну змісту рішення суду першої інстанції, яким суд першої інстанції не наділений. Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам та вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Димитровського міського суду від 02 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто на користь ОСОБА_1 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди та понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області. Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника виможуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов як підстава для їх виконання. Органи виконавчої служби під час виконання рішень вчиняють дії згідно із змістом резолютивної частини рішення, яке зазначається у виконавчому листі, результатом цього має бути досягнення правового ефекту - фактичне виконання зазначеного у виконавчому листі рішення. Відповідно положень ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі. При цьому, не повинен змінюватися загальний висновок і суть судового рішення, що виконується, виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер, до яких належить написання прізвищ та імен, адреси, найменування спірного майна, зазначення дат та строків тощо. Наведена норма закону не містить роз`яснень або ж переліку видів помилок, допущених при оформлені або видачі виконавчого листа, які суд вправі виправити. Отже, при вирішенні цього питання слід виходити із загальних вимог до оформлення виконавчого листа та конкретних обставин справи. Виходячи з аналізу цивільно-процесуального законодавства, внесення виправлень до виконавчих листів може бути пов`язане з такими правовими ситуаціями: - наявність помилки, допущеної при оформленні виконавчого листа. Такі помилки є в тексті виконавчого листа, що виключає можливість його належного виконання, вона спотворює зміст судового рішення, його мету тощо. Метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі; - наявність помилки, допущеної при видачі виконавчого листа. Про допущення такої помилки свідчить видача виконавчого листа без достатньої на той момент правової підстави або з порушенням встановленого порядку його видачі, або у зв`язку із виникненням обставин, що виключають виконання постановленого рішення суду. Зміст виконавчого листа не може суперечити змісту судового рішення. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава на користь чи в інтересах яких видано виконавчий лист. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. У виконавчому листі, який видані у цій справі 19 жовтня 2020 року, зазначено боржником Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону). Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 зазначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Така позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона. Разом з тим, відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як органу, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунка, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення, аналогічний висновок викладено у пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16. Зокрема, статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Згідно з п.8 ч.1 ст.7, ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №

845. Статтею 25 Бюджетного кодексу України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку. Покладаючи відшкодування завданої шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі. У виконавчому листі №226/3583/19, який видано 19 жовтня 2020 року на підставі рішення Димитровського міського суду від 02 березня 2020 року зазначено: «Стягнути на користь ОСОБА_1 3000 гривень на відшкодування моральної шкоди та понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 гривень, а всього 7 000 (сім тисяч) гривень за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області» При цьому у вказаному виконавчому листі помилково зазначено в якості боржника - Головне управління державної казначейської служби України в Донецькій області, а не Державу. Наведене вище свідчить про допущення судом першої інстанції технічної помилки у виконавчому документі, яка підлягає виправленню, тому на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково вважав, що ця помилка не підлягає виправленню. Відсутність даних виправлень позбавляє ОСОБА_1 скористатись своїм правом на справедливий суд, а саме його складової -належне виконання судових рішень. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін ( рішення у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок ( справа "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Згідно із п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно до ст. 379 ЦПК України, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити заяву представника ОСОБА_1 про виправлення помилки, допущеної при оформленні та видачі виконавчого документа №210/781/19 до суду першої інстанції для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права на внесення виправлення у виконавчий документ, який виданий судом першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Проніної Анастасії Ігорівни задовольнити. Ухвалу Димитровського міського суду від 22 вересня 2021 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду заяви відповідно до вимог ЦПК України. Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: