Ухвала КЦС ВС № 175/194/21

Ухвала 01 грудня 2021 року м. Київ справа № 175/194/21 провадження № 61-19196ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про відшкодування моральної шкоди за акт дискримінації права на захист споживача, права на повагу до гідності фізичної особи, права на захист від неправомірних обмежень, що призвів до втрати творчих здібностей позивача, ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») про відшкодування моральної шкоди за акт дискримінації права на захист споживача, права на повагу до гідності фізичної особи, права на захист від неправомірних обмежень, що призвів до втрати творчих здібностей позивача. В обґрунтування позову зазначав, що 12 серпня 2005 року між ним та ПАТ «Укртелеком» укладений договір № 61377996 про надання послуг електрозв`язку, невід`ємною частиною якого є Додаткова угода № 1 від 12 серпня 2005 року. 12 грудня 2016 року він направив ПАТ «Укртелеком» лист про розірвання договору № 61377996 від 12 серпня 2005 року про надання послуг електрозв`язку через відсутність потреби в отриманні послуг від ПАТ «Укртелеком». 02 лютого 2017 року позивачем було отримано лист ПАТ «Укртелеком» від 28 грудня 2016 року № 12і240-Б47505182 про роз`яснення процедури відключення телекомунікаційних послуг. 22 лютого 2017 року він отримав від ПАТ «Укртелеком» повідомлення про оплату рахунку за січень 2017 року, згідно якого заборгованість станом на 01 січня 2017 року становила 0,00 грн. 22 червня 2017 року він отримав від ПАТ «Укртелеком» повідомлення про оплату рахунку за травень 2017 року, згідно якого заборгованість станом на 01 червня 2017 року становила 215,06 грн. На думку заявника, ПАТ «Укртелеком», після здійснення процедури розірвання Договору № 61377996 про надання послуг електрозв`язку, протиправно вимагає сплатити заборгованість у розмірі 215,06 грн. Зазначав, що самим фактом створення та надіслання ПАТ «Укртелеком» листа від 28 грудня 2016 року № 12і240-Б47505182 відповідачем порушено норми пункту 4 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», частин першої, другої статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», частини другої статті 24, частини першої статті 28, частини четвертої статті 42 Конституції України, статей 1, 3, 14, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 5, 7, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, пунктів b), е) статті 3 Резолюції 39/248 Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживач»» від 09 квітня 1985 року, ПАТ «Укртелеком» завдано моральної шкоди у розмірі 48 000 000,00 грн, внаслідок чого заявник звернувся до суду з позовом про захист його прав та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виходили з їх необґрунтованості та безпідставності, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. 24 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є не врахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про відшкодування моральної шкоди за акт дискримінації права на захист споживача, права на повагу до гідності фізичної особи, права на захист від неправомірних обмежень, що призвів до втрати творчих здібностей позивача повернути заявникові. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ступак