Постанова КЦС ВС № 760/15137/16-ц

Постанова Іменем України 24 листопада 2021 року м. Київ справа № 760/15137/16-ц провадження № 61-11222св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ІСТА», відповідачі: Державна служба інтелектуальної власності України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Картушином Дмитром Михайловичем, на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Березовенко Р. В., Музичко С. Г. ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Торговий дім «ІСТА» звернулися до суду з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсним свідоцтв України № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_7, № НОМЕР_5 на знаки для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником свідоцтва України № НОМЕР_6 на знак для товарів і послуг від 25 жовтня 2007 року. ТОВ «Торговий дім «ІСТА» є власником невиключної ліцензії на користування знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_6 . Торговельні знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_7, НОМЕР_5 є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з їх раніше зареєстрованим знаком « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_6 , а також є оманливими та такими, що можуть ввести в оману споживачів щодо особи, яка виробляє товари. Зазначали, що Державною службою інтелектуальної власності України на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані знаки для товарів і послуг, та видані свідоцтва України №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_7 , НОМЕР_5 , НОМЕР_8 . Домінуючим елементом у знаках для товарів і послуг за вказаними свідоцтвами України є словесний елемент «FORS» та/або «FORSЕ», який повністю тотожний знаку для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_6 , власником якого є ОСОБА_1 , заявка на реєстрацію якого, була подана раніше, ніж відповідачів на їх знаки. Крім того, позивачі звертали увагу суду на те, що свідоцтво України № НОМЕР_8 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 », власником якого є ОСОБА_3 , вже було визнано недійсним повністю рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року у справі № 760/15590/15-ц. Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , ТОВ «Торговий дім «ІСТА» просили суд: визнати повністю недійсними свідоцтва України №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_7 , НОМЕР_5 на знаки для товарів та послуг; зобов`язати Державну службу інтелектуальної власності України опублікувати в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомості про визнання недійсними повністю свідоцтв України №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4, НОМЕР_7, НОМЕР_5 на знаки для товарів та послуг та внести відповідні відомості до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів та послуг. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року у складі судді Букіної О. М. позов ОСОБА_1 , ТОВ «Торговий дім «ІСТА» задоволено частково. Визнано повністю недійсними свідоцтва України № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_7, № НОМЕР_5 на знаки для товарів та послуг. Зобов`язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг відомості щодо визнання недійсними повністю свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_7, № НОМЕР_5 та опублікувати відповідні відомості у офіційному бюлетені «Промислова власність». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі довели свої вимоги, оскільки висновком судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 24 січня 2017 року № 306/16 встановлено, що використання оспорюваних знаків для товарів і послуг може вводити в оману споживачів щодо особи виробника товарів позивача. Суд вважав, що знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_7, НОМЕР_5 не відповідають умовам надання правової охорони встановленим абзацом 5 пункту 2 статті 6, абзацом 2, пункту 3 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», тому оспорювані свідоцтва необхідно визнати недійсними на підставі статті 19 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг». При цьому, суд встановив, що функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, зокрема, щодо ведення Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, та опублікування в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомостей щодо визнання недійсними повністю або частково свідоцтв України, здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, тому відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог до Державної служби інтелектуальної власності України. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року та відкрито апеляційне оскарження за його апеляційною скаргою на вказане рішення. Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ТОВ «Торговий дім «ІСТА» до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_5 на знак для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ТОВ «Торговий дім «ІСТА». Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову виключно на підставі висновку експертизи, проте судом не було надано йому належної правової оцінки у контексті статті 110 ЦПК України. Апеляційний суд дослідив висновок судової експертизи від 24 січня 2017 року № 306/16 та, надавши йому правову оцінку, не погодився з ним. Суд апеляційної інстанції вказав, що, крім висновку експерта, якому колегія суддів дала оцінку, позивач не надав суду інших доказів на підтвердження того, що комбінований знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_5 , до складу якого входять слова: «Feel Only Real Speed Energy», внаслідок його використання вводить в оману та породжує у свідомості споживача асоціації про особу виробника товарів, яка є власником знаку для товарів і послуг за свідоцтвом № НОМЕР_6 , і який складається зі слова «Forse». Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Картушин Д. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції зі спливом 4 років. Вважає, що апеляційний суд повинен був відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України. При цьому, посилається на те, що відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у межах цієї справи було відмовлено у відкритті апеляційного провадження з наведених підстав. Зазначає, що апеляційним судом безпідставно не взято до уваги висновок судової експертизи від 24 січня 2017 року № 306/16, оскільки суд не має спеціальних знань для вирішення тих питань, які були поставлені перед експертом. Вказує, що суд узяв непритаманні для себе функції, надаючи оцінку вказаному висновку експерта. Крім того, судом необґрунтовано не взято до уваги, як доказ, рішення Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України від 26 грудня 2016 року та встановлені в ньому обставини. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У жовтні 2021 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, оскільки оскаржуване судові рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, а доводи заявника спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судом обставинами, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 07 жовтня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником свідоцтва на знак для товарів і послуг України № 83683, 9 клас МКТП, дата подання заявки 06 квітня 2006 року. 01 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий дім «ІСТА» укладено ліцензійний договір на право користування знаком для товарів і послуг № 83683. Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_5, клас 9 МКТП, дата подання заявки 03 вересня 2015 року, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Згідно з висновком судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 24 січня 2017 року № 306/16, яка була проведена судовими експертами Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року, знак для товарів і послуг за свідоцтвом № НОМЕР_5 є схожим настільки, що його можна сплутати із знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_6 . Знак для товарів і послуг за свідоцтвом № НОМЕР_5 є таким, що може ввести споживачів в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послуги, наведені у вказаному свідоцтві. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 910/9438/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 910/9435/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 910/6518/19 та від 17 червня 2021 року у справі № 910/15156/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Картушина Д. М., підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до положення статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг). Згідно зі статтею 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 495 ЦК України). Згідно з положеннями частин першої, другої, четвертої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (тут і далі - у редакції, яка діяла на час видачі оспорюваного свідоцтва) правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торговельної марки та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення торговельної марки та переліком товарів і послуг. Відповідно до частин другої, третьої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону також позначення, які: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв`язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку. Згідно із частинами другою, п`ятою статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати. Підпунктом «а» пункту 1 статті 19 Закону України «Про охорону права на знаки для товарів і послуг» визначено, що свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_5 на знак для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії і відмовляючи у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий дім «ІСТА», суд апеляційної інстанції відхилив висновок судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності від 24 січня 2017 року № 306/16, вказавши, що знаки для товарів і послуг, які порівнювалися експертною установою, відрізняються за своїми фонетичними, графічними та семантичними критеріями та мають різне фонетичне звучання. Проте, з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він є передчасним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. У статті 113 ЦПК України визначено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку (частина п`ята статті 102 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2020 року у справі № 910/9435/19 суд дійшов висновків, що у вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), господарському суду необхідно, якщо схожість не має очевидного характеру, призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта. Необхідно також зазначити, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не сприяв сторонам у реалізації ними їх процесуальних прав та, відхиляючи висновок судової експертизи від 24 січня 2017 року № 306/16, належно не мотивував його відхилення, фактично самостійно, не маючи на те спеціальних знань, здійснив дослідження об`єктів інтелектуальної власності, яке ставилося перед експертною установою, перебравши на себе не притаманні суду функції експерта. Крім того, суд апеляційної інстанції, вважаючи вказаний висновок експерта необґрунтованим, не скористався процесуальною можливістю у порядку, передбаченому ЦПК України, викликати експерта в судове засідання для надання усних пояснень щодо його висновку або поставити на обговорення питання про призначення додаткової чи повторної експертизи. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції зі спливом 4 років та те, що апеляційний суд повинен був відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, з посиланням на відмову відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в межах цієї справи у відкритті апеляційного провадження з підстав подання ними апеляційних скарг зі спливом 4 років. Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. З огляду на матеріали справи, ОСОБА_5 жодного разу не було належно повідомлено судом першої інстанції про розгляд справи, тому посилання заявників на те, що він повинен був цікавитися ходом розгляду справи, про яку йому відомо, є безпідставними, оскільки дані про те, що ОСОБА_5 було відомо про розгляд цієї справи судом першої інстанції відсутні, на відміну від ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , на яких необґрунтовано посилається представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Картушином Дмитром Михайловичем - задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк