Ухвала КГС ВС № 917/1921/20

УХВАЛА 23 листопада 2021 року м. Київ Справа № 917/1921/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Денисюк І. Г., за участю представників: позивача - Шашкової Є. А., відповідача - Жаріна М. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ-АГРО 2" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 (судді: Попков Д. О. - головуючий, Стойка О. В., Істоміна О. А.), рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 (суддя Сірош Д. М.) і додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021 (суддя Сірош Д. М.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця Омельченко Софії Степанівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ-АГРО 2" про розірвання договору суборенди, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, стягнення орендної плати, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року фізична особа-підприємець Омельченко Софія Степанівна (далі - ФОП Омельченко С. С.) звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ-АГРО 2" (далі - ТОВ "БІЛ-АГРО 2") (з урахуванням змін) про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 11.04.2019 № 1, укладеного між сторонами у справі (далі - договір суборенди від 11.04.2019); скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.08.2019, індексний номер 48301603, здійсненого державним реєстратором Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Перепадею І. В. (далі - державний реєстратор), номер запису про інше речове право 32880014; стягнення 181 111,00 грн заборгованості з орендної плати за договором суборенди від 11.04.2019, нарахованої за користування земельною ділянкою у 2020 році (розраховано до 26.11.2020). Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 93, 96, 125 Земельного кодексу України, статей 526, 610, 611, 629, 651 Цивільного кодексу України, статей 24, 32 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди від 11.04.2019 в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою у 2020 році. У відзиві на позов ТОВ "БІЛ-АГРО 2" просило відмовити у його задоволенні, наголошуючи, зокрема, на тому, що позивач не надав доказів про визначення загальної вартості договору суборенди від 11.04.2019, він на власний розсуд тлумачить положення договору, визначаючи розмір орендної плати у сумі 200 000,00 грн щорічно, тоді як така сума, як зазначає відповідач, становить розмір орендної плати за весь час дії спірного договору. Відповідач також вказує на те, що згідно з пунктом 288.6 статті 288 Податкового кодексу України, вимоги якої, на думку відповідача, порушені позивачем, плата за суборенду земельних ділянок державної та комунальної власності не може перевищувати орендну плату; державна реєстрація іншого речового права за договором суборенди відбулась 14.08.2019, про що свідчить номер запису про інше речове право - 32621987, тобто строк оренди (у тому числі, і річний) повинен відраховуватися саме із 14.08.2019; відповідач повністю виконав грошове зобов`язання за спірним договором, а саме згідно з платіжним дорученням від 19.09.2019 № 239 сплачено 150 000,00 грн та за платіжним дорученням від 24.12.2019 № 295 - 50 000,00 грн; крім того, відповідач обробив спірну земельну ділянку та висадив сільгоспкультуру, врожай якої треба збирати через декілька місяців. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "БІЛ-АГР0 2" на користь ФОП Омельченко С. С. 50 000,00 грн заборгованості з орендної плати. Розірвано договір суборенди від 11.04.2019, укладений між ФОП Омельченко С. С. і ТОВ "БІЛ-АГРО 2". Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48301603 від 19.08.2019, номер запису про інше речове право 32880014 у зв`язку з розірванням договору суборенди від 11.04.2019. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про розірвання спірного договору та скасування рішення про державну реєстрацію права суборенди обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за договором суборенди від 11.04.2019 за період із вересня по листопад 2020 року, що є підставою для розірвання спірного договору суборенди земельної ділянки з огляду на положення статті 32 Закону України "Про оренду землі", частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов договору в частині належного виконання зобов`язань щодо сплати орендної плати та скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішення суду в частині стягнення орендної плати у сумі 50 000 грн обґрунтовано тим, що право на земельну ділянку (право суборенди) відповідно до статті 125 Земельного кодексу України виникло з моменту державної реєстрації, тому, враховуючи, що право суборенди зареєстровано державним реєстратором лише 14.08.2019, суд дійшов висновку, що в розрахункові періоди входять лише 3 (три) місяці 2020 року - вересень, жовтень та листопад. При цьому суд виходив із того, що розрахунковими періодами у наведеному випадку є 14.09.2019 - 14.09.2020, 14.09.2020 - 14.09.2021. Додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021 було стягнуто з ТОВ "БІЛ-АГРО 2" на користь ФОП Омельченко С. С. 1 910,61 грн витрат зі сплати судового збору з огляду на те, що під час ухвалення рішення суд не вирішив питання про розподіл судових витрат. Згідно з постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 залишено без змін із тих самих підстав. Водночас суд апеляційної інстанції змінив додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021, а саме пункт 1 його резолютивної частини, стягнувши з ТОВ "БІЛ-АГРО 2" на користь ФОП Омельченко С. С. 4 954,00 грн витрат зі сплати судового збору. Крім того, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, були покладені на ТОВ "БІЛ-АГР0 2". Не погоджуючись із ухваленими у справі рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 в частині задоволення позову, додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021 та повністю з постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021, ТОВ "БІЛ-АГРО 2" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у позові, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 213, 637 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржені судові рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 375/278/20, від 26.04.2018 у справі № 927/762/17, від 11.07.2018 у справі № 484/3687/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 16.10.2019 у справі № 662/1489/15-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17. Зокрема, скаржник вважає, що суди неправильно витлумачили зміст спірного договору суборенди щодо визначення розміру плати за суборенду та умов і порядку її внесення; зазначає, що відповідно до пункту 288.6 статті 288 Податкового кодексу України плата за суборенду земельних ділянок не повинна перевищувати орендної плати. Від ФОП Омельченко С. С. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 27.12.2007 між Гадяцькою районною державною адміністрацією (далі - Гадяцька РДА) (орендодавець) і ФОП Омельченко С. С. (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Біленченківскої сільської ради Гадяцького району Полтавської області. Договір зареєстрований у Гадяцькому районному відділі ПРФ ДП "Центр ДЗК" 23.01.2008 за № 040835900005. У пункті 2 зазначеного договору сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 48,35 га, в тому числі рілля 48,35 га. Згідно з пунктом 8 цього договору його укладено строком до 31.12.2018. Відповідно до наказу Головного управління Держгеокастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 14.02.2019 № 1037-СГ було, зокрема, вирішено поновити договір оренди земельної ділянки від 27.12.2007, укладений між Гадяцькою РДА та ФОП Омельченко С. С. на земельну ділянку площею 48,4001 га, кадастровий номер 5320480400:00:006:0236, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за межами населених пунктів на території Біленченківскої сільської ради Гадяцького району Полтавської області, який зареєстрований у Гадяцькому районному відділу ПРФ ДП "Центр ДЗК" 23.01.2008 за № 040835900005, терміном на 7 років з орендною платою у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. На виконання цього наказу ГУ Держгеокастру і ФОП Омельченко С. С. уклали додаткову угоду від 14.02.2019 про поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.12.2007 та внесення змін до нього, за змістом якої орендодавець згідно з наказом від 14.02.2019 № 1037-СГ надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за межами населених пунктів на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 48,4001 га, у тому числі рілля 48,4001 га (пункт 2 додаткової угоди). У пунктах 9, 11 додаткової угоди погоджено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 135 361,24 грн, що становить 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно у розмірі 1/12 частини орендної плати сплачується орендарем на розрахункові рахунки в місцевий бюджет Біленченківскої сільської ради Гадяцького району Полтавської області протягом 3 календарних днів наступного за останнім днем звітного місяця. Сторони встановили, що додаткову угоду укладено строком на 7 років (пункт 8 додаткової угоди). Умов про заборону суборенди землі, як установив суд апеляційної інстанції, положення договору оренди не містять. 11.04.2019 між ФОП Омельченко С. С. (орендар) і ТОВ "БІЛ-АГРО 2" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого орендар зобов`язується за плату передати суборендареві земельну ділянку у строкове платне володіння без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку. Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.09.2020 № 223018883, право суборенди зареєстровано 14.08.2019, номер запису 32880014. У пункті 2.1 договору суборенди від 11.04.2019 зазначено, що термін суборенди становить до 14.02.2026. Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору суборендар сплачує орендну плату в розмірі 200 000,00 грн. Порядок внесення орендної плати - помісячно (пункт 3.3 договору суборенди від 11.04.2019). Згідно з пунктом 4.1 спірного договору зазначена земельна ділянка повинна бути передана в оренду за актом прийому-передачі, який оформляється в строк 15 днів із моменту набрання чинності цим договором. Попередні судові інстанції установили, що на виконання умов договору суборенди від 11.04.2019 сторони підписали акт прийому-передачі земельної ділянки до договору суборенди, за яким відповідачеві передано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 48,4001 га, оціночною вартістю 200 000,00 грн. Упродовж 2019 року ТОВ "БІЛ-АГРО 2" згідно з платіжними дорученнями від 19.09.2021 № 239 на суму 150 000,00 грн і від 24.12.2019 № 295 на суму 50 000,00 грн перерахувало на рахунок позивача орендну плату за договором суборенди у сумі 200 000,00 грн, вказуючи у призначенні платежу: "орендна плата за землю з квітня по грудень 2019 року без ПДВ". Суди зазначили, що у матеріалах справи наявні надані відповідачем копії документів господарської діяльності у 2020- 2021 роках, а також акти про ранньовесняне боронування орендованої земельної ділянки від 31.03.2021 і акт культивації орендованої земельної ділянки від 14.04.2021, в яких вказано кадастровий номер спірної земельної ділянки. Виписка з поточного рахунку ФОП Омельченко С. С. свідчить про те, що за період із 01.01.2020 до 26.11.2020 орендні платежі ТОВ "БІЛ-АГРО 2" не вносилися. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимоги ФОП Омельченко С. С. до ТОВ "БІЛ-АГРО 2" про розірвання договору суборенди від 11.04.2019, укладеного між сторонами у справі; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48301603, від 19.08.2019, номер запису про інше речове право 32880014; стягнення 181 111,00 грн заборгованості з орендної плати за вказаним договором. Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення цього позову. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції. Так, вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суди виходили із того, що за змістом статті 125 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації такого права. Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендодавець має право вимагати від орендаря, серед іншого, своєчасного внесення орендної плати (стаття 24 зазначеного Закону). Згідно із частиною 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Водночас за змістом статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. У статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства (постанова Верховного Суду від 19.03.2021 № 904/2073/19). Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши оцінку умовам спірного договору, попередні судові інстанції установили, що у спірному договорі сторони визначили розмір орендної плати - 200 000,00 грн за рік; при цьому у пункті 3.3 договору обумовлено порядок внесення зазначеної суми орендної плати (200 000,00 грн) - помісячно, а отже, за висновком судів, щомісячний платіж, який необхідно було сплачувати відповідачеві, становить 16 666,67 грн. Суд апеляційної інстанції наголосив, що таке визначення сторонами розміру грошового зобов`язання зі сплати суборендних платежів ґрунтується на умовах спірного договору та підтверджується власними діями відповідача з визначення призначення платежів за спірним договором як такими, що вчинені тільки за частину періоду, а не за весь строк суборенди. Окрім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, визначення у пункті 3.1 договору розміру орендної плати в сумі 200 000,00 грн як такого, що визначає обсяг грошових зобов`язань відповідача за весь період користування земельною ділянкою до 14.02.2026 (тобто понад 77 місяців оренди), суперечило би принципам розумності та добросовісності, презумпція відповідності яким дій сторін встановлена у частині 5 статті 12 Цивільного кодексу України, адже в такому разі розмір щомісячного суборендного платежу, який мав би отримувати позивач, був би меншим (200 000,00 грн / 77 місяців = 2597,42 грн), аніж розмір орендного платежу позивача за цю земельну ділянку згідно з умовами пункту 9 додаткової угоди до договору оренди від 14.02.2019 (135 361,24 грн / 12 місяців = 11 280,10 грн). Співставлення цієї суми з обсягом здійснених та підтверджених доказово матеріалами справи платежів відповідача і річними розрахунковими періодами підтверджує правильність висновку про допущення суборендарем на момент подання позову та відкриття провадження у справі нездійснення щонайменш трьох чергових місячних платежів, що свідчить, за висновками судів, про системність такої несплати. Крім того, суд апеляційної інстанції урахував і те, що умови договору суборенди від 11.04.2019 не ставлять обов`язок відповідача здійснити черговий щомісячній платіж на користь позивача в залежність від надання ним рахунків на оплату, актів виконаних робіт тощо. Водночас, урахувавши положення статті 125 Земельного кодексу, статті 6 Закону України "Про оренду землі", суди установили, що спірний договір підписаний ФОП Омельченко С. С. і ТОВ "БІЛ-АГРО 2" 11.04.2019, але право суборенди зареєстровано державним реєстратором лише 14.08.2019 (номер запису 32880014), тому, зокрема, початком розрахункового періоду за користування земельною ділянкою слід вважати 14.09.2019. Отже, за висновком судів, розрахунковими періодами є: 14.09.2019- 14.09.2020, 14.09.2020- 14.09.2021. Суди установили, що як свідчить зміст позовної заяви, позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою у 2020 році та визначив кінцевою датою розрахунку 26.11.2020, а тому у період заборгованості входять лише 3 місяці 2020 року - вересень, жовтень та листопад. Таким чином, до стягнення з відповідача за зазначений період підлягає 50 000,00 грн орендної плати (16666,67х3 місяці). Аргументи відповідача про перевищення розміру визначеної суборендної плати розміру орендного платежу (зобов`язання позивача в межах договору оренди земельної ділянки від 27.12.2007) в контексті положень пункту 288.6 статті 288 Податкового кодексу України апеляційний суд відхилив, зазначивши, що вказана норма не регламентує цивільно-правових відносин між сторонами у справі, а також не встановлює нікчемності спірного договору у розумінні статті 215 Цивільного кодексу України; доказів про визнання недійсним спірного договору у матеріалах справи немає, за обставин неспростування презумпції правомірності правочину його умови підлягають виконанню. Суди також зазначили, що доводи відповідача стосовно права на врожай та його приналежність не є предметом спору в цій справі та встановлення/дослідження відповідних обставин не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. Поза тим, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо зміни предмета позову, навівши у постанові аргументовані мотиви їх відхилення. Таким чином, враховуючи те, що відповідно до умов спірного договору земельна ділянка передана в строкове платне користування відповідачеві, проте плата за користування землею ним протягом трьох місяців поспіль не сплачувалася, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за договором у сумі 50 000,00 грн, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач допустив істотне порушення умов спірного договору, що згідно з вимогами статті 32 Закону України "Про оренду землі", частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання такого договору у судовому порядку та стягнення заборгованості за ним. Водночас, зважаючи на задоволення позову про розірвання договору суборенди від 11.04.2019, наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права суборенди спірної земельної ділянки за відповідачем. Поза тим, суд апеляційної інстанції, переглянувши додаткове рішення у справі, дійшов висновку про те, що судовий збір був розподілений місцевим господарським судом неправильно (не пропорційно до розміру задоволених позовних вимог), що стало підставою для зміни додаткового рішення у справі. Як уже зазначалося, ТОВ "БІЛ-АГРО 2" оскаржило судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у неврахуванні господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "БІЛ-АГРО 2" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021, рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 і додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021 у справі № 917/1921/20 на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи. Колегія суддів зазначає, що скарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними. Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 375/278/20 (за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" про розірвання договору оренди землі зв`язку зі зміною керівника юридичної особи), від 11.07.2018 у справі № 484/3687/16-ц (за позовом фізичної особи до Фермерського господарства "Меркурій Б" про розірвання договору оренди землі з підстав сплати орендної плати у меншому розмірі), від 07.10.2020 у справі № 313/780/19 (за позовом фізичних осіб до фізичної особи про розірвання договору оренди землі з підстав систематичної несплати орендної плати), від 16.10.2019 у справі № 662/1489/15-ц (за позовом фізичної особи до Фермерського господарства "Альма", третя особа - Новотроїцьке районне управління юстиції Херсонської області, про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, додаткових договорів, про скасування державної реєстрації договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку), постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 927/762/17 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод" до Носівської міської ради про розірвання договору оренди землі на підставі статті 652 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (фінансова криза, інфляційні процеси тощо)), від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 (за позовом Приватного підприємства "Карла Маркса-2" до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання поновленим на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки), постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київська міська рада, Міністерство освіти і науки України, про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдинг" до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання інвестиційного договору з підстав невиконання університетом зобов`язань за договором, зокрема стосовно внесення частини внеску у фінансування об`єкта нерухомості, а також щодо передачі земельної ділянки, яка є об`єктом інвестування), від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 (за позовом фізичної особи про зобов`язання Селянське (фермерське) господарство "Волна" повернути земельну ділянку у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі), від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до фізичних осіб про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором та договором поруки), оскільки правовідносини у цих справах та у справі № 917/1921/20, що розглядається Верховним Судом, не є подібними, позаяк зазначені постанови прийнято за іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, інших підстав позову, інших фактичних обставин та зібраних у справах доказів, а в окремих зазначених справах також і предметів позову, іншого матеріально-правового регулювання відповідних правовідносин, тобто у цій справі та зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про неподібність правовідносин у них; висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі № 917/1921/20, яких суди дійшли, зважаючи на предмет і підстави позову, встановлені судами обставини справи, наявні у ній докази, та відповідні положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, наведеним Верховним Судом у цих постановах висновкам не суперечать та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень у справі № 917/1921/20. При цьому доводи касаційної скарги у наведеній частині спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17 (за позовом Фермерського господарства "Лучисте-2А" до Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області, Веселівської державної адміністрації Запорізької області, Веселівської районної ради Запорізької області, Веселівської селищної ради про визнання договору оренди землі поновленим на 49 років на тих самих умовах, що передбачені ним, та визнання укладеною додаткової угоди до договору про поновлення договору на 49 років, оскільки положення частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України були застосовані судом, виходячи із конкретних обставин щодо подання позивачем клопотання про уточнення позову (поновлення договору оренди землі на 49 років) та ухвалення судами рішення про визнання поновленим договору саме на 10 років на тих самих умовах та визнання укладеною додаткову угоду між сторонами про продовження строку дії договору на 10 років. У зв`язку з цим і був зроблений судом висновок про те, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "БІЛ-АГРО 2" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021, рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 і додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021 у справі № 917/1921/20. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛ-АГРО 2" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021, рішення Господарського суду Полтавської області від 12.05.2021 і додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.05.2021 у справі № 917/1921/20 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Б. Дроботова Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак