Постанова Одеський апеляційний суд № 510/831/18

Номер провадження: 22-ц/813/4678/21 Номер справи місцевого суду: 510/831/18 Головуючий у першій інстанції Гончарова-Парфьонова О. О. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» до ОСОБА_1 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» про порушення прав споживача, про визнання недійсним пункту кредитного договору В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» (далі ТОВ «Укрфінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики №2017-02-01163 від 17.07.2017 року в сумі 70056,52 грн. та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. У вересні 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просив суд визнати несправедливими положення пункту 7.1 договору № 2017-02-01163 від 17.07.2017 року та визнати недійсними пункт 7.1. договору № 2017-02-01163 від 17.07.2017 року. Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ренійським РВ УМВС України в Одеській області 19 серпня 1998 року, ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» борг за Договором позики № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року в сумі 70 056 (сімдесят тисяч п`ятдесят шість) грн. 52 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ренійським РВ УМВС України в Одеській області 19 серпня 1998 року, ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» про порушення прав споживача, про визнання недійсним пункту кредитного договору залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог за первісним позовом ТОВ «Укрфінанс» відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Укрфінанс» не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Проте 04.06.2020 року на адресу апеляційного суду надійшла заява від представника ТОВ «Укрфінанс» - Кулик Н.М., у якій представник товариства, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 , просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року залишити без змін (а.с. 141-143). В судове засідання, призначене на 18.11.2021 року, з`явилися: апелянт ОСОБА_1 та представник ТОВ «Укрфінанс» - Кулик Н.М. Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами по справі договору позики № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року, ОСОБА_1 отримав грошові кошти у сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. строком на двадцять днів з нарахування відсотків у розмірі 2% за кожен день користування (732% річних) та зобов`язався їх повернути 05 серпня 2017 року і сплатити відсотки за користування позикою, що разом складає 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. Позивач, відповідно до договору, свої зобов`язання виконав у повному обсязі надав позику у встановленому розмірі. Однак, відповідач по справі у визначений строк борг не повернув та не сплатив відсотки за користування коштами, тобто зобов`язання на вказаним договором не виконав. У зв`язку з порушенням зобов`язань по договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 70 056 (сімдесят тисяч п`ятдесят шість) грн. 52 коп., яка складається з: - суми основного боргу у розмірі - 5 000 грн. 00 коп., - заборгованості по відсоткам (2%) за користування грошовими коштами двісті шістдесят два дня у розмірі - 28 200 грн. 00 коп., - штрафу за прострочення сплати відсотків 250 грн. - заборгованість за пенею (2%) за кожен день невиконання зобов`язання (кількість прострочених днів 242) у розмірі 33 250 грн. 00 коп., -індекс інфляції за період з 17 липня 2017 року по 24 квітня 2018 року 3 356 грн. 52 коп. Матеріалами справи також встановлено, що у вересні 2018 року, відповідач по справі ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» про порушення прав споживача, про визнання недійсним пункту кредитного договору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що умови договору позики № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. ОСОБА_1 вказує на те, що умови п. 7.1. договору є несправедливими та суперечать принципам розумності і добросовісності, а також не відповідають вимогам Закону України «Про захист споживачів», і тому, на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України повинні бути визнані недійсними. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовної заяви ТОВ «Укрфінанс», районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики та не повернув отримані ним в якості позики гроші, чим порушив умови договору, що в свою чергу призвело до неналежного виконання передбаченого ст. 526 ЦК України та настання відповідних правових наслідків для позичальника. В той час, суд також дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки укладений між сторонами договір є саме договором позики, а не кредитним договором. Правова природа договору № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року, його назва та умови не передбачають трактування його змісту як договору про надання споживчого кредиту, а тому застосування до умов договору № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року аналізу щодо наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача є необґрунтованим. Апеляційний суд лише частково погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Частиною 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частина 2 статті 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Судовим розглядом справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики та не повернув отримані ним в якості позики гроші, чим порушив умови договору, що в свою чергу призвело до неналежного виконання передбаченого ст. 526 ЦК України та настання відповідних правових наслідків для позичальника. Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про наявність правих підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, однак апеляційний суд не може погодитися із висновком суду щодо розміру її стягнення, з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно п. 1 умов Договору позики від 17.07.2017 року № 2017-02-01163, Позикодавець надає Позичальнику позику у розмірі 5000 гривень з нарахуванням відсотків у розмірі 2 (два) % за кожен день користування Позичальником грошовими коштами (732% річних). Відповідно до п. 3.1. вищевказаного договору, Позичальник зобов`язується 05.08.2017 року повернути Позикодавцю отриману позику, та сплатити Позикодавцю відсотки, за користування позикою 7000 грн. (а.с. 12, 12 зворот). Тобто з наведеного вбачається, що 05.08.2017 року настав строк виконання договору в повному обсязі. Велика Палата Верховного суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц зазначила, що положення ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. З урахуванням вищенаведеного, встановивши у справі, що відповідно до умов договору позики між ТОВ «Укрфінанс» та ОСОБА_1 строк договору визначено в п.3.1 05.08.2017 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення та нарахування відсотків за користування позикою після спливу визначеного договором строку позики, а тому з відповідача підлягає стягненню 2000 грн. за користування грошовими коштами. При цьому, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги позивача про стягнення штрафу за прострочення сплати відсотків у розмірі 250 грн. задоволенню не підлягають, оскільки наявна у матеріалах справи копія договору позики від 17.07.2017 року № 2017-02-01163 не містить таких умов. Що стосується стягнення пені у розмірі 2 % від суми позики за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Апеляційним розглядом справи встановлено, що відповідно до п. 7.1 Договору позики, у разі невиконання Позичальником зобов`язань по погашенню позики та відсотків за кожен день користування грошовими коштами передбачених п. 1 цього Договору у термін вказаний в п. 3.1 даного договору позики, Позичальник сплачує Позикодавцю пеню з розрахунку 2 % за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума 33250,00 грн. це 2% пені за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася за невиконання позичальником зобов`язань по поверненню позики у встановлений термін (кількість прострочених днів 242 днів) (а.с. 5-8). Разом з тим, апеляційний суд вважає зазначити наступне. Так, відповідно до ч.1 ст. 9 ЦК України загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Частинами 1,3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом ст.ст. 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Тому апеляційний суд, враховуючи положення ст. ст. 3, 11, ч. 3 ст. 551 ЦК України вважає можливим зменшити розмір пені з 33250 грн. до 5000 грн. Частиною 1 ст. 1050 ЦК визначено, що в тому разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто у межах строку кредитування боржник має сплачувати проценти, розмір яких встановлено договором, а в разі подальшого неправомірного користування поза межами строку кредитування 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості. Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = (ІІ1 / 100) х (ІІ2 / 100) х (ІІ3 / 100) х ... (ІІZ / 100), де ІІ1 індекс інфляції за перший місяць прострочення; ІІ2 індекс інфляції за другий місяць прострочення; ІІ3 індекс інфляції за третій місяць прострочення; <...> ІІZ індекс інфляції за останній місяць прострочення. Результати розрахунку: Сума боргу Основна сума заборгованості за договором:Сума боргу з 05/08/2017 до 18/11/202112 000,00 грн. Всього:12 000,00 грн. Інфляційні витрати: Останній період (05/08/2017 - 18/11/2021)Індекс інфляції серпень 201799,90 вересень 2017102,00 жовтень 2017101,20 листопад 2017100,90 грудень 2017101,00 січень 2018101,50 лютий 2018100,90 березень 2018101,10 квітень 2018100,80 травень 2018100,00 червень 2018100,00 липень 201899,30 серпень 2018100,00 вересень 2018101,90 жовтень 2018101,70 листопад 2018101,40 грудень 2018100,80 січень 2019101,00 лютий 2019100,50 березень 2019100,90 квітень 2019101,00 травень 2019100,70 червень 201999,50 липень 201999,40 серпень 201999,70 вересень 2019100,70 жовтень 2019100,70 листопад 2019100,10 грудень 201999,80 січень 2020100,20 лютий 202099,70 березень 2020100,80 квітень 2020100,80 травень 2020100,30 червень 2020100,20 липень 202099,40 серпень 202099,80 вересень 2020100,50 жовтень 2020101,00 листопад 2020101,30 грудень 2020100,90 січень 2021101,30 лютий 2021101,00 березень 2021101,70 квітень 2021100,70 травень 2021101,30 червень 2021100,20 липень 2021100,10 серпень 202199,80 вересень 2021101,20 жовтень 2021100,90 Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1-індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) = 1.36735219 Інфляційне збільшення: 12 000,00 x 1.36735219 - 12 000,00 = 4 408,23 грн. Загальна заборгованість: Період прострочення грошового зобов`язання 1567 днів 12000,00 (сума боргу) + 4 408,23 (інфляційне збільшення) = 16 408,23 грн. З урахуванням наведеного, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості, зокрема з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрфінанс» підлягає стягненню сума заборгованості, яка складається з наступного: - 5000 грн. 00 коп. - сума основного боргу; - 2000 грн. 00 коп., 2% відсотки за користування грошовими коштами; - 5000 грн. 00 коп. - пеню за невиконання позичальником зобов`язань по поверненню позики в розмірі; - 4408 грн. 23 коп. - індекс інфляції за період з 05 серпня 2017 року по день ухвалення рішення (18.11.2021 року). Доводи апеляційної скарги в цій частині є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованої відмови суду у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 є безпідставними, з огляду на наступне. Так, звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 вважав, що договір позики № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року за своєю правовою природою відноситься до договорів про надання споживчого кредиту, якій укладається між кредитором та споживачем, а тому вказаний спірний договір повинен відповідати вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, як встановлено судом, ОСОБА_1 наполягає на тому, що пункт 7.1. «Кредитного договору» щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 2% за кожен день прострочення виконання зобов`язання за споживчим кредитом, що становить 730% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності, та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача фінансових послуг, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов`язань за спірним договором. Тобто, посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України, позивач за зустрічним позовом просив визнати несправедливими положення пункту 7.1 договору № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року та визнати недійсним пункт 7.1 договору № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року. Проте, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду, що зустрічний позов є не доведеним, а тому у його задоволенні потрібно відмовити. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Проте судовим розглядом справи встановлено, що укладений між сторонами договір є саме договором позики, а не кредитним договором. Правова природа договору № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року, його назва та умови не передбачають трактування його змісту як договору про надання споживчого кредиту. Отже, з урахуванням наведеного, судом вірно встановлено, що застосування до умов договору № 2017-02-01163 від 17 липня 2017 року аналізу щодо наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача є необґрунтованим. Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче користування» передбачено, що споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позивачем ОСОБА_1 за зустрічним позовом не надано жодного доказу стосовного того, що отримані гроші були використані ним на споживчі потреби. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно із ч. 2 ст. 1048 ЦК України, договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб`єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором. Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Таким чином, вказаної статтею ЦК України передбачено вичерпаний перелік підстав оспорювання договору позики: не отримання позичальником грошових коштів або отримання вказаних коштів не в повному обсязі. Як встановлено матеріалами справи та ОСОБА_1 не заперечувалось, зазначені в договорі позики №2017-02-01163 від 17 липня 2017 року грошові кошти (п`ять тисяч гривень) ним буди отримані в повному обсязі, укладення оспорюваного договору було вільним волевиявленням позивача, у зв`язку із чим, підстави для визнання договору позики, або окремих його умов недійсними відповідно до вимог ст. 1051 ЦК України відсутні. Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи в цій частині спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права. За положеннями ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За таких обставин, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року, внаслідок порушення норм матеріального права слід змінити виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції. Вирішуючи питання про судові витрати у справі відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого розрахунку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем пред`явлено позов на суму 70056,52 грн., апеляційним судом задоволено вимоги позивача в розмірі 16408,23 грн., що становить 23,42% від пред`явлених вимог. При пред`явленні позову, ТОВ «Укрфінанс» сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн. (а.с. 1). За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2643,00грн. (а.с. 123). Тобто, підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрфінанс» судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 412,66 грн. (1762 грн. х 23,42% = 412,66 грн.) та до стягнення з ТОВ «Укрфінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 618,99 грн . (2643 грн. х 23,42% = 618,99 грн.). Разом з тим, частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, враховуючи приписи ч.10 ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Укрфінанс» на користь ОСОБА_1 слід стягнути різницю за сплачений судовий збір у розмірі 100,25 грн. (618,99 грн. 412,66 грн. = 206,33 грн.). На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості. Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ренійським РВ УМВС України в Одеській області 19 серпня 1998 року, ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» (ЄДРПОУ: 39762554) борг за Договором позики №2017-02-01163 від 17 липня 2017 року в розмірі суми основного боргу - 5000 (п`ять тисяч) гривен, 00 копійок, 2% відсотки за користування грошовими коштами - 2000 (дві тисячі) гривен, 00 копійок, пеню за невиконання позичальником зобов`язань по поверненню позики в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривен, 00 копійок, а також індекс інфляції за період з 05 серпня 2017 року по день ухвалення рішення у розмірі 4408 (чотири тисячі чотириста вісім) гривен, 23 копійки. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс» (ЄДРПОУ: 39762554) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ренійським РВ УМВС України в Одеській області 19 серпня 1998 року, ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 206,33грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29.11.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда