Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/1421/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/1421/21 Номер провадження 22-ц/814/2439/21Головуючий у 1-й інстанції Рябченко В. В. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого - судді: Гальонкіна С.А., суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю. розглянула у в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в особі представника Омельченка Євгена Володимировича на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2021 року у складі головуючого судді Рябченка В.В., ухвалене в залі суду в селищі Шишаки, відомості про дату складання повного тексту відсутні, у справі № 541/1421/21 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, в с т а н о в и л а : У липні 2021 року АТ «Акцент-банк» (надалі-Банк) звернулося до місцевого суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідно до кредитного договору б/н від 21 березня 2019 року ОСОБА_1 отримала від Банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 06 квітня 2021 року утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 34730 грн 21 коп., з яких: 24633 грн 74 коп. - заборгованість за кредитом; 10096 грн 47 коп. - заборгованість по відсотках; 0,00 грн штраф. Ураховуючи викладене Банк прохав стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по кредитному договору у розмірі 34730,21 грн та судові витрати в розмірі 2270,00 грн. Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2021 року позовні вимоги АТ «Акцент-банк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-банк» заборгованість станом на 06 квітня 2021 року по кредитному договору без номера від 21 березня 2019 року в розмірі 24633 грн 74 коп. та 1610 грн 11 коп. судових витрат, а разом стягнуто 26243 грн 85 коп. В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користуванням кредитом відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржило в апеляційному порядку АТ «Акцент-Банк» в особі представника Омельченка Є.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що між Банком та клієнтом був укладений договір, шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Тому, відсутність підпису Позичальника на Умовах та Правилах не свідчить про те, що вона не була з ними ознайомлена, а також не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Зазначає, що крім анкети-заяви, відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки, а отже сторонами погоджено всі істотні умови договору. Тобто, відповідач при укладенні Кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу. Вказує, що у даній справі слід застосовувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20. Рішення місцевого суду оскаржується лише в частині вимог щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції у встановлений судом строк не надходив. На підставі ч.13 ст.7 та ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи. Ураховуючи, що згідно з ч.1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Полтавського апеляційного суду. Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував, що 21 березня 2021 року між АТ «Акцент Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, отримавши платіжну картку зі встановленим кредитним лімітом зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. До кредитного договору позивачем додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг з тарифами. Станом на 06 квітня 2021 року заборгованість по кредиту становить 34 730 грн 21 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 24 633 грн 74 коп. та заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 10 096 грн 47 коп. Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користуванням кредитом, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих позовних вимог. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду правильним з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Виходячи з положень ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової вставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Положеннями ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доказування покладається на сторони. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. В свою чергу, згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обгрунтовуючи свої вимоги, Банк посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» «Тарифи», які розміщені на банківському сайті, які є невід`ємною частиною спірного договору. При цьому матеріали справи не містять підтвердження, що саме ці тарифи та витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання послуг в А-Банку. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, при вирішенні цього спору необхідно виходити з того, що Банком суду не надано належних і допустимих доказів про те, що відповідач (позичальник) на час укладення кредитного договору був ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, на які зроблене посилання у позові. Тобто відсутні докази про те, що сторони у належний спосіб визначили умови нарахування і сплати процентів за користування кредитними коштами такого договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував, що паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» підписаний відповідачем, а тому наявні підстави вважати, що відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору та не врахував правових висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 02 грудня 2020 року (справа №284/157/20-ц) не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Так, до позовної заяви банком додано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», а саме тип кредитного продукту: «Універсальна», «Універсальна GOLD», в якому міститься інформація про умови кредитування. Вказаний паспорт підписаний електронним підписом ОСОБА_1 (а.с. 7 (зворотна сторона) -8) Паспорт споживчого кредиту не містить відомостей про те які умови із якою базовою процентною ставкою 3,9% на місяць (46,8% річних), 3,7% на місяць (44,4% річних) були прийняті відповідачкою. Банк до суду першої інстанції не надав дані про те, яку саме кредитну картку було видано відповідачу. Тому паспорт споживчого кредиту не може вважатися належним доказом щодо погоджених між сторонами розміру кредиту, процентної ставки, оскільки містить інформацію щодо кредитних карток Універсальна та Універсальна GOLD однак саме якою карткою, та в який період, користувався відповідач матеріали справи не містять. Крім цього, інформація наведена в цьому Паспорті споживчого кредиту зберігає чинність та є актуальною до 01 січня 2019 року, а кредитний договір укладено 21 березня 2019 року. Більш того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. У розділі 4 вказаного паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Згідно ст. 9 «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит» Розділу II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» Закону України «Про споживче кредитування» споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися інформацією про умови кредитного договору для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. Отже за змістом даної норми, паспорт споживчого кредиту це лише інформація, необхідна для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття позичальником обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, яка надається кредитодавцем споживачу до укладення кредитного договору, а умови договору про споживчий кредит та форма його укладення визначені ст. 12, 13 Закону України «Про споживче кредитування» в розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. На підставі викладеного слід дійти висновку, що паспорт споживчого кредиту не є складовою частиною кредитного договору, а є лише письмовою формою ознайомлення споживача до укладення договору з умовами різних видів кредитування для забезпечення йому можливості вибору серед альтернативних умов кредитування. Крім того, зазначені у вказаному паспорті дані по двох типах кредитного продукту не дозволяють суду зробити однозначний висновок відносно відповідача та ознайомлення ним з умовами по конкретній картці, адже доказування не може грунтуватись на припущеннях, що заборонено ч.6 ст.81 ЦПК України. Анкета заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» містить лише особисту інформацію про ОСОБА_1 (а.с.7) З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Апеляційний суд зауважує, що додані АТ «Акцент-Банк» довідка за лімітами, довідка відкриття рахунку і видачу картки та виписка по картковому рахунку відповідача, підтверджують факт видачі кредитних коштів ОСОБА_1 та користування ними, але жодним чином не спростовують законних та правильних висновків місцевого суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для скасування рішення відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову (34 730,21 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. Керуючись ст. 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, суд колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в особі представника Омельченка Євгена Володимировича - залишити без задоволення, а рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 26 серпня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови складено 30 листопада 2021 року. Головуючий: С.А. Гальонкін Судді: Г.Л. Карпушин О.Ю. Кузнєцова