Постанова 4857 № 260/1572/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1572/21 пров. № А/857/15740/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Плехановою З.Б. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в с т а н о в и в : У квітні 2021 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі ЗОВ ФСЗІ, відділення фонду, позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» (далі ТзОВ «Варіанта», Товариство, відповідач) 26425,00 грн адміністративно-господарських санкції та 68,64 грн пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 у задоволенні позову було відмовлено. Заяву ТзОВ «Варіанта» про розподіл судових витрат на професійну правову допомогу - задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТзОВ «Варіанта» витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відділення фонду подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не виконано нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2020 році, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-XII від 21.03.1991 (далі Закон №875-XII). Наявність вакантних місць не зайнятих інвалідами є підставою для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій. Судом не було встановлено, відповідно до якого законодавства відповідачем подано звіти форми 3-ПН та в якому порядку подано. Вважає, що відповідач, подаючи форму №3-ПН, свідомо не виконував свої обов`язки належним чином, подання вказаної форми не означає, що відповідач щомісячно створює нові робочі місця для осіб з інвалідністю. Також скаржник звертає увагу на те, що роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог законодавства, а виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним, а не інформування про наявність вакансії. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Крім того, на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ТзОВ «Варіанта» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ТзОВ «Варіанта» 11.02.2021 подало до відділення Фонду звіт за формою № 10-ПОІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону №875-XII становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2020 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. ЗОВ ФСЗІ за результатами звіту зроблено висновок про те, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено ст.19 Закону №875-XII. Відтак, відділенням фонду Товариству було нараховано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 26425 грн. У зв`язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 13 днів, також було нараховано пеню в сумі 68,64 грн Вказані санкції відповідачем в добровільному порядку не сплачено, а тому позивач звернувся до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку. 30.12.2019 Товариством було внесено зміни до штатного розпису ТзОВ «Варіанта» та викладено його у новій редакції з 01.01.2020, що підтверджується наказом №17 від 30.12.2019 та штатним розписом. При цьому, у штатному розписі введеному з 01.01.2020 для працевлаштування осіб з особливими потребами передбачено посаду «кваліфікований бухгалтер» у кількості 1 штатна одиниця. Також для вказаної посади затверджено посадову інструкцію. Крім того, Товариство регулярно, починаючи з січня 2020 року до листопада 2020 року подавало (направляло) до Мукачівського міського центру зайнятості звіт за формою №3- ПН, у якому вказувало на наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, зокрема, вакансії «кваліфікований бухгалтер». 16.06.2020 Товариство направило листи до Управління персоналу Мукачівського міського центру зайнятості та ЗОВ СЗІ щодо сприяння працевлаштування особи з інвалідністю на посаду кваліфікованого бухгалтера. Крім того, з метою самостійного пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві, відповідач 19 разів на протязі 2020 року подавав відповідні оголошення до газети «Меркурій» про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Починаючи з 16.11.2020 Товариством було працевлаштовано інваліда 3 групи ОСОБА_1 на вакантну посаду кваліфікованого бухгалтера, що підтверджується наказом про призначення на посаду від 13.11.2020, повідомленням про прийняття працівника на роботу від 13.11.2020, копією пенсійного посвідчення №3121403100 від 08.05.2012 та довідкою МСЕК від 28.12.2011 про встановлення 3 групи інвалідності безстроково. Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2020 рік судом не встановлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Зважаючи на вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку, що відділення фонду намагається покласти на Товариство відповідальність у вигляді фінансових санкцій та пені за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, що є неприпустимим. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №129 від 14.04.2011, передбачено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Згідно ч.1, 2 ст.19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України (далі ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону №875-ХІІ. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону №875-ХІІ). Пунктом четвертим частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії), заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом (в редакції до 23.07.2020). Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (далі - Порядок №316). Відповідно до п.3 Порядку №316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Згідно п.5 Порядку №316, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у ч.1 ст.18 Закону №875-XII. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем 30.12.2019 було внесено зміни до штатного розпису ТзОВ «Варіанта» та викладено його у новій редакції з 01.01.2020, що підтверджується наказом №17 від 30.12.2019 та штатним розписом. При цьому, у штатному розписі, введеному з 01..01.2020 для працевлаштування осіб з особливими потребами передбачено посаду «кваліфікований бухгалтер» у кількості 1 штатна одиниця. Також для вказаної посади затверджено посадову інструкцію. Крім того, товариство регулярно, починаючи з січня 2020 по листопад 2020 року подавало (направляло) до Мукачівського міського центру зайнятості звіт за формою №3- ПН, у якому вказувало на наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, зокрема, вакансії «кваліфікований бухгалтер». 16.06.2020 позивачем були направлені листи до Управління персоналу Мукачівського міського центру зайнятості та до Закарпатського обласного відділення соціального захисту інвалідів стосовно сприяння працевлаштування особи з інвалідністю на посаду кваліфікованого бухгалтера. Крім того, з метою самостійного пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві, Товариство 19 разів на протязі 2020 року подавало відповідні оголошення до газети «Меркурій» про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Починаючи з 16.11.2020 Товариством було працевлаштовано інваліда 3 групи ОСОБА_1 на вакантну посаду кваліфікованого бухгалтера, що підтверджується наказом про призначення на посаду від 13.11.2020, повідомленням про прийняття працівника на роботу від 13.11.2020, копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 08.05.2012 та довідкою МСЕК від 28.12.2011 про встановлення 3 групи інвалідності безстроково. Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2020 рік судом не встановлено. Таким чином, обов`язок Товариства по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування, оскільки такий покладено на державну службу зайнятості. Доводи позивача про те, що Законом №875-XII не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. Згідно ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. За змістом ч.2 ст.218 цього Кодексу, дана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Крім того, як уже зазначалось вище, обов`язок Товариства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком здійснювати пошук інвалідів для працевлаштування. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2018 по справі №2а-1391/12/0970, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для сплати позивачем адміністративно-господарських стягнень та пені. Стосовно вимоги відповідача про стягнення з ЗОВ ФСЗІ на користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу віднесено до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.2 ст.16 КАС України, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076-VI), статтею 1 якого передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4); інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6); представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9). Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Частинами другою та третьою статті 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ст.30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. До матеріалів справи відповідачем додано договір про надання правової допомоги, укладений між ТзОВ «Варіанта» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Греца і Партнери» (виконавець), предметом якого є надання правової допомоги клієнту. Вартість правничої допомоги за Договором становить : 1200 грн за одну годину роботи старшого партнера об`єднання; 1000 грн за одну годину роботи партнера об`єднання; 800 грн за одну годину роботи адвоката об`єднання. Надані послуги оформляються актами виконаних робіт, що готуються виконавцем. Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) №001323 від 15.10.2021 виконавцем було надано, а клієнтом прийнято у повному обсязі послуги по наданню професійної правничої допомоги, визначені договором від 20.05.20219. Вартість послуг включає в себе підготовку відзиву на апеляційну скаргу ЗОВ ФЗІ до ТзОВ «Варіанта. Всього вартість послуг становить 1000,00 грн, які оплачені ТзОВ «Варіанта» відповідно до платіжного доручення №490 від 23.10.2021. Відповідно до ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 5 вказаної статті визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Судом встановлено, що представник відповідача надав суду докази для визначення розміру витрат на правову допомогу, а саме : копію рахунку від 15.10.2021, копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 15.10.2021 та копію платіжного доручення №490 від 23.10.2021. Враховуючи те, що наданими суду доказами фактичний обсяг витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі відповідачем обґрунтовано з огляду на незначну складність справи та незначну ціну позову, колегія суддів вважає, що понесені витрати є співмірними із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь відповідача судових витрат на правничу професійну допомогу в сумі 1000 грн, що відповідає складності справи та обсягу наданих представником відповідача послуг. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 132, 134, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року по справі №260/1572/21 - без змін. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити повністю. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Закарпатська область, місто Ужгород, площа Ш. Петефі, 14, поштовий індекс 88000, код ЄДРПОУ - 13592841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіанта» (Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Митрака, будинок 58, корпус А, квартира 5, поштовий індекс 89600, код ЄДРПОУ - 33360313) 1 000 (одну тисячу) гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар