Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/8815/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/8815/20 пров. № А/857/16732/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Шевчук С.М., Шинкар Т.І., з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року про закриття провадження по справі № 380/8815/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сокальської міської ради Львівської області (за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Приватного підприємства «РОКОС», третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Кравців О.Р., час ухвалення рішення 11.08.2021 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 13.08.2021 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Волицької сільської ради Сокальського району Львівської області (далі Волицька сільська рада) №644 від 23.07.2020 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою : с. Волиця Сокальського району Львівської області та зобов`язати відповідача повторно розглянути його клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки, площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства в с. Волиця Сокальського району Львівської області, кадастровий №4624881100:15:0040 та про передачу цієї земельної ділянки йому у власність з прийняттям відповідного рішення, з обов`язковим врахуванням при цьому висновків суду, наведених в мотивувальній частині судового рішення по справі. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 було проведено заміну відповідача Волицької сільської ради на Сокальську міську раду Львівської області. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 провадження по справі було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що предметом позову у даній справі є встановлення протиправності та скасування рішення Волицької сільської ради №644 від 23.07.2020. При цьому, ним не оспорюється право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим №№4624881100:15:0040, а лише оскаржується рішення сільської ради яким протиправно, з надуманих підстав, йому було відмовлено у затвердженні технічної документації, а відтак будь-яким чином, рішення у цій справі не вплине на право власності ОСОБА_2 . Також, він не просить визнати за ним право власності на цю земельну ділянку і навіть позитивне для нього рішення у цій справі не потягне автоматичне визнання за ним права власності на неї, як і не оскаржує рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Крім того, при постановленні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не врахував, що оспорюване рішення мало бути прийнято на виконання судового рішення та з урахуванням його висновків, яке набрало законної сили, та по суті залишене в силі судом касаційної інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідач та третя особа ПП «РОКОС» не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду з даним позовом пов`язане з необхідністю захисту його прав у приватноправових відносинах, а не у сфері публічно-правових. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на 48 сесії сьомого скликання Волицької сільської ради було прийнято рішення №644 від 23.07.2020 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Волиця Сокальського району Львівської області. На 55 сесії 8 скликання Волицької сільської ради області було прийнято рішення №835 від 22.10.2020 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в с. Волиця, площею 0,3000 га з кадастровим номером 4624881100:15:004:0040. На 53 сесії 7 скликання Волицької сільської ради було прийнято рішення №840 від 18.11.2020, яким затверджено технічну документацію та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, якої стосується оспорюване позивачем рішення. Право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 було зареєстроване 24.11.2020, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною п`ятою статті 5 КАС України кожній особі гарантується право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо така особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист Згідно дефініції, наведеної в п.7 ч.1 ст.4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За змістом п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Виходячи із суті спору, на думку колегії суддів, вимоги за даним позовом спрямовані на набуття права власності на земельну ділянку, яка вже перебуває у власності іншої особи. Колегія суддів також звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення протиправним, розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення, у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення протиправним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення протиправним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.11.2019 по справі №620/3487/18, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Конституційний Суд України в Рішенні від 16.04.2009 по справі №7-рп/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього Кодексу, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20.07.2006 по справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні по справі «Занд проти Австрії» Суд висловив думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.04.2018 по справі №761/33504/14-а, від 18.04.2018 по справі №802/950/17-а, від 03.10.2018 по справі №2-а-299/10. Отже, незважаючи на те, що предметом спору є рішення Волицької сільської ради №644 від 23.07.2020, яким позивачу відмовлено у затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суть вимог в кінцевому результаті зводиться до конкуренції майнових прав на конкретну земельну ділянку. Тобто, перешкодою у затвердження проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність є виникнення права власності на цю саму земельну ділянки в іншої особи. З огляду на викладене, неефективним видається зобов`язувати розглянути питання Сокальської міської ради стосовно затвердження проекту відведення чи вчиняти будь-які інші дії щодо земельної ділянки, яка вибула з її розпорядження. Такий спосіб захисту не може захистити права позивача. До того ж, такий спір безпосередньо стосується прав теперішнього власника земельної ділянки, а тому не може бути розглянутий без його участі. Таким чином, спір хоч і пов`язаний з оцінкою повноважень суб`єктів владних повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, проте визначальним є існування права власності у інших осіб на цю земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Доводи позивача з покликанням на те, що оспорюване ним рішення мало бути прийнято на виконання судового рішення та з врахуванням всіх його висновків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені обставини та правомірність дій Сокальської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою має бути перевірено під час вирішення цивільно-правового позову щодо захисту прав позивача на одержання земельної ділянки, а тому наведене не змінює правильності висновку, що даний спір має приватноправовий характер. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та основ процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року про закриття провадження по справі №380/8815/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 30.11.2021 року