Постанова 4857 № 380/13285/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/13285/21 пров. № А/857/17974/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І., представника позивача Білевич Х. О., представник відповідача Оприск О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року (прийняте у м. Львові суддею Кухар Н. А.) в адміністративній справі № 380/13285/21 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправною і скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про відкриття виконавчого провадження ВП № 66142605 від 21.07.2021. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що виконавче провадження відкрито з порушенням трьохмісячного строку пред`явлення до виконання. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року позов задоволено. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що скільки виконавчий документ вже повертався державним виконавцем без виконання, строки пред`явлення такого до виконання були перервані та встановлювалися з дня повернення. У судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав, у ній зазначених, просила апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 21.07.2021 Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрив виконавче провадження № 66142605 з виконання постанови ГУ Держпраці у Львівській області № ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 про стягнення з позивача штрафу в розмірі 60 000 грн, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Підставою для відкриття виконавчого провадження була заява ГУ Держпраці у Львівській області від 15.07.2021, до якої долучено постанову про накладення штрафу від 06.04.2021, копію листа від 11.06.2021, копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 11.06.2021. Не погоджуючись із прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження № 66142605 від 21.07.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відкрив виконавче провадження щодо виконання вимоги про сплату боргу, яка пред`явлена за межами трьохмісячного строку, визначеного статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження». Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного су-ду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. За приписами статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. Відповідно до частин першої - третьої статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати. Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Відповідно до частин третьої, п`ятої розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/208023 (далі - Інструкція), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа; у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи, що стягувачем є ГУ Держпраці у Львівській області, строк пред`явлення постанови № ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021 про стягнення штрафу становить три місяці з моменту набрання нею чинності. Тобто, зазначена постанова, набрала чинності 06.04.2021, а строк пред`явлення її до виконання закінчується 06.07.2021, про що вказано у самій постанові. Натомість, суд встановив те, що постанова ГУ Держпраці у Львівській області від 06.04.2021 № ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС надійшла на адресу відповідача 20.07.2021, тобто після закінчення трьохмісячного строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання. На основі встановлених вище обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач відкрив виконавче провадження щодо виконання постанови ГУ Держпраці у Львівській області № ЛВ0225/409/ПД/АВ/ФС від 06.04.2021, за якою сплив строк пред`явлення її до виконання. Щодо доводів апелянта про те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався, колегія суддів зазначає таке. Згідно частиною 4 статті 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення Відповідно до частини 5 статті 12 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Отже, наведена норма, встановлюючи з якого саме моменту починається перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, наводить лише два випадки такого повернення, а саме: 1) неможливість в повному обсязі або частково виконати рішення; 2) встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Обидва ці випадки є такими, що не спираються на приписи частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, а є такими, що спираються на приписи статті 37 цього Закону. Так, частинами першою, четвертою, п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII, передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. Разом з тим, пунктом десятим частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. З наведеної норми видно, що у цьому випадку виконавчий документ повертається органом державної виконавчої без відкриття виконавчого провадження і вона не передбачає таких наслідків закінчення виконавчого провадження, як переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року в справі № 922/5723/14. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що: 1) стаття 37 Закону № 1404-VIII встановлює випадки повернення виконавчого документа стягувачу після відкриття виконавчого провадження, яке презюмується відкритим у відповідності до діючого законодавства; 2) на відміну від положень статті 4 Закону № 1404-VIII, стаття 37 цього Закону прямо встановлює право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, лише тоді, коли виконавчий документ було повернуто стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, а не у разі будь якого повернення, зокрема тоді, коли законодавець у частині четвертій статті 4 Закону №1404-VIII лише використовує фразу "виконавчий документ повертається стягувачу", унормовуючи підстави повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Аналізуючи викладене, Верховний Суд дійшов до висновку, що пред`явленням до виконання виконавчого документа є лише такі дії, які відповідають вимогам Закону № 1404 та Інструкції. Перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання може перериватися не в разі будь-якого звернення із заявою про примусове виконання виконавчого документа до виконання, а такого, яке здійснене з додержанням вимог законодавства щодо форми, змісту виконавчого документа, суб`єкта його виконання тощо. Відтак, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що в межах встановлених у цій справі обставин, відповідач зобов`язаний був, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VIII, повернути виконавчий документ без прийняття, натомість, відповідач, на думку апеляційного суду, протиправно відкрив виконавче провадження. У зв`язку з цим апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що постанову про відкриття виконавчого провадження необхідно скасувати. Разом з тим, постанови Верховного Суду, на які покликається відповідач та його представник в судовому засіданні, не є релевантними, позаяк прийняті за обставин, відмінних від обставин, встановлених у цій справі. За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює; доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року в адміністративній справі № 380/13285/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 29 листопада 2021 року.