Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 757/22222/20-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 757/22222/20-а Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про зобов`язання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини направити за належністю заяву ОСОБА_1 від 27.04.2020 до Верховного Суду. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.06.2020 справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідно до правил територіальної підсудності, закріплених в ст. 29 КАС України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що неодноразово звертався до відповідача із відповідними листами, в яких просив звернутися Уповноваженого з прав людини до Верховного Суду та витребувати документи по справі №2-237/1-10, однак вказаних документів витребувано не було. До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено, зазначено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ухвалою Верховного Суду від 14.01.2011 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження в цивільній справі №2-237/1-10. Не погоджуючись із винесеною ухвалою, позивач 09.04.2019 року, 21.05.2019 року, 18.09.2019 року звертався до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини із відповідними заявами, в яких просив відповідача направити його звернення до Верховного Суду та витребувати від нього документи по справі №2-237/1-10. Як зазначає позивач 27.04.2020 року ним була направлена чергова заява до відповідача з вимогою направити її до Верховного Суду, з метою, щоб останній документально підтвердив законність ухвали Верховного Суду від 14.01.2011 року. В зв`язку із ненаданням відповіді на заяву від 27.04.2020 року, позивач звернутися до суду із даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Частиною 1 статті 10 цього ж Закону передбачено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Статтею 16 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою. У відповідності до частин 1, 2 статті 21 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР) кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого у порядку, передбаченому чинним законодавством. При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Відповідно до ст.14 Закону України №776/97-ВР Уповноважений зобов`язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваним законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Приписами статті 17 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР встановлено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Закон України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02.10.1996 року регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення. Механізм здійснення провадження у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина врегульовано Порядком здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 №18/02-13 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 1.1 Порядку, провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини-це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини. Згідно пункту 2.1 Порядку, підставами відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться у: а) зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку); б) повідомленнях підприємств, установ, організацій, в тому числі і громадських; в) зверненнях народних депутатів. Відтак, приписами Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" та Порядку здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини встановлено обов`язок Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в разі встановлення порушення прав і свобод людини і громадянина за зверненням цих осіб, відкрити провадження. Згідно із ч. 1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Відповідно до пункту 6.1 Порядку, провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді заявнику за результатами з`ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню. Як вірно встановлено судом першої інстанції тане спростовано апелянтом, протягом 2019 року від ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло шість звернень щодо порушень, допущених судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду цивільної справи №2-237/1-10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та з вимогою витребувати від Верховного Суду копії документів у вказаній цивільній справі. Перевіркою документів, доданих до звернень, встановлено, що ухвалою Верховного Суду України від 14.01.2011, на підставі пункту п`ятого частини третьої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_4 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Отже, касаційне провадження не відкривалось, матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва не витребовувались. Судом встановлено, що в межах повноважень Секретаріату Уповноваженого щодо вибору найкращого способу поновлення прав позивача на отримання копій документів, враховуючи вимоги статей 322, 328 ЦПК України (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали Верховного Суду України від 14.01.2011), позивачу роз`яснено листом від 24.04.2019 року, що для отримання вказаних документів, йому необхідно звернутись до суду першої інстанції, де зберігаються матеріали цивільної справи. Додатково відповідачем копію звернення позивача надіслано до Дніпровського районного суду міста Києва з проханням сприяти у наданні позивачу необхідних йому копій документів. Вказані обставини підтверджені в матеріалах справи листом відповідача від 18.06.2019 року. Дніпровський районний суд міста Києва листом від 22.08.2019 поінформував, що копії документів, які знаходяться в матеріалах цивільної справи № 2-237/1-10 надіслані позивачу. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, хоч позивач і заперечує факт отримання листа Дніпровського районного суду м. Києва від 22.08.2019, копію такого ним долучено до позову. Також, 18.09.2019 року знову звернувся до відповідача із заявою, в якій просив витребувати перелічені у заяві документи від Верховного Суду, на що представником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини надана відповідь від 17.10.2019 року, відповідно до якої зазначено, що порушене питання вирішено та по ньому позивачу надана відповідь від 22.08.2019 року, тому підстави для вжиття заходів реагування відсутні. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у дано випадку відповідачем права позивача порушено не було, оскільки усі звернення позивача розглянуто належним чином, у відповідності до вимог Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини". Сам факт відсутності очікуваного результату не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, звернення позивача до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 27.04.2020 , яке останньому слід направити за належністю до Верховного Суду, до відповідача не надходило. Доказів направлення вказаної заяви або відмітки про прийняття такої заяви відповідачем (у разі нарочного подання) позивач не надав ні при зверненні з даним позовом ні до апеляційної скарги. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку не вбачається з боку відповідачем будь-яких порушень прав позивача. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про зобов`язати вчинити дії залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 30.11.2021року)