Постанова Київський апеляційний суд № 361/5135/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 361/5135/19 Головуючий у суді І інстанції Василишин В.О. Провадження № 22-ц/824/10254/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, та поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя, в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, набуте ними під час шлюбу; визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 як на її частку в об`єкті спільної сумісної власності подружжя; залишити у власності відповідача Ѕ частку спірної квартири; визнати за нею право власності на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,1100 га, кадастровий номер 3221283201:02:004:0057, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої в смт. Калинівка Броварського району Київської області як на її частку в об`єкті спільної сумісної власності подружжя; залишити у власності відповідача Ѕ частку спірної земельної ділянки; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати. В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 17 травня 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який на підставі рішення суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 361/4210/18 було розірвано. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після припинення шлюбних відносин залишилися проживати з нею. Під час перебування у шлюбі вона з відповідачем за власні грошові кошти у розмірі 27 695 грн. 00 коп. придбали на майбутнє для старшого сина однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У договорі купівлі-продажу від 21 жовтня 2005 року покупцем квартири зазначено ОСОБА_2 , втім в цьому правочині також вказано, що купівля і продаж квартири проводилася за письмової згоди дружини покупця. Після розлучення цією квартирою користується лише відповідач, вона не має доступу до неї. Окрім того, під час спільного проживання сторін рішенням Калинівської селищної ради Броварського району Київської області 35 сесії 5 скликання від 20 травня 2010 року № 935 відповідачу виділено у спільну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 0,1100 га, кадастровий номер 3221283201:02:004:0057, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 567080 від 21 квітня 2011 року. Вказана земельна ділянка також знаходиться у користуванні відповідача та він планував перевести її під забудову житлового будинку. Оскільки спірне нерухоме майно було придбано (набуто) під час зареєстрованого шлюбу, то є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін та має бути поділено між ними порівну, незважаючи на те, що право власності на нього зареєстровано за відповідачем, який в добровільному порядку відмовляється вирішити питання поділу спільного майна. У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив: здійснити поділ спільного майна подружжя сторін, яке є об`єктом спільної сумісної власності; визнати його особистою приватною власністю однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 300 791 грн. 00 коп.; виділити на праві власності відповідачу ОСОБА_1 наступне майно: - автомобіль марки «ВАЗ-21043» 2004 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 60 000 грн. 00 коп.; - холодильник «Атлант», вартістю 8 000 грн. 00 коп.; - морозильну камеру «Стінол», вартістю 10 000 грн. 00 коп.; - морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 500 грн. 00 коп.; - кухонні меблі під замовлення, вартістю 24 000 грн. 00 коп.; - кухонний куточок зі столом, вартістю 7 500 грн. 00 коп.; - диван-софу, вартістю 7 500 грн. 00 коп.; - диван кухонний і два крісла, вартістю 14 000 грн. 00 коп.; - телевізор «Samsung», вартістю 5 000 грн. 00 коп.; - тумбу під телевізор, вартістю 4 500 грн. 00 коп.; - посудомийну машину «Bosh», вартістю 8 000 грн. 00 коп.; - пральну машину «Zanussi», вартістю 9 000 грн. 00 коп.; - блендер «Bosh», вартістю 1 500 грн. 00 коп.; - м`ясорубку «Moulinex», вартістю 4 500 грн. 00 коп.; - міксер електричний «Bosh», вартістю 2 000 грн. 00 коп.; - килим (3х4), вартістю 3 500 грн.; - килим (4х6), вартістю 8 000 грн. 00 коп.; - комп`ютер «LG», вартістю 5 000 грн. 00 коп.; - ноутбук «Samsung», вартістю 3 000 грн. 00 коп.; - бензокосу «RYOBI», вартістю 5 000 грн. 00 коп.; - бензопилу «Makita», вартістю 3 500 грн. 00 коп.; - перфоратор «Makita», вартістю 4 000 грн. 00 коп.; - електропилу «Bosh», вартістю 2 500 грн. 00 коп.; - гриль «Tefal», вартістю 2 000 грн. 00 коп.; - велосипед «Ardis», вартістю 3 000 грн. 00 коп.; - велосипед «Ardis», вартістю 3 500 грн. 00 коп.; - велосипед «Мінськ», вартістю 3 500 грн. 00 коп.; - газову плиту «LG», вартістю 6 000 грн. 00 коп. Всього майна загальною вартістю 166 000 грн. 00 коп.; стягнути із ОСОБА_1 на його користь у рахунок компенсації вартості Ѕ частки спільно набутого за час шлюбу вищевказаного майна у розмірі 83 000 грн. 00 коп.; залишити у власності ОСОБА_1 будівельні матеріали та обладнання, використані на капітальний ремонт будинку, переобладнання гаража та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: - двері дерев`яні міжкімнатні (шість одиниць), вартістю 12 000 грн. 00 коп.; - двері вхідні металеві (дві одиниці), вартістю 8 000 грн. 00 коп.; - кахель керамічний (40 кв.м.), вартістю 20 000 грн. 00 коп.; - гіпсокартон на стелю (тридцять три одиниці, розмір 1,2м.х2,5м.), вартістю 11 000 грн. 00 коп.; - бетонний паркан (довжина 50м., висота 2м.), вартістю 13 000 грн. 00 коп.; - сітку «Рабиця» (довжина 35м.), вартістю 3 000 грн. 00 коп.; - цеглу фундаментну та паркан (3 000 одиниці), вартістю 6 000 грн. 00 коп.; - профнастил на паркан (розмір 2х1,2 м.; 17 листів), вартістю 9 000 грн. 00 коп.; - тротуарну плитку (15 кв.м.), вартістю 8 000 грн. 00 коп.; - шифер хвилястий листовий (25 одиниць), вартістю 4 000 грн. 00 коп.; - будівельні матеріали на будівництво туалету (цегла, цемент, пісок), вартістю 4 000 грн. 00 коп.; - кільця бетонні (діаметр 1,5 кв. м.; 4 одиниці), вартістю 4 000 грн. 00 коп.; - шпалери (25 рулонів), вартістю 8 600 грн. 00 коп.; - столи письмові (дві одиниці), вартістю 7 000 грн. 00 коп.; - тумбу під умивальник з дзеркалом, вартістю 4 500 грн. 00 коп.; - унітаз керамічний, вартістю 2 000 грн. 00 коп. Всього майна загальною вартістю 124 100 грн. 00 коп.; стягнути із ОСОБА_1 на його користь у рахунок компенсації вартості Ѕ частки витрат на капітальний ремонт житлового будинку, переобладнання гаража та господарських будівель, обладнання будинку за адресою: АДРЕСА_3 грошові кошти у розмірі 62 050 грн. 00 коп.; стягнути з відповідача за зустрічним позовом на його користь понесені судові витрати. Зустрічний позов обґрунтований тим, що за п`ятнадцять років спільного подружнього життя сторони набули зазначене вище рухоме майно, яке знаходиться в будинку відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , та загальна вартість якого становить 166 000 грн. 00 коп., а Ѕ частка від загальної вартості спільно набутого майна - 83 000 грн. 00 коп. Загальна сума витрат на проведений за спільні кошти подружжя капітальний ремонт житлового будинку, переобладнання гаража та господарських будівель, обладнання будинку, який належить ОСОБА_1 на праві власності, становить 124 100 грн. 00 коп., а отже Ѕ частки - 62 050 грн. 00 коп. За обставин даного спору необхідно також здійснити поділ спільного сумісного рухомого майна, залишивши його в користуванні відповідача та стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у загальному розмірі 145 050 грн. 00 коп. Позивач за зустрічним позовом вказав, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 грудня 1998 року Калинівською селищною радою, йому, його матері - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належала трикімнатна квартира АДРЕСА_4 . Мати мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 », а ОСОБА_6 є його вітчимом. Вказану квартиру їх родина вирішила обміняти на однокімнатну квартиру, оскільки його мати на той час стала проживати у м. Житомирі. Знайшовши однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в усному порядку відбулася домовленість про обмін однокімнатної квартири на трикімнатну. Нотаріус ОСОБА_11 повідомила, що краще для всіх співвласників квартир буде оформлення не нотаріального договору міни квартир, а оформлення договору купівлі-продажу з тих підстав, що це буде дешевше. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу, зареєстрованого за № 7240, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 . За домовленістю було вирішено здійснити обмін квартир з доплатою власникам трикімнатної квартири у сумі 17 000 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 85 850 грн. 00 коп. Оскільки всі витрати за проведення нотаріальних дій були покладені за домовленістю на співвласників трикімнатної квартири, з метою заощадження коштів на сплату податків, було прийняте рішення визначити у договорі купівлі-продажу трикімнатної квартири занижену оціночну вартість квартири. Після проведення обміну квартир йому не передавалися будь-які грошові кошти, а лише ним було отримано у нотаріуса ОСОБА_11 договір купівлі-продажу однокімнатної квартири. Фактично він унаслідок продажу своєї особистої власної квартири АДРЕСА_5 , яку набув ще до знайомства із ОСОБА_1 шляхом приватизації, набув однокімнатну квартиру за власні особисті грошові кошти. Тому спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за договором міни квартир, але фактично оформлення відбулося договором купівлі-продажу. В один і той самий день, а саме 21 жовтня 2005 року приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу, майже одночасно посвідчила два договори купівлі-продажу, при цьому він та його дружина ОСОБА_1 не вносили будь-які грошові кошти на придбання однокімнатної квартири. Вартість квартири АДРЕСА_1 у розмірі 27 695 грн. 00 коп. є припущенням позивача, оскільки згідно із висновком № 12 про вартість майна від 12 листопада 2019 року, складеного ТОВ «Інститут земельних реформ та раціонального землекористування», вартість цієї квартири станом на 12 листопада 2019 року становить 300 791 грн. 00 коп.Окрім даної квартири він не має у власності іншого нерухомого майна, це єдине його житло, на відміну від відповідача за зустрічним позовом, яка має у власності житловий будинок з проведеним капітальним ремонтом. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1100 га (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер: 3221283201:02:004:0057), за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Калинівка. У порядку поділу майна колишнього подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1100 га (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер: 3221283201:02:004:0057), за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Калинівка. Залишено у власності ОСОБА_2 Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1100 га (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер: 3221283201:02:004:0057), за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Калинівка. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 858 грн. 85 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн. 00 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 368 грн. 16 коп. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 8928545). Визнано об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки «ВАЗ-21043» (шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину, за кожним, автомобіля «ВАЗ-21043» (шасі, кузов, рама) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 503 грн. 96 коп. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ частку спірної квартири, відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про визнання вказаної квартири особистою власністю відповідача, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині з мотивів невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і прийняти нову постанову, якою її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що право власності на спірну квартиру підтверджується договором купівлі продажу квартири від 21 жовтня 2005 року, який був укладений відповідачем як покупцем за письмової згоди позивача як його дружини і ним не спростовано презумпцію правомірності цього правочину, у зв`язку з чим позиція відповідача про те, що право власності на однокімнатну квартиру він набув в результаті обміну квартир з доплатою є безпідставною. Судом першої інстанції неправомірно взято до уваги покази свідка ОСОБА_5 , яка являється матір`ю відповідача ОСОБА_2 і є зацікавленою особою, про те, що трикімнатна квартира була відчужена у рахунок переходу речових прав на спірну однокімнатну квартиру відповідачу з доплатою їй 17 000 доларів США. Укладення договорів купівлі-продажу квартир в один день - 21 жовтня 2005 року жодним чином не підтверджує того факту, що однокімнатна квартира придбана за кошти, отримані від продажу трикімнатної квартири, адже продаж квартири АДРЕСА_5 відповідно до умов договору вчинений за 11 462 грн. 00 коп., які продавці ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_2 одержали до підписання цього договору, а продаж спірної квартири АДРЕСА_1 згідно із договором вчинений за 27 695 грн. 00 коп. Тобто, відповідач, який отримав за продаж своєї 1/3 частки трикімнатної квартири 3 820 грн. 70 коп., не міг придбати однокімнатну квартиру за 27 695 грн., 00 коп., але дані доводи ОСОБА_1 не взяті до уваги судом першої інстанції. Спірна квартира придбана подружжям за спільні кошти під час перебування у шлюбі, вонає об`єктом спільної сумісної власності та підлягає поділу між сторонами у рівних частках. При цьому тягар доказування покладається саме на відповідача, який повинен був доводити, що цей об`єкт не є спільною сумісною власністю подружжя, чого не зробив. Також позивач вважає, необгрунтованим стягнення судом витрат на правову допомогу в розмірі 7 000 грн. 00 коп., оскільки всі витрати, понесені позивачем, документально підтверджені. Отже, за змістом апеляційної скарги позивач оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на Ѕ частку спірної квартири, а також про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому нею розмірі та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про визнання вказаної квартири особистою власністю відповідача, а в іншій частині вирішених позовних вимог сторін це судове рішення не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Хуторненко І.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 17 травня 2003 року по 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після припинення шлюбних відносин залишилися проживати з матір`ю і на утримання яких відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року у справі № 361/4210/18 відповідач сплачує аліменти у примусовому порядку в межах виконавчого провадження № 57849349. 21 жовтня 2005 року між ОСОБА_5 , яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_12 на підставі довіреності, ОСОБА_2 (продавці) та ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В.Г. та зареєстрований за № 7240. За умовами цього правочину продавці передали (продали) у власність покупців, а покупці прийняли (купили) в рівних частинах кожний квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 69,3 кв. м., житловою площею 42,0 кв. м., яка належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 29 грудня 1998 року Калинівською сільською радою народних депутатів згідно з розпорядженням (наказом) від 29 грудня 1998 року № 29, зареєстрованого Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації і записане у реєстрову книгу за № 3713, та за яку покупці зобов`язалися сплатити продавцям зазначену цим договором грошову суму. Згідно із пунктами 2.1., 2.2. вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 11 462 грн. 00 коп., які продавці одержали до підписання цього договору. Правові наслідки, пов`язані з умисним зниженням дійсної суми договору, зміст статей 9, 11 Закону України «Про систему оподаткування» покупцям та продавцям роз`яснено. Продавці своїм підписом підтверджують проведенні зі сторони покупців повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо них претензій фінансового характеру. Відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації 12 жовтня 2005 року № 8616970, реєстраційний номер 12384307, вартість нерухомого майна, що продається складає 11 462 грн. 00 коп. Встановлено, що 21 жовтня 2005 року між ОСОБА_8 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Базир В.Г. та зареєстрований у реєстрі за № 7246. Відповідно до вказаного договору продавці передали (продали) у власність покупця, а покупець прийняв (купив) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м., житловою площею 17,3 кв. м., за яку покупець зобов`язався сплатити продавцям визначену цим договором грошову суму. Пунктами 2.1., 2.2. договору передбачено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 27 695 грн. 00 коп., які продавці одержали до підписання цього договору. Правові наслідки, пов`язані з умисним зниженням дійсної суми договору, зміст статей 9, 11 Закону України «Про систему оподаткування» покупцю та продавцям нотаріусом роз`яснені. Продавці своїм підписом під цим договором підтверджують, що проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продану квартиру та відсутність щодо нього претензій фінансового характеру. Відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації 12 жовтня 2005 року № 8615715, реєстраційний номер 8928545, вартість нерухомого майна, що продається складає 27 695 грн. 00 коп. За змістом пунктів 4.2., 4.8. договору купівлі продажу спірної квартири, вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Укладення цього договору проводиться з письмової згоди дружини покупця, справжність підпису якої на відповідній заяві засвідчена приватним нотаріусом Базир В.Г. Броварського районного нотаріального округу. Згідно із копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Броварського бюро технічної інвентаризації від 26 жовтня 2005 року № 8747207, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6 лютого 2020 року № 199214784, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна: 8928545). Ухвалюючи рішення про відмову у поділі зазначеного нерухомого майна між сторонами та визнання за позивачем права власності на його Ѕ частку, а також про визнання вказаного майна особистою приватною власністю відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 була набута ОСОБА_2 за рахунок відчуження належної йому частки у квартиріАДРЕСА_5 , а тому вона не підлягає визнанню об`єктом спільної сумісної власності подружжя та є особистою приватною власністю відповідача. Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 368 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Відповідний правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18). Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. Згідно пунктом 3 частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Як свідчать матеріали справи, договір купівлі-продажу за реєстровим № 7240 трикімнатної квартири АДРЕСА_4 було укладено 21 жовтня 2005 року, продавцями за цим правочином є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_2 , а вартість відчуженого нерухомого майна становила 11 462 грн. 00 коп. Установлено, що договір купівлі-продажу за реєстровим № 7246однокімнатної квартири АДРЕСА_2 також укладено 21 жовтня 2005 року, покупцем за цим договором є лише відповідач ОСОБА_2 , вартість придбаного нерухомого майна становила 27 695 грн. 00 коп. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що дійсність вказаних вище правочинів та/або їх удаваність, в тому числі договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набув у власність спірну квартиру, сторонами не оспорюється, так само не встановлено, щоб продавці чи покупець цієї квартири його оспорювали. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Підписання особою в нотаріальній конторі будь-яких документів повинно сприйматися як настання юридичного факту, з яким пов`язано виникнення або припинення прав та обов`язків (такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц (провадження № 61-10888св18)). За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню». Таким чином укладення договорів купівлі-продажу квартир в один і той же день - 21 жовтня 2005 року не може беззаперечно свідчити про той факт, що спірна однокімнатна квартира була придбана за кошти, отримані від продажу трикімнатної квартири, оскільки продаж цієї квартири відповідно до умов договору вчинений за 11 462 грн. 00 коп., які продавці ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 одержали до підписання цього договору, а подальше придбання спірної квартири згідно із договором вчинене за 27 695 грн. 00 коп, відтак відповідач, який мав отримати за продаж своєї 1/3 частки трикімнатної квартири 3 820 грн. 70 коп., не міг самостійно і за власні кошти придбати однокімнатну квартиру за 27 695 грн. 00 коп. При цьому суд першої інстанції не врахував, що спірна квартира була набута відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем на підставі відплатного правочину, в пункті 4.8. якого зазначено, що укладення договору купівлі-продажу проводиться з письмової згоди дружини покупця, справжність підпису якої на відповідній заяві засвідчена нотаріусом, а тому спірна квартира є об`єктом спільного сумісного майна подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Посилання ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві на те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за договором міни квартир з доплатою, але фактично оформлення відбулося договорами купівлі-продажу, не підлягають прийняттю до уваги як такі, що не ґрунтуються на наявних доказах у справі, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу останнім не спростована, а підтверджується самим же договором купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2005 року, який укладений з письмової згоди ОСОБА_1 , тобто ОСОБА_2 був лише номінальним покупцем квартири. Заява та сам договір купівлі-продажу є чинними, не скасовувалися та не визнавалися недійсними. З вище викладених підстав колегія суддів відхиляє покази свідка ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідача і зацікавленою особою, що були надані в суді першої інстанції про те, що зазначена трикімнатна квартира була відчужена у рахунок переходу речових прав на спірну однокімнатну квартиру ОСОБА_2 із доплатою їй 17 000 доларів США, оскільки самі по собі пояснення метрі відповідача про передачу їй іншої суми коштів від продажу нерухомого майна не можуть бути підставою для визнання за відповідачем права приватної власності на квартиру. Крім того, вказаний свідок не заперечувала в суді факт укладання саме договорів купівлі-продажу квартир, не надала документальне підтвердження отримання нею готівкових коштів за усною домовленістю щодо обміну трикімнатної квартири на однокімнатну, а її покази, як і позиція відповідача в цій частині спростовуються пунктами 2.1., 2.2. договорів купівлі-продажу квартир за реєстровими № № 7240 та 7246, в яких визначена конкретна вартість нерухомого майна за домовленістю та порядок оплати коштів. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Враховуючи наведене, суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та невірно розтлумачив норми матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну правову оцінку, внаслідок чого дійшов безпідставного висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була набута ОСОБА_2 за рахунок відчуження належної йому частки у квартирі АДРЕСА_5 , а тому вона є особистою приватною власністю відповідача (позивача за зустрічним позовом). За таких обставин, висновок місцевого суду про фактичне спростування ОСОБА_2 презумпції права спільної сумісної власності подружжя не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, спірна квартира є набутою сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі за наявності відповідної згоди іншого із подружжя, тому колегія суддів визнає це нерухоме майно спільним сумісним майном сторін та визначає, що кожному із колишнього подружжя належить по Ѕ у праві власності на це нерухоме майно. Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 5076-VI від 5 липня 2012 року «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За правилами частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 3 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Судом встановлено, що 19 квітня 2021 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Міщенко О.Г. подано до суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_13 подала договір № 03-01-20 про надання правової (правничої) допомоги від 28 січня 2020 року, додаткову угоду № 1 до договору № 03/01-20 від 28 січня 2020 року, розрахунок № 1 суми гонорару послуг з надання правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 28 січня 2020 року № 03/01-20 на суму 10 000 грн. 00 коп., акт № 1 про прийняття-передачі послуг з наданої правової допомоги від 07 лютого 2020 року, квитанцію № 936555 від 7 лютого 2020 року на суму 10 000 грн. 00 коп., додаткову угоду № 2 до договору № 03/01-20 до договору про надання правничої допомоги від 1 жовтня 2020 року, розрахунки № № 2, 3, 4, 5, 6 суми гонорару від 1 жовтня 2020 року, 4 листопада 2020 року, 11 лютого 2021 року, 15 квітня 2021 року, 19 квітня 2021 року кожен на суму 1 000 грн. 00 коп., акти № № 2, 3, 4, 5, 6 приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 1 жовтня 2020 року, 4 листопада 2020 року, 11 лютого 2021 року, 15 квітня 2021 року, 19 квітня 2021 року, квитанції № № 936560, 936563, 936567, 936570, 936571 від 1 жовтня 2020 року на суму 1 000 грн. 00 коп. кожна. Подані до суду документи містять чіткий перелік наданих послуг, фіксований розмір гонорару, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Як вважав суд першої інстанції та не оспорювалося відповідачем в апеляційному порядку, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає характеру виконаної адвокатом роботи, принципам співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, тому виходячи з конкретних обставин справи, а також тривалості судових засідань (підтверджених протоколами судового засідання), суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача - ОСОБА_13 та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн. 00 коп. У даному випадку первісні позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені місцевим судом лише частково, тому визначений судом такий розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідав принципу пропорційності, що узгоджувалося з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України. Разом з тим, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній позивачем частині з одночасним ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення первісного позову, то з урахуванням судом зробленої оцінки наявних в матеріалах справи письмових доказів в розрізі вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України, яка сторонами фактично не заперечувалася, колегія суддів вважає доведеним факт понесення позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн. 00 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь її з огляду на задоволення її позовних вимог. Виходячи з обставин справи, фінансового та сімейного стану обох сторін, таке стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, яке при цьому не порушує права позивача на отримання коштів, які необхідно йому затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме засадам (принципів) цивільного судочинства, проголошених у статті 2 ЦПК України. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі та в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання вказаної квартири його особистою власністю необхідно скасувати відповідно до положень статей 374, 376 ЦПК України та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення первісних та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог. Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У частині першій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України із відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем, а саме 6 767 грн. 80 коп.сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі та в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання вказаної квартири його особистою власністю скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м., житловою площею 17,3 кв. м. (реєстраційний номер майна: 8928545). У порядку поділу майна колишнього подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м., житловою площею 17,3 кв. м.(реєстраційний номер майна: 8928545). Залишити у власності ОСОБА_2 Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м., житловою площею 17,3 кв. м.(реєстраційний номер майна: 8928545). Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв. м., житловою площею 17,3 кв. м.(реєстраційний номер майна: 8928545) відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 767 грн. 80 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2021 року не переглядалось в апеляційному порядку. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній