Постанова Харківський апеляційний суд № 643/356/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року м. Харків справа №643/356/21 провадження №22-ц/818/5644/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державна казначейська служба України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Пузікова Вячеслава Анатолійовича, який діє в інтересах Державної казначейської служби України, на додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 червня 2021 року, постановлене у складі судді Афанасьєва В.О., УСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19.05.2021 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду, повернуто до Московського районного суду м. Харкова для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, а саме для вирішення питання про розподіл судових витрат. Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 4 червня 2021 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. Додаткове рішення суду мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, що свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 908 грн. Не погодившись з додатковим рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах Державної казначейської служби України, подав апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення скасувати. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Конституція України розмежовує такі поняття як держава, органи державної влади, посадові і службові особи. Ухвалюючи рішення від 15.03.2021 суд першої інстанції вирішив здійснити стягнення на користь позивача за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Тобто суд першої інстанції прийшов до висновку, що шкода, завдана державним органом, належить до стягнення з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 3504030, передбаченою Законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік. Разом з тим, при ухваленні додаткового рішення від 04.06.2021 не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, в зв`язку з чим прийшов помилкового висновку, що судові витрати належить стягнути з Казначейства, яке, як державний орган, фінансується з державного бюджету згідно штатного розпису. Оскільки позивач, на користь якого було ухвалено рішення, був звільнений від сплати судових витрат, то судові витрати належало компенсувати за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом, в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України, згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України. Відповіді на апеляційну скаргу до суду не надходило. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.08.2019 по справі №640/6964/19 позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та визнання бездіяльності прокуратури задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 250466,50 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення набуло чинності 03.12.2019. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.03.2021 по справі №643/356/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 нарахування інфляційних витрат на суму боргу в розмірі 6286,70 грн. та 3% річних у сумі 4824,55 грн., що разом становить 11111,25 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19.05.2021 по справі №643/356/21, розглянувши питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.03.2021, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду повернуто Московському районному суду м. Харкова для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу (далі ЦК) України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16). На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», згідно якої судовий збір не сплачується за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної, закрема, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного, враховуючи, що позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, відповідачем по справі є держава Україна, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового про стягнення коштів на відшкодування судових витрат не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Пузікова Вячеслава Анатолійовича, який діє в інтересах Державної казначейської служби України, задовольнити частково . Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 червня 2021 року змінити в частині ооби з якої належить стягнути судові витрати. Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення виготовлений 29 листопада 2021 року. Головуючий - О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук