Постанова 4814 № 524/776/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/776/20 Номер провадження 22-ц/814/2266/21Головуючий у 1-й інстанції Лизенко А. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Кривчун Т.О., Дряниці Ю.В. за участю секретаря Гречка Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Адвокатського об`єднання "Аргос" Остапенка Олександра Петровича на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2021 року, ухвалене суддею Лизенком А.В., повний текст рішення складено 04.08.2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних витрат. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, трьох відсотків річних та інфляційні втрати. В обґрунтування позову вказував, що між ним та відповідачем укладено договори позики від 03.06.2019 р. та 07.06.2019 року. Факт їх укладення підтверджується розписками, написаними відповідачем власноручно. Так, згідно розписки від 03.06.2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 200 000 гривень, які зобов`язувався повернути до 01.08.2018 р. Згідно розписки від 07.06.2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 353 000,00 грн., які зобов`язувався повернути до 30.06.2019 р. Загальна сума позики становить 553 000,00 грн. Оскільки відповідач добровільно не повернув у визначений строк узяті в борг у позивача грошові кошти, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 борг у сумі 553 000,00 грн., три відсотки річних у сумі 7 444,52 грн. (із розрахунку: 5 077,40 грн. за період з 02.07.2019 р. по 23.12.2019 р. за договором позики від 03.06.2019 р.; 2 367,12 грн. за період з 02.08.2019 р. по 23.12.2019 р. за договором позики від 07.06.2019 р.); інфляційні втрати 4 482,70 грн. (із розрахунку: 2 082,70 грн. за період з 02.07.2019 р. по 23.12.2019 р. за договором позики від 03.06.2019 р. ; 2 400,00 грн. за період з 02.08.2019 р. по 23.12.2019 р. за договором позики від 07.06.2019 р.). Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, а саме стягнути суму боргу у розмірі 553 000,00 грн., три відсотки річних у загальній сумі 7 444,52 грн. та інфляційні витрати 4 482,70 грн., що разом становить 564 927,22 грн.; вирішити питання стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного з`ясування обставин, всупереч правовим висновкам Верховного Суду, зокрема у справах № 531/152/19, 127/3120/16-ц, № 752/1956/14-ц, із порушенням норм процесуального права щодо оцінки поданих доказів. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що між ним та відповідачем дійсно існували відносини, які носили трудовий характер. Поміж тим, відповідач неодноразово брав у нього кошти у борг протягом 2015-2018 років та повертав кошти. На початку 2019 року відповідач звернувся до нього із проханням надати йому кошти в борг у сумі 553 000,00 грн. на строк 6 місяців для придбання автомобіля, який він мав намір використовувати у своїй трудовій діяльності. При особистих зустрічах з відповідачем 03.06.2019 р. та 07.06.2019 р. останній повідомляв, що коштів наразі повернути не має змоги та власноручно написав боргові розписки зі строком повернення грошових коштів. В апеляційній скарзі заявник також вказував, що відповідно правових висновків Верховного Суду в аналогічних спорах договори позики є укладеними з моменту передачі грошових коштів і дата передачі коштів може не співпадати із датою складення розписки, яка посвідчує цей факт; у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Наявність у позивача боргових розписок, які підтверджують як факт укладення договору так і факт отримання відповідачем грошових коштів, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Власноручне написання розписок відповідач визнав. Відповідачем не було доведено, а судом першої інстанції не могло бути встановлено, що грошові кошти не були одержані, або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено в розписках. Доводи відповідача про те, що розписки написані під тиском чи із застосуванням погроз, а також обставини крадіжки грошових коштів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду не надходив. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час і місце розгляду справи повідомлявся, надавши суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Остапенка О.П., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпискою від 03.06.2019 року, написаною ОСОБА_2 власноручно, він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 000,00 грн. та зобов`язувався повернути отриману у борг суму до 01.08.2019 (а.с. 6, 28). Згідно з розпискою від 07.06.2019 року, написаною ОСОБА_2 власноручно, він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 353000 грн. та зобов`язувався повернути отримані у борг грошові кошти до 30.06.2019 року (а.с.7, 29). Позивач визнав той факт, що 03.06.2019 року та 07.06.2019 року грошові кошти не передавались відповідачу, а були надані раніше. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір від 05.01.2015 року, яким на відповідача покладено обов`язки менеджера з продажу (а.с.70). З довідок про доходи відповідача вбачається, що з 2015 року по кінець 2019 року відповідач отримував заробітну плату від позивача та ТОВ «РОЗЕНТАЛЬ ГРУП», керівником якого є позивач (а.с.77-82). З вищевказаних довідок та відомостей ПФУ вбачається, що дохід відповідача за 2019 рік складає 43171,00 грн. Позивач вказував, що не перебував з відповідачем у родинних, дружніх чи інших довірчих стосунках. Розписку від 03.06.2019 року було складено після того, як він дізнався, що відповідач заборгував кошти також і іншим особам. Після цього, в проміжок часу між 3 та 7 червня, коли точно, він не пам`ятає, відповідачу було передано 353000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сукупність наданих відповідачем доказів та фактів, які визнані позивачем, грошові кошти за розписками не були отримані відповідачем від позивача. З цих же підстав суд відхилив боргові розписки як доказ укладення договору позики. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частинами 1, 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі за № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за № 6-996цс17, постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, справа № 359/1227/16-ц, провадження № 61-12412св18. При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов`язком наступного повернення. З розписки повинен вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов`язанням повернення, певної грошової суми, так і дата її отримання. Вказані правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 346/3978/15-ц, провадження №61-910св18, від 16 серпня 2018 року, справа № 516/97/16-ц, провадження № 61-25512св18, від 21 березня 2018 року, справа № 757/27533/15-ц, провадження № 61-8055св18. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За таких обставин будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (частина 2 статті 1047 ЦК України). Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14. Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст.ст. 2, 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів). Згідно з пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказане положення кореспондується також у частині 6 статті 81 ЦПК України. Відповідно до вимог закону щодо допустимості доказів (ч. 2 ст. 78 ЦПК України) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача, як позикодавця, боргового документа розписки, свідчить про невиконання відповідачем, як позичальником, ним взятих на себе зобов`язань. Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду № 143/280/17 від 18.07.2018 р. Матеріалами справи підтверджено, і це не заперечувалося відповідачем ОСОБА_2 , що ним були власноручно написані розписки від 03.06.2019 р. та від 07.06.2019 р. про отримання в борг у ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 200000,00 грн. та 353000,00 грн., відповідно, які він зобов`язався повернути в обумовлені у розписках строки, до 01.08.2019 р. та до 30.06.2019 р., відповідно. Оригінали вказаних розписок надані позивачем суду першої інстанції та приєднані до справи (а.с. 28,29). Відповідач ОСОБА_2 у суді першої інстанції заперечував факт отримання від позивача ОСОБА_1 грошових коштів у вищезазначеному розмірі, посилаючись на існування між ним і позивачем трудових відносин та втрату грошей у сумі 200000,00 грн. та 353000,00 грн., які підлягали переданню позивачу при виконанні відповідачем трудових обов`язків, а зазначені розписки написані ним під тиском та погрозами фізичної розправи з боку позивача. Проте, ці доводи відповідача жодними належними і допустимими доказами не підтверджені. До правоохоронних органів відповідач з цього приводу не звертався, інших належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень ні до місцевого, ні апеляційного судів не надав. Покази свідка ОСОБА_3 , допитаного судом першої інстанції, який вказав, що був присутній під час зустрічі позивача та відповідача в м. Кременчук 07.06.2019 року, коли відповідач писав розписку, та не бачив факту передачі грошей, - не є належними і допустимими доказами на підтвердження заперечень відповідача, оскільки відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Матеріалами справи підтверджено той факт, що між сторонами виникли правовідносини з договорів позики, укладених між ними 03.06.2019 р. та 07.06.2029 р., у вигляді розписок, написаних відповідачем власноручно; отримання відповідачем згідно вказаних договорів позики грошових коштів у розмірі 200000,00 грн. та 353000,00 грн., які позивачу ним не повернуті у встановлені цими договорами строки. Наявність у позивача боргових розписок, які підтверджують як факт укладення договору, так і факт отримання відповідачем грошових коштів, свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 не виконане, що є підставою для стягнення з нього на користь позивача грошових коштів, а також відповідно до ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних та інфляційних втрат згідно наведеного позивачем розрахунку, який сумнівів у колегії суддів не викликає. Належних і допустимих доказів на підтвердження того. що відповідач не отримував грошові кошти відповідно до розписок від 03.06.2019 р. та від 07.06.2019 р. ним не надано. Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду, ухвалення нового рішення про задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 553 000,00 грн. за розписками від 03.06.2019 р. та 07.06.2019 р.; три відсотки річних у загальній сумі 7 444,52 грн., інфляційні втрати у сумі 4 482,70 грн., а всього 564 927,22 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Враховуючи те, що за подання позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 5 649,28 грн. та за подання апеляційної скарги сплачено 8 473,93 судового збору, а всього - 14 123,21 грн., вказані витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. Керуючись п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Адвокатського об`єднання "Аргос" Остапенка Олександра Петровича задовольнити. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму боргу у розмірі 553 000,00 грн. (п`ятсот п`ятдесят три тисячі гривень) за розписками від 03.06.2019 р. та 07.06.2019 р.; три відсотки річних у загальній сумі 7 444,52 грн. (сім тисяч чотириста сорок чотири гривні 52 копійки); інфляційні втрати у сумі 4 482,70 грн. (чотири тисячі чотириста вісімдесят дві гривні 70 копійок), а всього 564 927,22 грн. (п`ятсот шістдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 22 копійки). Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 14 123,21 грн. (чотирнадцять тисяч сто двадцять три гривні 21 копійку). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст складено 29.11.2021 р. Головуючий суддя О.В. Чумак Судді Ю.В. Дряниця Т.О. Кривчун