Постанова 4806 № 307/2818/21

Справа № 307/2818/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 18 листопада 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А., з участю секретаря Микуляк Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Олійника Василя Богдановича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тячівського районного суду від 11 серпня 2021 року (у складі судді Гримута В.І.) за заявою адвоката Олійника Василя Богдановича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову в серпні 2021 р. Просила: -накласти арешт на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 185,77 кв. м і зареєстрований за ОСОБА_2 ; -заборонити відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням спірним будинком, вживати заходи щодо виселення ОСОБА_1 із спірного будинку до вирішення спору в суді та набранням рішенням законної сили. На обґрунтування заяви вказала, що позивач звернулася до суду з позовом із тих підстав, що ОСОБА_2 у незаконний спосіб набула право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 185,77 кв. м, який належав їй. Відповідно позивач оспорює такий перехід права власності. Указує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження нерухомого майна, а відтак до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову. Ухвалою Тячівського районного суду від 11 серпня 2021 р. заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 185.77 кв. м і зареєстрований за ОСОБА_2 ,шляхом заборони його відчуження, дарування, передачі в оренду, в заставу (іпотеку), а також заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, які можуть привести до зменшення вартості, або пошкодження будинку, до вирішення спору в суді та набрання рішенням законної сили. ОСОБА_1 у частині відмови в задоволенні просить скасувати цю ухвалу та прийняти нову постанову, якою вимогу заяви про забезпечення позову в частині заборони відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням спірним будинком, вживати заходи щодо виселення ОСОБА_1 із спірного будинку до вирішення спору в суді та набранням рішення законної сили, задовольнити. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що новий власник спірного будинку вчиняє заходи пов`язані із виселенням ОСОБА_1 із спірного житлового будинку, відтак, щоб попередити ці дії, заяву про забезпечення позову належить задовольнити в повному обсязі. Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, із таких мотивів. Суд дійшов висновку, що на спірний будинок належить накласти арешт шляхом заборони його відчуження, дарування, передачі в оренду, в заставу (іпотеку), а також вчиняти будь-які дії, які можуть привести до зменшення вартості, або пошкодження будинку, оскільки невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог може утруднити виконання рішення суду або зробити його неможливим. У частині заборони ОСОБА_2 та відділу примусового виконання вчиняти будь-які дії пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням спірним будинком, вживати заходи щодо виселення із спірного будинку ОСОБА_1 є фактичним зупиненням виконання судового рішення, що набрало законної сили, а не забезпеченням позову, тому в цій частині суд відмовив у задоволенні заяви. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через його відповідність правильно встановленим обставинам справи, належно оціненим доказам і нормам матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1). Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК України). Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 76 ЦПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. За приписами частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обґрунтовуючи необхідність заборонити відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням спірним будинком, вживати заходи щодо виселення ОСОБА_1 із спірного будинку до вирішення спору в суді та набранням рішення законної сили, заявник посилається на те, що ОСОБА_2 , ставши новим власником спірного житлового будинку,вчиняє дії для її виселення, однак жодними належними та допустимим доказами не доводить указаний факт. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вжито адекватні та співмірні заходи забезпечення позову ОСОБА_1 . Вжиті заходи забезпечення позову в повній мірі захистять права та інтереси позивача у випадку задоволення позовних вимог. А необхідність вжиття такого заходу забезпечення позову як заборона відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням спірним будинком, вживати заходи щодо виселення ОСОБА_1 із спірного будинку до вирішення спору в суді та набранням рішенням законної сили, не доведена позивачем і в ході апеляційного перегляду висновок суду першої інстанції і з цього приводу не спростований. Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Олійника Василя Богдановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Ухвалу Тячівського районного суду від 11 серпня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 29 листопада 2021 р. Судді: