Ухвала КГС ВС № 5006/1/23б/2012

УХВАЛА 29 листопада 2021 року м. Київ Справа № 5006/1/23б/2012 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Білоус В.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 (колегія суддів у складі: Геза Т.Д. - головуючий, Пуль О.А., Тихий П.В.) та ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 (суддя Чернова О.В.) у справі № 5006/1/23б/2012 за заявою Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Марін Сервіс" про банкрутство, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" 15.11.2021 подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. Здійснивши перевірку касаційної скарги Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року). Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. При цьому, як визначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» та від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України», право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг на рішення. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§. 56) зазначалось, що спосіб у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (подібний висновок викладено в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18). Тобто, вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду після їх апеляційного перегляду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту. Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Згідно з ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Посилання скаржника на те, що оскаржуванісудові рішення підлягають перегляду у касаційному порядку, оскільки стягнення винагороди та витрат ліквідатора боржника нараховані за період з 24.01.2018 по 30.06.2019, відповідно до вимог ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" що діяв до 21.10.2019), є необґрунтованим, виходячи з наступного. Суд звертає увагу скаржника, що 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; Постанова Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство". Згідно з п. 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Законодавцем у ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство. Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню. Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами. Предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали господарського суду Донецької області від 10.08.2021, якою задоволено клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Марін Сервіс" арбітражного керуючого Карауш Ю.В. про стягнення пропорційно з кредиторів основної грошової винагороди і витрат ліквідатора у справі № 5006/1/23б/2012, можливість касаційного оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, яка прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали господарського суду Донецької області від 10.08.2021 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню. Клопотання Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про поновлення строку на касаційне оскарження у справі № 5006/1/23б/2012 залишається без розгляду, зважаючи на відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 3, 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 9 Кодексом України з процедур банкрутства, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 5006/1/23б/2012 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.08.2021.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами надіслати скаржнику. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий В. Картере Судді О. Банасько В. Білоус