Постанова 4873 № 925/221/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" листопада 2021 р. Справа№ 925/221/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021 у справі № 925/221/21 (суддя Дорошенко М.В.) за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» до Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» про визнання недійсною третейської угоди, за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Колос» (далі - позивач, ПОСП «Колос») звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» (далі - відповідач, ПАТ «Лебединський насіннєвий завод») про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у пунктах 9.2 та 9.3 договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР, обґрунтовуючи вимоги тим, що дана угода не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди», оскільки не містить відомостей про місцезнаходження визначеного сторонами постійно діючого третейського суду чи його засновників, а також інших відомостей про них, що унеможливлює його ідентифікацію. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірною третейською угодою порушуються права позивача на судовий захист, гарантовані статями 55, 124 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та статтею 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021 у справі №925/221/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених вимог, враховуючи, що діючий Закон України «Про третейські суди» не вимагає обов`язкового зазначення у третейській угоді, в тому числі і у вигляді третейського застереження, відомостей про місцезнаходження визначеного сторонами постійно діючого третейського суду чи його засновників, а також інших відомостей про них; інформація про Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації «Радник» міститься в мережі Інтернет у загальному доступі, а третейська угода сторін за договором поставки про передання спору на розгляд третейського суду жодним чином не обмежує конституційне право сторін на судовий захист, не є відмовою від права на звернення до суду, а слугує одним із способів реалізації права на захист своїх прав, при цьому зміст третейської угоди не суперечить чинному законодавству. Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Колос» не погодилось із рішенням суду першої інстанції та звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вказуючи, що оскаржуване судове рішення є таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи та невідповідністю викладених судом висновків обставинам справи. У зв`язку з наведеним, апелянт просив в апеляційній скарзі судове рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, допустив порушення вимог Закону України «Про третейські суди», а також ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України; судом не було враховано, що третейська угода, що викладена у формі третейського застереження не відповідає вимогам вищенаведених норм щодо її форми та змісту, в угоді не зазначено місцезнаходження Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» та інших відомостей про цей суд з метою його ідентифікації, здійснення з ним листування, встановлення місця проведення третейського розгляду; третейське застереження, що міститься в п.п.9.2, 9.3 договору, не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди», оскільки регламент не розглядався як невід`ємна частина договору, в третейській угоді не визначений сам предмет спору, для вирішення якого сторони мають можливість звернутися до третейського суду; за приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про третейські суди» постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», проте скаржник, отримавши витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виявив відсутність відомостей про Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації «Радник», що є недопустимим для його функціонування, відповідно, його судді не можуть здійснювати повноваження третейських суддів під час розгляду справ, оскільки їх призначення на посади є незаконним, у непередбачений законом спосіб; крім того, регламент цього третейського суду не може бути застосований при розгляді спорів, оскільки останній не був затверджений у передбачений законом спосіб; Статутом Корпорації «Радник» передбачено, що Рада директорів вирішує всі питання, пов`язані з діяльністю Корпорації та призначає Генерального директора Корпорації, однак дане положення Статуту суперечить вимогам ст. 122 Господарського кодексу України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021, розгляд справи призначено на 20.10.2021, встановлено відповідачеві строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), направив 05.10.2021 на адресу суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач зазначив, що доводи та аргументи скаржника є необґрунтованими та безпідставними, оскільки за приписами ст.1 Закону України «Про третейські суди», до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом; скаржник приймав участь у засіданнях Черкаського постійно діючого третейського суду при Корпорації «Радник» у спорі, що виник за договором поставки №102-ТР від 03.07.2020, подавав клопотання та заяви по суті, що спростовує його доводи про неможливість ідентифікації цього суду; твердження скаржника про відсутність у нього можливості ознайомитись із Регламентом Черкаського постійно діючого третейського суду при Корпорації «Радник» не відповідає дійсності, оскільки в самій третейській угоді сторони погодились на застосування вказаного регламенту, що підтверджує факт обізнаності з ним сторін, а крім того цей Регламент знаходиться в загальному доступі в мережі інтернет на сайті Черкаського постійно діючого третейського суду при Корпорації «Радник»; державна реєстрація вищевказаного постійно діючого третейського суду здійснена 20.09.2010 реєстраційною службою Головного управління юстиції у Черкаській області, що підтверджується свідоцтвом №4 про реєстрацію постійно діючого третейського суду, а відомості щодо нього внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань тією ж датою, за реєстраційним номером 1242441; Закон України «Про третейські суди» в редакції, що була чинною на момент реєстрації третейського суду, не містив норми про реєстрацію третейського суду, як юридичної особи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021, розгляд справи призначено на 20.10.2021, встановлено відповідачеві строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. 13.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, а 19.10.2021 - клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника скаржника в судове засідання у зв`язку хворобою. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 судове засідання відкладено на 17.11.2021 у зв`язку з неявкою учасників справи та задоволенням клопотання представника скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату. 16.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тимчасовою непрацездатністю представника, клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішення у справі №925/874/21 за позовом ПОСП «Колос» та ОСОБА_1 до ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод» про визнання недійсним договору поставки №102-ТР від 03.07.2020 та одночсно до набрання законної сили рішення у справі №640/22502/21 за позовом ПОСП «Колос» до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), треті особи Корпорація «Радник» та Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при Корпорації «Радник» про визнання протиправним дій щодо державної реєстрації та скасування запису про державну реєстрацію Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при Корпорації «Радник». В судове засідання 17.11.2021 апелянт явку свого уповноваженого представника в черговий раз не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності скаржника, враховуючи приписи п.2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якщо останнього або його представника було належним чином повідомлено про судове засідання у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, колегія суддів дійшла висновку про наявність процесуальної можливості здійснювати розгляд справи без участі позивача. Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Представник відповідача проти заявленого позивачем клопотання про зупинення провадження у справі заперечив, вказуючи, що таке є необґрунтованими, а подання апелянтом такого клопотання спрямоване на затягування розгляду справи. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Вирішуючи клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справі №925/874/21 та у справі №640/22502/21, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість, враховуючи що сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у справі №925/874/21, оскільки незалежно від результату розгляду останньої, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №925/221/21. На переконання колегії суддів, розгляд справи №925/874/21 не може бути перешкодою для встановлення усіх істотних обставин у даній господарській справі та не перешкоджає її розгляду, оскільки зібрані докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду справи, що переглядається. Крім того, за результатами розгляду справи №640/22502/21 в порядку адміністративного судочинства, позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідною заявою про перегляд судового рішення у справі №925/221/21 за нововиявленими обставинами у разі відмови позивачеві у задоволенні позову. При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Отже, суд апеляційної інстанції зважає на те, що обов`язком національних судів є організація судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін. 17.11.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.07.2020 Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Колос» (в тексті договору - продавець) та Приватне акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод» (в тексті договору - покупець) уклали між собою договір поставки №102-ТР, згідно з п. 1.1 якого продавець зобов`язався поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, що надалі іменується товаром, українського походження врожаю 2020 року на умовах FСА "Франко-перевізник" (у редакції Інкотермс 2010) - Чернігівська область, м. Остер. Місцем укладення договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР є село Лебедин Черкаської області. Договір поставки від 03.07.2020 №102-ТР містить усі істотні умови, необхідні для договорів такого виду. У розділі 9 договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР його сторони передбачили такі пункти: Умовами п. 9.1. договору сторони досягли домовленості, що спори між ними вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди - в судовому порядку. Згідно п. 9.2. договору на вимогу будь-якої із сторін спір по даному договору може бути переданий на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник». Сторони погодили, що норми даного пункту договору є третейською угодою у вигляді третейського застереження і погоджують передачу будь-якого спору, що може виникнути по даному договору або в зв`язку з ним на розгляд третейського суду за бажанням будь-якої із сторін. Сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде використовуватись Регламент Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», а розгляд спорів буде здійснюватися одноособово суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» Стадником Павлом Вікторовичем, а за відсутності можливості розгляду спору зазначеним суддею - будь-яким суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», призначеним його головою. Також пунктом 9.3. договору його сторони передбачили, що якщо жодна із сторін не заявить вимогу про передачу спору по цьому договору на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», умови третейської угоди не застосовуються і спір підлягає вирішенню в господарських судах України. Посилаючись на те, що спірною третейською угодою порушуються права на судовий захист, гарантовані статями 55, 124 Конституції України, статтею 4 ГПК України та статтею 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження до договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР недійсним. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною першою ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Стаття 2 Закону України «Про третейські суди» термін «третейський суд» визначає як недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Стаття 5 Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній на день укладення договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР, передбачала право юридичних та/або фізичних осіб передавати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору. Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи. Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній в 2010 році, було встановлено, що постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським, Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом п`ятнадцяти днів з дня подання його засновником заяви. Наразі частина 1 статті 9 Закону України «Про третейські суди» передбачає, що постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». У відповідності до статті 12 Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній на день укладення договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР, «третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди». Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Колегія суддів не погоджується та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неможливості ознайомитись із регламентом Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», оскільки такі не відповідають дійсності, адже безпосередньо у третейській угоді сторони визначили та погодились на застосування вказаного регламенту, що свідчить про ознайомлення сторін з останнім та безпосередню обізнаність з його змістом. Водночас, варто зауважити, що регламент Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» знаходиться у вільному доступі в мережі інтернет на сайті Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник». Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.». З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що оспорювані пункти 9.2 та 9.3 договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР містять третейське застереження щодо розгляду спорів, які виникнуть між сторонами із цього договору Черкаським обласним постійно діючим третейським судом при корпорації «Радник», яке і є оспорюваною третейською угодою. Крім того, враховуючи, що в силу приписів ст. 626 ЦК України позивач та відповідач досягли згоди про можливість передачі спору по договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», доводи апеляційної скарги стосовно невизначення у третейській угоді предмета спору, для вирішення якого сторони мають можливість звернутися до третейського суду, є безпідставними. Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Закон України «Про третейські суди» не вимагає обов`язкового зазначення у третейській угоді, в тому числі і у вигляді третейського застереження, відомостей про місцезнаходження визначеного сторонами постійно діючого третейського суду чи його засновників, а також інших відомостей про них. Згідно абзацу 1 ст. 7 Закону України «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc). Відповідно до абзацу 1, 2, 4, 5 ст. 9 України «Про третейські суди», в редакції Закону від 31.03.2009 (що діяв на момент реєстрації третейського суду), постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським, Севастопольським міським управлінням юстиції протягом п`ятнадцяти днів з дня подання його засновником заяви. До заяви додаються рішення про утворення постійно діючого третейського суду, затверджені Положення і регламент цього суду та список суддів, копії свідоцтва про реєстрацію юридичної особи та її статусу, довідка органу деражвної статистики про включення цієї юридичної особи до державного реєстру. Про державну реєстрацію постійно діючого третейського суду видається свідоцтво встановленого зразка. Постійно діючий третейський суд визнається утвореним з моменту його державної реєстрації. Як правильно зазначив в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, за інформацією про Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації «Радник», яка міститься в мережі Інтернет за адресою http://advisor.ck.ua, вищевказаний постійно діючий третейський суд було створено у 2010 році та зареєстровано реєстраційною службою Головного управління юстиції у Черкаській області з місцезнаходженням: вул. Кірова, 55, офіс 22, м. Черкаси, свідоцтво про реєстрацію від 20.09.2010 №4. У відповідності до п.5.1 розділу 5 Положення про Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації «Радник», третейський суд є недержавним незалежним органом без статусу юридичної особи. Згідно абзацу 6 п.1.1 Положення про Єдиний реєстр громадських формувань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2226/5 від 19.12.2008, єдиний реєстр громадських формувань - це електронна база даних, яка містить відомсті про легалізацію (реєстрацію) постійно діючих третейських судів. Відповідно до даних вищезазначеного реєстру, Черкаський обласний постійно діючий третейський суд при корпорації «Радник» зареєстрований в реєстрі 20.09.2010, реєстраційний номер запису в Єдиному реєстрі 1242441. Постійно діючий третейський суд визнається утвореним з моменту його державної реєстрації. Закон України «Про третейські суди» (в редакції, чинній на момент реєстрації третейського суду) не містив норми про реєстрацію третейського суду, як юридичної особи. Таким чином, з огляду на наведене, державна реєстрація Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» була проведена у відповідності до чинного на час проведення такої реєстрації законодавства та не скасована на час вирішення спору між учасниками даної справи, відтак не впливає на визнання недійсним третейського застереження укладеного сторонами договору. Суд апеляційної інстанції враховує заперечення, висловлені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, в яких останній повідомив суд про обставини прийняття позивачем участі у засіданнях Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» у спорі, що виник по договору поставки №102-ТР від 03.07.2020, подавав клопотання та заяви по суті, що спростовує твердження останнього щодо неможливості ідентифікації постійно діючого третейського суду. Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Водночас, стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В силу приписів частини 1 статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Частина 1 статті 8 цього ж Закону передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: місцеві суди; апеляційні суди; Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди (ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 зазначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Отже, з вищенаведеного слідує, що здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Водночас, гарантуючи судовий захист з боку держави, норми Конституції України визнають право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів реалізації вказаного права є звернення до третейського суду (абз. 1 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004р. №3-рп/2004). Таким чином, колегія суддів погоджується та вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в силу Закону України «Про третейські суди» сторони мали право укласти третейську угоду у вигляді третейського застереження, викладеного у пунктах 9.2, 9.3 договору поставки від 03.07.2020 №102-ТР, але передання спору на розгляд цього суду є виключно їх правовою можливістю, а не обов`язком. Спірна третейська угода жодним чином не обмежує конституційне право сторін на судовий захист, закріплене у статтях 55, 64 Конституції України та не позбавляє права на звернення до місцевого суду у загальному порядку у разі виникнення спору між сторонами. У постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №925/89/20, в якій позивачем порушувалось питання щодо визнання недійсним третейського застереження у договорі поставки щодо передачі на вимогу будь-якої зі сторін угоди спору на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при Корпорації «Радник», судом касаційної інстанції було висловлено висновок, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів виіршення спору. Отже третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду є одним із способів реалізації права на захист своїх прав, наполягання однієї із сторін на розгляді справи саме третйським судом не є обмеженням прав іншої сторони, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, У відповідності до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Суд апеляційної інстанції поділяє позицію суду першої інстанції стосовно того, що зміст спірної третейської угоди не суперечить чинному законодавству. При цьому наявність суперечностей між різними пунктами одного договору не є підставою для визнання такого договору недійсним. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17. Однак, позивачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та які є необхідними для визнання третейського застереження недйсним. Таким чином суд апеляційної інстанції, враховуючи вищенаведене, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про недоведеність позивачем заявлених вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи наведені положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос», а доводи апелянта щодо неповного з`ясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача має бути залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021 у справі №925/221/21 - без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою у її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021 у справі №925/221/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.08.2021 у справі №925/221/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/221/21 повернути до Господарського суду Черкаської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 29.11.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз