Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/18439/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" листопада 2021 р. Справа№ 910/18439/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. при секретарі судового засідання Позюбан А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного антикорупційного бюро України та Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 (суддя: Бондаренко - Легких Г. П.) за позовом Національного антикорупційного бюро України до

1. Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз",

3. Компанії Місен Ентерпрайзіс АБ (Misen Enterprises АB) про визнання недійсними додаткової угоди та договору за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання ВСТАНОВИВ: Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", Товариства з обмеженою діяльністю "Карпатигаз", Компанії Місен Ентерпрайзис АБ (Misen Enterprises AB) про: - визнання недійсною додаткової угоди від 25.02.2011 №4 про внесення змін та доповнень до Договору №3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002, укладену між ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України", ТОВ "Карпатигаз" та Компанією Місен Ентерпрайзіс АБ (Misen Enterprises AB); - визнання недійсним договору на надання послуг по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату від 20.04.2011 №УГВ2949/06-11, укладеного між ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Карпатигаз". Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 у справі № 910/18439/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2019, в позові Національного антикорупційного бюро України відмовлено повністю. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 04.12.2019 у справі №910/18439/17 касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задоволено. Касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування" задоволено частково, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 в задоволенні позовних вимог Національного антикорупційного бюро України до АТ "Укргазвидобування", ТОВ "Карпатигаз", Компанії Місен Ентерпрайзіс АБ (Misen Enterprises AB) про (1) визнання недійсною додаткової угоди від 25.02.2011 N 4 про внесення змін та доповнень до Договору N 3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002, (2) визнання недійсним договору на надання послуг по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату від 20.04.2011 N УГВ2949/06-11 відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Укргазвидобування" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 та прийняти нове, яким позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, та таким, що було прийнято на підставі невірного застосування норм матеріального права з порушенням норм процесуального права. Так, апелянт-відповідач-1 звертає увагу на порушення місцевим господарським судом ч. 8 ст. 75 ГПК України, оскільки обставини, встановлені рішенням міжнародного комерційного арбітражу підлягають доказуванню в загальному порядку. Тоді як, в оскаржуваному рішенні суд визнав доведеними обставини, що встановлені Стокгольмським арбітражем. Щодо недотримання відповідачем-1 доктрини «заборони суперечливої поведінки» з огляду на укладення мирової угоди, апелянт-відповідач-1 зазначає, що наведене не має жодного значення, адже не входить до предмета доказування у даній справі. За доводами відповідача-1, суд, замість встановлення обставин щодо дотримання відповідачами у момент вчинення правочинів вимог закону, інтересів держави і суспільства, надав оцінку діям виключно одного із співвідповідачів, при чому, не у момент вчинення оспорюваних правочинів, а в рамках арбітражного розгляду про розірвання договору № 3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002. Відповідач-1 вважає передчасними висновки місцевого господарського суду про те, що узагальнена мета АТ "Укргазвидобування" за договором про залучення фінансування, нових технологій та обладнання, співпадала з інтересами держави, позаяк суд, з урахуванням доводів позивача, не вказав на підставі яких доказів та встановлених обставин він дійшов цього висновку. Відповідач-1 вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та Закону України "Про нафту і газ". Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 20.08.2021, апеляційна скарга АТ "Укргазвидобування" у справі № 910/18439/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 та призначено справу до розгляду на 11.10.2021, запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. Також не погоджуючись із прийнятим рішенням, Національне антикорупційне бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також викладені в рішенні висновки не відповідають матеріалам справи. Так, апелянт-позивач стверджує, що в оскаржуваному рішенні судом значна увага приділяється рішенням міжнародного комерційного арбітражу та затвердженим у процесі розгляду справи умовам мирових угод. У зв`язку з чим судом зроблено висновок про те, що відповідачем-1 порушено принцип доктрини «заборони суперечливої поведінки», оскільки останній погодився з умовами мирової угоди. Однак, суд першої інстанції, на думку апелянта-позивача, не звернув увагу на те, що вказана угода укладена без врахування інтересів держави у цій справі, зокрема, в частині завдання збитків в процесі здійснення спільної діяльності відповідачів-1, 2,

3. Також апелянт-позивач зазначає, що судом належним чином не було досліджено обставини того, що ані свердловини, які зазначені в додатку № 1 до додаткової угоди № 4 (окрім свердловини № 36 Летнянського родовища), та інші об`єкти, зазначені в додатках №№ 2-22 до договору, ані права на них не вносились відповідачем-1 як вклад у спільну діяльність, а тому не є спільною частковою власністю та є власністю АТ "Укргазвидобування". При цьому, сторона наполягає, що оскільки зазначені об`єкти не були внесені в якості вкладу у спільну діяльність, то, відповідно, вони не можуть бути використанні при такій діяльності. Тобто, додаткова угода № 4, за доводами апелянта-позивача, суперечить приписам ст. ст. 1130, 1133, 1134 ЦК України. Апелянт-позивач також вважає, що судом першої інстанції не виконано вказівок суду касаційної інстанції та належним чином не було з`ясовано в чому полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Позивач зазначає, що видобутий природний газ мав передаватися відповідачем-1 не для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, а для задоволення мети спільної діяльності - отримання прибутку, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За доводами апелянта-позивача, судом першої інстанції при дослідженні питання щодо порушення інтересів держави і суспільства було допущено порушення п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України та не здійснено оцінки доказів, як цього вимагає ч. 1 ст. 86 ГПК України. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційна скарга Національного антикорупційного бюро України у справі № 910/18439/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 залишено без руху у зв`язку з відсутністю доказів направлення копії апеляційної скарги іншим сторонам, а саме відповідачам - 2,

3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021; об`єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; розгляд справи призначено на 11.10.2021; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. Від ТОВ "Карпатигаз" надійшов письмовий відзив на апеляційні скарги позивача та відповідача-1, в якому сторона просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Заперечуючи проти доводів апелянтів, відповідач-2 зазначає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, відповідач-2 вказує на те, що додаткова угода № 4 укладена у відповідності до приписів ч. 2 ст. 14, ст. 49 Закону України "Про нафту і газ". Відповідач-2 також стверджує, що оскільки норми цивільного законодавства не містять заборони використання в межах спільної діяльності особистого майна будь-якого із учасників спільної діяльності, яке не вноситься в якості вкладу, або обмеження щодо можливості використання лише майна, переданого в якості внеску до спільної діяльності, то доводи апелянтів про невідповідність оспорюваної додаткової угоди положенням ст. ст. 1130, 1133, 1134 ЦК України є необґрунтованими. Відповідач-2 звертає увагу на те, що не всі та не будь-які обсяги природного газу, нафти і конденсату, видобуті зі свердловин, надходили у власність учасників спільної діяльності, а лише ті обсяги вуглеводнів, видобування яких стало можливо завдяки використанню спільного майна учасників договору, про що узгоджено сторонами в п.п. 1.2, 1.3 договору. ТОВ "Карпатигаз" зауважує, що апелянти наполягаючи на порушенні визначеного в ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ч. 1 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ" порядку продажу вуглеводнів, безпідставно ігнорують інші частини вказаних норм, які визначають випадки коли такий спеціальний порядок не застосовується. Оскільки вартість вкладу відповідача-1 в спільну діяльність становить менше ніж 50 % загальної вартості вкладів учасників, то приписи ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ч. 1 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ" не поширюються на учасників договору № 3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002. Відповідач-2 також зазначає, що на час укладення спірних правочинів відповідач-1 мав у власності фізично застаріле майно, яке не могло належним чином виконувати свою функцію з видобутку, перекачки вуглеводів тощо в повній мірі, але мало перспективи збільшення видобутку за умови здійснення капітальних вкладень, проведення ремонтів та різного роду технічних операцій на свердловинах, встановлення новітнього обладнання. Відповідач-1 здійснював видобування природного газу та продавав його НАК «Нафтогаз України» для потреб населення за ціною, нижчою за ринкову. В свою чергу, відповідач-2, як оператор спільної діяльності, здійснював реалізацію вуглеводнів, що були спільною власністю учасників за ринковими цінами. У зв`язку з цим, відповідач-2 стверджує, що оскільки відповідач-1 виконав перш за все соціально важливу функцію по забезпеченню населення природним газом за низькою ціною, то для підтримання належного функціонування та розвитку інфраструктури відповідач-1 потребував інвестицій. Відтак, відповідач-2 вважає, що оспорювані правочини не є такими, що були укладені всупереч інтересам держави і суспільства. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 розгляд справи відкладено на 09.11.2021. В судове засідання 09.11.2021 представник відповідача-3 не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення міжнародного поштового відправлення. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції остання застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном. Згідно ч. 1 ст. 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 -

6. Відповідно до ст. 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Водночас статтею 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави. З інформації, розміщеної на офіційному сайті Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права www.hcch.net, вбачається, що при приєднані до даної Конвенції уряд Швеції не заперечує проти способів передачі документів особам, які перебувають на території його країни безпосередньо поштою, відповідно до положень а) статті 10 Конвенції. Крім того, в матеріалах справи відсутні заяви від учасників процесу які б заперечували можливість надсилання судових документів безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном як це передбачено п. а) статті 10 Конвенції. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Згідно п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-3, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Представник позивача в судовому засіданні 09.11.2021 вимоги своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Представник відповідача-1 в судовому засіданні 09.11.2021 вимоги своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Представник відповідача-2 в судовому засіданні 09.11.2021 заперечив проти доводів апелянтів з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних скарг в межах викладених скаржниками доводів та вимог, виходячи з наступного. 10 червня 2002 року між ДП "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Карпатигаз" було укладено договір № 3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи (далі - Договір про спільну діяльність або ДСД), згідно з метою якого сторони об`єднали власні зусилля та засоби для досягнення спільної господарської мети - проведення комплексу робіт з геологічного вивчення, дослідно-промислової експлуатації та розробки родовищ нафти, газу, газового конденсату та родовищ інших копалин. Відповідно до п. 2 Договору про спільну діяльність, предметом договору є взаємні дії учасників з об`єднання коштів, майна, трудової участі, майнових і немайнових прав, необхідних для спільної розробки Летнянського газового родовища, а саме - свердловини N 36 цього родовища на умовах договору без створення нової юридичної особи. У пунктах 4.1 - 4.3 Договору про спільну діяльність, учасники договору погодили, що внеском першого учасника (Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") у спільну діяльність є капітальний ремонт ліквідованої раніше у 1988 році свердловини N 36 Летнянського газового родовища, що згідно з кошторисом становить 450 000,00 грн і передача її у майно спільної діяльності, що відповідно складає частку першого учасника у розмірі 60 % вкладу сторін у спільну діяльність. Внеском другого учасника (ТОВ "Карпатигаз") у спільну діяльність сторін є грошовий вклад у розмірі 300 000,00 грн. який згідно з кошторисом необхідний для ремонту, облаштування і підключення її до магістрального газопроводу, що відповідно складає частку другого учасника у розмірі 40 % вкладу сторін у спільну діяльність. Загальна сума вкладів сторін становить 750 000,00 грн. Сторони узгодили, що кожен учасник цього договору має право на розподіл прибутку відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 Договору про спільну діяльність, тільки у разі повного виконання своїх договірних зобов`язань згідно з умовами договору. 01 березня 2010 року між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та ТОВ "Карпатигаз" було укладено додаткову угоду N 3 до Договору про спільну діяльність, у п. п. 2, 3 якої викладено п. п. 4.1-4.3 Договору про спільну діяльність у новій редакції, а саме: "4.1.Учасники договору погодились, що внеском учасника-1 у спільну діяльність сторін є право тимчасового користування свердловиною N 36 Летнянського газового родовища, що згідно експертного висновку становить 694 934,00 грн. 4.2 Учасники договору погодились, що внеском учасника-2 у спільну діяльність сторін є грошовий вклад у розмірі 300 000,00 грн., який згідно кошторису необхідний для ремонту, облаштування і підключення свердловини N 36 Летнянського газового родовища. Крім того, грошовий вклад в розмірі 742 401,00 грн. для модернізації УКПГ Летня та стабілізації і нарощування видобутку вуглеводнів з св. N 36 - Летня, який повинен бути перерахований на поточний рахунок спільної діяльності до 01.07.2010. Загальна сума внеску учасника-2 становить 1 042 401,00 грн. 4.3. Сторони договору узгодили, що учасник-1 договору має право на 40 % прибутку від спільної діяльності, учасник-2 - 60 % прибутку від спільної діяльності". 25 лютого 2011 року між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої згідно зі статутом є відповідач-1 (за додатковою угодою N 4 учасник-1), ТОВ "Карпатигаз" (за додатковою угодою N 4 учасник-2) та Компанії Місен Ентерпрайзіс АБ (за додатковою угодою N 4 учасник-3) була укладена додаткова угода N 4 про внесення змін та доповнень до Договору про спільну діяльність (далі - Додаткова угода N 4 та/або Оскаржувана угода). Згідно з п. 2.1 Додаткової угоди N 4 учасники зобов`язалися спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення мети, а саме: збільшення видобутку вуглеводнів на ліцензійних ділянках учасника-1 за рахунок підвищення ступеню вилучення, залучення до розробки недренованих або нових запасів, проведення робіт з поліпшення інфраструктури учасника-1, капітального ремонту та відновлення свердловин учасника-1, буріння нових свердловин, удосконалення процесів видобутку, підготовки, транспортування та поглиблення переробки вуглеводнів з метою отримання прибутку. Згідно з п. 2.2 Додаткової угоди N 4 предметом договору є спільна інвестиційна та виробнича діяльність учасників на основі об`єднання їхніх внесків (вкладів) з розвідки, дорозвідки, розробки родовищ нафти, газу і газового конденсату та видобутку, підготовки, транспортування, переробки вуглеводнів в межах виконання таких проектів спільної діяльності: - проект А "Відновлення, капітальний ремонт та інтенсифікація бездіючих та малодебітних свердловин" (додаток 1); - проект Б "Комплексна розробка Залужанського родовища з впровадженням новітніх технологій з інтенсифікації видобутку" (додаток 2); - проект В "Підвищення газовіддачі покладів та вдосконалення процесу розробки Летнянського газового родовища" (додаток 3); - проект Г "Облаштування Хрестищенського газоконденсатного родовища. Реконструкція Хрестищенської дотискуючої компресорної станції. Установка поглибленого вилучення вуглеводнів (додаток 4); - проект Д "Облаштування другої черги Юліївського нафтогазоконденсатного родовища. Дотискуюча компресорна станція" (додаток 5); - проект Е "Облаштування Марківського газоконденсатного родовища. Дотискуюча компресорна установка" (додаток 6); - проект Є "Облаштування Розпашнівського газоконденсатного родовища. Дотискуюча компресорна установка" (додаток 7); - проект Ж "Облаштування Абазівського газоконденсатного родовища. Дотискуюча компресорна установка" (додаток 8); - проект З "Облаштування Східно-Полтавського газоконденсатного родовища. Дотискуюча компресорна установка" (додаток 9); - проект И "Облаштування Свидницького газового родовища. Дотискуюча компресорна установка" (додаток 10); - проект І "Збільшення обсягів видобутого газу на Шебелинському газовому родовищі за рахунок використання компресорних агрегатів" (додаток 11); - проект Ї "Видобуток високов`язкої нафти на Яблунівському родовищі, комплексна розробка покладів нафти, дорозвідка родовища, підготовка, транспортування, переробка, виробництво бітумів" (додаток 12). У п. 2.3 Додаткової угоди N 4 визначено, що в межах Договору учасники здійснюють геологічне вивчення, розвідку, дорозвідку, розробку, підготовку, транспортування, переробку вуглеводнів, поліпшення інфраструктури учасника-1, створення нових об`єктів інфраструктури, видобуток вуглеводнів на ліцензійних ділянках учасника-1 та їх реалізацію в межах спільної діяльності. Для досягнення спільної мети за цим договором: - учасник-1 забезпечує видобуток, підготовку і транспортування вуглеводнів силами свого персоналу, виробничими потужностями з використанням власної інфраструктури для спільної діяльності; - учасник-2 забезпечує реалізацію видобутих вуглеводнів спільної діяльності, а також інші функції оператора; - учасник-3 забезпечує фінансування програм спільної діяльності. У п. п. 3.1-3.3 Додаткової угоди N 4 сторони погодили, що станом на дату її укладання учасник-1 та учасник-2 здійснили первісні внески (вклади). У зв`язку із залученням учасника-3 до спільної діяльності та включенням до складу учасників договору, учасники домовились здійснити такі внески (вклади): - учасник-1 протягом 30 робочих днів додатково вносить технічну інформацію по проектах спільної діяльності, оцінену у встановленому порядку вартістю 870 000,00 грн; - учасник-2 протягом 30 робочих днів додатково вносить грошові кошти в сумі 100 000,00 грн; - учасник-3 вносить грошові кошти в сумі 6 303 819,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цієї додаткової угоди N 4 є еквівалентом 50 000 000,00 грн. Учасники домовилися повністю здійснити внески (вклади) протягом 3 років з моменту підписання цієї додаткової угоди N

4. Протягом 30 робочих днів після підписання додаткової угоди N 4 учасник-3 вносить 260 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату укладення цієї угоди є еквівалентом 2 062 242,00 грн. Відповідно до п. 3.5 Додаткової угоди N 4 у випадку необхідності учасник-3 зобов`язується забезпечити додаткове фінансування для реалізації програм спільної діяльності у розмірі до одного мільярда гривень. Таке фінансування здійснюється за рішенням комітету з управління і на визначених ним умовах на підставі окремих угод. У п. 6.2 Додаткової угоди N 4 визначено, що цим договором учасники надають учаснику-2 повноваження і права представляти інтереси спільної діяльності та вчиняти дії від імені спільної діяльності у взаємовідносинах з будь-якими державними органами і органами місцевого самоврядування, банками, нотаріальними конторами, органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні і поза її межами (державними і приватними), фізичними особами, а також у податкових, правоохоронних і судових органах України і інших держав з питань, що стосуються спільної діяльності, діяти у зазначених взаємовідносинах виключно на підставі цього договору без надання учасниками відповідних окремих довіреностей згідно з ч. 2 ст. 1135 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим оператору надається право, зокрема: укладати від імені спільної діяльності договори (контракти), необхідні для досягнення цілей спільної діяльності, у тому числі на виконання робіт (надання послуг), реалізацію продукції спільної діяльності, придбання матеріально-технічних ресурсів, палива, електроенергії; підписувати документи податкової, фінансової, статистичної та інших видів обов`язкової звітності, що складаються по результатам спільної діяльності за Договором; забезпечувати ведення бухгалтерського обліку майна, цінностей, зобов`язань та операції, пов`язаних з виконанням Договором та обліку фінансових результатів спільної діяльності на окремому балансі, забезпечувати повноту і своєчасність перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджету та державних цільових фондів; підписувати документи з питань спільної діяльності за Договором, а саме (але не виключно): акти виконаних робіт (наданих послуг), акти приймання-передачі, претензії, листи та інше; виконувати інші дії, пов`язані з веденням спільних справ за Договором. Згідно з п. п. 6.2.8 п. 6.2 Додаткової угоди N 4 на відповідача-2 покладено обов`язок укладати від імені спільної діяльності угоди на реалізацію вуглеводнів, видобутих в результаті спільної діяльності за цінами, попередньо затвердженими рішенням комітету з управління. Підпунктами 6.3.1, 6.3.6 п. 6.3 Додаткової угоди N 4 зобов`язано відповідача-1 здійснювати видобуток вуглеводнів відповідно до програм спільної діяльності і річних програм на ліцензійних ділянках; укласти на період дії цього договору договори на видобуток, підготовку, транспортування вуглеводнів із спільною діяльністю в особі оператора. Протягом строку дії цього договору надавати послуги по видобутку, підготовці та транспортуванню вуглеводнів для спільної діяльності на умовах договорів на видобуток, підготовку та транспортування між відповідачем-1 та спільною діяльністю. У п. п. 8.1, 8.2, 8.3, 8.6 Додаткової угоди N 4 визначено, що все майно, внесене учасниками, та майно, придбане і створене учасниками в результаті здійснення спільної діяльності, в тому числі вуглеводні, видобуті відповідно до умов цього договору і додатків до нього, а також кошти, отримані від реалізації вуглеводнів, є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не визначено в додатках до цього Договору. Майно учасників, що знаходиться у них на інших речових правах, передбачених законодавством України, що надають учасникам достатні повноваження щодо користування, володіння та розпорядження цим майном, може бути передано спільній діяльності. Прибуток від Спільної діяльності розподіляється між учасниками пропорційно часткам, визначеним у п. 3.3 статті 3 цього договору. Учасники делегують права на управління та користування спільним майном комітету з управління та оператору на умовах, викладених в цьому договорі та додатках до нього. Згідно п. п. 12.1, 12.2, 12.4 Додаткової угоди N 4 відповідач-1 зобов`язується забезпечити видобуток, підготовку та транспортування до пункту поставки вуглеводнів для спільної діяльності, для подальшої їх реалізації спільною діяльністю, відповідно до умов, визначених в окремих договорах, на весь період дії цього договору. Суб`єкти спільної діяльності в особі оператора зобов`язуються оплатити відповідачу-1 вартість наданих послуг, згідно з окремими договорами на видобуток, підготовку та транспортування. Оплата за видобуток, підготовку та транспортування здійснюється на підставі показників лічильників у порядку, визначеному додатками до цього договору. Відповідно до п. 17.1 Додаткової угоди № 4 цей договір діє до 2031 року. За згодою учасників договір може бути продовжено. 20 квітня 2011 року на виконання Договору про спільну діяльність в редакції Додаткової угоди № 4 (далі - додаткова угода 4) між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (за договором виконавець) та ТОВ "Карпатигаз" як оператором спільної діяльності за Договором про спільну діяльність, (за договором замовник) укладено договір № УГВ2949/06-11 на надання послуг по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату (далі - Договір № УГВ2949/06-11). У п. 1.1 Договору № УГВ2949/06-11 визначено, що на виконання умов договору виконавець надає замовнику на відремонтованих, відновлених або нових свердловинах, які є об`єктами спільної діяльності за Договором про спільну діяльність, послуги по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату замовника та передає замовнику обсяг товарного природного газу, нафти та газового конденсату у пункті поставки, визначеному п. 2.5 цього договору. Виконавець надає замовнику на родовищах, облаштованих компресорними станціями (установками) за рахунок спільної діяльності за Договором про спільну діяльність, послуги по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу та газового конденсату замовника, видобутого за допомогою компресорних станцій (установок), та передає замовнику обсяг товарного природного газу та газового конденсату у пункті поставки, визначеному п. 2.5 цього договору. Згідно з п. 5.1 Договору № УГВ2949/06-11 сторони дійшли згоди, що цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до припинення дії Договору про спільну діяльність, а в частині розрахунків до повного їх виконання. У відповідності до арбітражного рішення на узгоджених умовах від 26.03.2020 Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма у справі № V2016/114, яким затверджена мирова угода про врегулювання окремих спірних правовідносин від 23.07.2019 року між АТ «Укргазвидобування» (відповідач-1 в даній справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (відповідач-2 в даній справі), Компанією Місен Ентерпрайзіс АБ (Misen Enterprises АB), відповідач-3 в даній справі), зокрема, визначено, що відповідно до окремого остаточного рішення арбітражного суду, створеного відповідно до Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольм від 11.07.2018 у справі № V 2016/114, договір про спільну діяльність № 3 від 10.06.2002 року припинив свою дію з 11.07.2018 року. Ухвалою від 15.06.2020, у справі № 824/72/20, Київський апеляційний суд визнав арбітражне рішення на узгоджених умовах, постановлене 26 березня 2020 року у справі № V2016/114 арбітражним судом Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма щодо схвалення мирової угоди про врегулювання окремих спірних правовідносин від 23 липня 2019 року, укладеної між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (позивачем у справі № V2016/114), Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (відповідачем у справі № V2016/114), Компанії Місен Ентерпрайзіс АБ (відповідачем у справі № V2016/114). Обґрунтовуючи звернення з позовом у цій справі Національне антикорупційне бюро України зазначає, що оскільки додаткова угода № 4 суперечить приписам ст. ст. 1130, 1133, 1134 ЦК України, а також з огляду на невідповідність договору № УГВ2949/06-11 і додаткової угоди № 4 положенням ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ч. 1 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ", та їх укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства, то вони підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Разом з цим, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15). Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19. У частині 3 статті 5 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17). Отже, за вказівками Верховного Суду, що в силу приписів ст. 316 ГПК України є обов`язковими при новому розгляді справи, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно дослідити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Так, матеріалами справи підтверджується, що обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсними додаткової угоди № 4 та договору № УГВ2949/06-11 позивач посилається на те, що сторонами вказаних правочинів було порушено встановлений ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ" порядок передачі природного газу та продажу нафти сирої і газового конденсату, та, як наслідок, не було забезпечено дотримання вимог щодо їх відповідності інтересам держави і суспільства, оскільки видобутий природний газ мав передаватися відповідачем-1 для формування ресурсу природного газу, що використовувався б для потреб населення. Однак, за доводами позивача, всупереч чинному на час укладення спірних правочинів законодавству, він передавався для задоволення мети спільної діяльності - отримання прибутку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції станом на час укладення спірних правочинів) підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток. Передача видобутого природного газу суб`єктами, визначеними в частині першій цієї статті, на умовах договорів комісії, давальницької переробки, інших договорів, що не передбачають передачу права власності на нього безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, не допускається. Разом з цим, судова колегія звертає увагу на те, що в ч. 3 ст. 10 названого Закону визначені певні виключення щодо застосування унормованого вищенаведеними частинами цієї норми порядку обов`язковості передачі видобутого природного газу. Зокрема, дія цієї статті поширюється виключно на тих учасників договорів про спільну діяльність, відповідно до яких вартість вкладу підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств становить 50 відсотків та більше загальної вартості вкладів учасників договорів про спільну діяльність. Аналогічне виключення із визначеного в ч. 1 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ" (в редакції станом на час укладення спірних правочинів) порядку продажу на біржових аукціонах видобутих нафти сирої і газового конденсату містяться і в ч. 8 названої статті. Дія цієї статті поширюється виключно на тих учасників договорів про спільну діяльність, відповідно до яких вартість вкладу підприємств, частка держави у статутному капіталі яких 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств, становить 50 відсотків та більше загальної вартості вкладів учасників договорів про спільну діяльність (ч. 8 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ"). Як вірно встановлено місцевим господарським судом, положеннями ст. ст. 1.1.20 (т.1, а.с. 50), 3.3. (т.1, а.с. 54) договору № 3 про спільну діяльність без створення юридичної особи від 10.06.2002 встановлено, що розмір частки учасника-1 (відповідача-1) складає 49,99%, розмір частки учасника-2 (відповідач-2) складає 0,01%, розмір частки учасника-3 (відповідач-3) складає 50,00% й незалежно від вартості та часу здійснення внесків (вкладів), частка прав і обов`язків учасників, а також їх доля у спільному майні за цим договором є незмінною. Згідно наявних в матеріалах справи документів, зокрема, витягів з особового рахунку ПАТ «Укргазпромбанк», ПАТ «Промінвестбанк», ПАТ «Сбербанк» (а.с. 77-90 том 4), актів прийому-передачі від 20.05.2011, від 27.06.2012 (а.с. 93, 94 том 4), Інформаційного повідомлення Департаменту економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації реєстраційний № 1330-1-6-17 від 31.03.2016 (а.с. 95 том 4), висновку комісійної судової економічної експертизи № 12237/12620, складеного 12.06.2018 судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса (а.с. 96-113 том 4), сторонами Договору про спільну діяльність внесені наступні вклади: ДК «Укргазвидобування» - право тимчасового користування свердловиною № 36 Летнянського газового родовища вартістю 694 934,00 грн та технічна інформація вартістю 1 416 000,00 грн (всього 2 110 934,00 грн); ТОВ «Карпатигаз» - грошові кошти в сумі 1 142 401,00 грн; Компанія Місен Ентерпрайзіс АБ - грошові кошти у гривневому еквіваленті 61 497 636,27 грн. Разом з цим, судова колегія зазначає, що АТ "Укргазвидобування" (відповідач-1) звернулось до Арбітражного інституту Торгової палати м. Стогкольма з позовом до ТОВ "Карпатигаз" (відповідач-2), Місен Ентерпрайзіс АБ (відповідач-3), на підставі арбітражного застереження, зазначеного в пункті 16.2 Договору № 3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10 червня 2002 року у редакції додаткової угоди № 4 від 25 лютого 2011 року (т.1, а.с. 76), щодо врегулювання питань, що виникли після припинення дії Договору про спільну діяльність № 3 від 10 червня 2002 року між АТ "Укргазвидобування", ТОВ "Карпатигаз" та Компанією Місен Ентерпрайзіс АБ (справа номер V2016/114). В пунктах 3 та 5 арбітражного рішення на узгоджених умовах від 26.03.2020 (т. 45, а.с. 6), у справі V2016/114, зазначено, що 23.07.2019 року (1) сторони уклали "Мирову угоду про врегулювання окремих спірних правовідносин", яка є додатком 1 до даного арбітражного рішення, (2) мирова угода вирішує деякі, але не всі не вирішені питання після припинення договору про спільну діяльність, (3) 9 лютого 2020 року сторони подали спільне клопотання щодо схвалення і затвердження мирової угоди. У відповідності до мирової угоди про врегулювання окремих спірних правовідносин (в преамбулі мирової угоди АТ «Укргазвидобування» зазначено як Сторона-1, дане позначення застосовано далі у тексті), (1) сторони констатують, що відповідно до окремого остаточного рішення Арбітражного суду, створеного відповідно до Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольм від 11.07.2018 року у справі ТПС V2016/114, договір про спільну діяльність № 3 від 10.06.2002 припинив свою дію з 11.07.2018 (т. 45, а.с. 8), (2) сторони підтверджують, що у період з 01.12.2016 до 10.07.2018 року видобуток вуглеводнів зі свердловин, визначених у проектах спільної діяльності за ДСД № 3 від 10.06.2002, та з використанням дотискуючих компресорних станцій (установок) здійснювався самостійно (власними силами) Стороною-1 (т. 45, а.с. 8, зворотня сторона аркуша), (3) сторони підтверджують, що оскільки у період з 01.12.2016 до 10.07.2018 року спільна діяльність за ДСД № 3 від 10.06.2002 щодо видобутку вуглеводнів фактично Сторонами не здійснювалась, то починаючи з 01.12.2016 року усі вуглеводні, видобуті Стороною-1 зі свердловин, визначених у Проектах спільної діяльності за ДСД № 3 від 10.06.2002 та з використанням дотискуючих компресорних станцій (установок), є власністю Сторони-1 та не є спільною частковою власністю (т. 45, а.с. 9), (4) сторони дійшли згоди, що починаючи з 01.12.2016 року Сторона-1 самостійно використовує поліпшення свердловин, здійснені відповідно до умов ДСД № 3 від 10.06.2002 та свердловини побудовані (пробурені) в рамках ДСД № 3 від 10.06.2002, визначені в додатку № 1 до цієї угоди (т. 45, а.с. 9, зворотня сторона аркуша), (5) Сторони підтверджують (т. 45, а.с. 11), що ця угода відповідає дійсним намірам Сторін і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається Сторонами у відповідності зі справжньою їх волею, без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Ухвалою від 15.06.2020 у справі № 824/72/20, Київський апеляційний суд задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу, що не підлягає примусовому виконанню, та визнав арбітражне рішення на узгоджених умовах, постановлене 26 березня 2020 року у справі № V2016/114 арбітражним судом Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма щодо схвалення мирової угоди про врегулювання окремих спірних правовідносин від 23 липня 2019 року, укладеної між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (відповідач-1 у даній справі), Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (відповідач-2 у даній справі), Компанії "Місен Ентерпрайзіс АБ" (відповідач-3 у даній справі). 12 червня 2020 року у межах справи V2016/114 між АТ "Укргазвидобування" (Україна) (позивачем) та ТОВ "Карпатигаз" (Україна) і Компанією Місен Ентерпрайзіс АБ (Misen Enterprises АB) (Королівство Швеція) Арбітражним інститутом Торгової палати м. Стокгольм у складі трьох арбітрів було прийнято Друге часткове остаточне рішення (т. 45 а.с. 47-74) із резолютивною частиною наступного змісту: "189. З наведених вище причин, Арбітражний суд, відхиляючи усі інші твердження та вимоги : (i) ПОСТАНОВЛЯЄ, що частки Учасників СД у спільних правах вимоги, спільних зобов`язаннях та у спільному майні Учасників СД складають: (a) УГВ - 76,1%, (b) Карпатигаз - 0,015%, (c) Місен - 23,9%, (ii) НАКАЗУЄ : (a) сторонам намагатися досягти згоди щодо чистої вартості спільного майна учасників СД в українській гривні станом на 11 липня 2018 року, ґрунтуючись на висновках Арбітражного суду, наведених у пунктах 160-170 цього Рішення, і з урахуванням домовленості сторін, зафіксованої в абзаці (ii) пункту 121 цього Рішення, згідно з якою чисту вартість спільного майна Учасників СД слід зменшити на 237 507 020,04 грн відповідно до Мирової угоди, укладеної з ЦФЛ; (b) сторони повинні повідомити Арбітражному суду протягом 60 днів з дати винесення цього рішення або протягом довшого обумовленого сторонам періоду, чи вдалося їм досягнути домовленості; (c) у разі не досягнення домовленості між сторонами, Арбітражний суд визначатиме чисту вартість спільного майна Учасників СД у подальшому Кінцевому рішенні. (iii) ПОСТАНОВЛЯЄ , що УГВ повинно сплатити : (a) Місен: суму, що дорівнює 23,9% чистої вартості спільного майна Учасників СД; (b) Карпатигаз: суму, що дорівнює 0,015% чистої вартості спільного майна Учасників СД; така вартість встановлюється або за домовленістю сторін, або її визначає Арбітражний суд відповідно до наведеного вище абзацу (ii) пункту 189. (iv) НАКАЗУЄ ТА ПОСТАНОВЛЯЄ, що сума, яку УГВ зобов`язане сплатити Місен та Карпатигаз у силу абзацу (iii) пункту 187 - (а) визначається в українські гривні; (b) сплачується УГВ протягом 30 днів з моменту досягнення сторонами домовленості або її визначення Арбітражним судом відповідно до наведеного вище абзацу (ii) пункту 189 (далі - «Дата виплати»); (c) коригується з урахуванням індексу інфляції з Дати виплати до моменту здійснення остаточного платежу, що розраховується згідно з індексом інфляції для промислової продукції, встановленим Державною службою статистики України; та (d) передбачає нарахування відсотків у розмірі 3% річних з Дати виплати до моменту здійснення остаточного платежу на простій, а не складеній основі. (v) ПОСТАНОВЛЯЄ ТА НАКАЗУЄ, що станом на дату здійснення УГВ виплати відповідно до наведеного вище абзацу (iv) пункту 187, у повному обсязі, частки відповідачів у спільних правах вимоги, спільних зобов`язаннях та майні (матеріальному та нематеріальному), що знаходиться у спільній власності Учасників СД, перелік якого надається у Додатку до цього Рішення, переходять та вважаються переданими Позивачу. 18 серпня 2020 року в межах вказаної справи зазначеним Арбітражним судом були прийняті Виправлення до Другого часткового остаточного рішення, які відповідно до пункту 20 частини V полягають у наступному: "20. З огляду на наведені вище причини, Арбітражний суд прийняв наступне рішення, що є невід`ємною частиною Другого часткового остаточного рішення: (і) ПОСТАНОВЛЯЄ змінити Друге часткове остаточне рішення наступним чином: 90.[…] (iii) Отже, переглянуті частки сторін у спільному майні такі: (a) УГВ - 76,0883 % (що складає 49,99 % /65,7 %), (b) Карпатигаз - 0,0152 % (що складає 0,01 % /65,7 %), (c) Місен - 23,8965 % (що складає 15,7 % /65,7 %). Друге часткове остаточне рішення Арбітражного суду набрало чинності з дати його винесення 12 червня 2020 року, є остаточним і підлягає виконанню. Невід`ємною частиною цього рішення є прийняті Арбітражним судом Виправлення від 18 серпня 2020 року, які також набрали чинності. Зазначене рішення визнано в Україні ухвалою Київського апеляційного суду від 11.09.2020 у справі № 824/117/20, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.01.2021. Отже, як наявними в матеріалах справи доказами, так і дослідженими міжнародним комерційним арбітражем обставинами, встановлено, що частка, зокрема, відповідача-1 у спільній діяльності згідно договору № 3 про спільну діяльність без створення юридичної особи від 10.06.2002 становить 49,99 %, що у відповідності до приписів ч. 3 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ч. 8 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ" виключає необхідність безумовного застосування визначеного в частинах перших цих статей спеціального порядку продажу природного газу, нафти і газового конденсату. Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про те, що приписи ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та ч. 1 ст. 4-1 Закону України "Про нафту і газ" на момент укладення спірних правочинів не підлягали застосуванню. За встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем обставин укладення сторонами оспорюваних правочинів саме з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки суди не встановили, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення додаткової угоди № 4 та договору № УГВ2949/06-11, а також у чому саме полягав намір сторін (сторони) порушити інтереси держави або суспільства. Тоді як матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що сторони оспорюваних правочинів усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність цього договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків (умислу дій). Як на підставу для визнання недійсним додаткової угоди № 4 позивач також посилається на те, що вона суперечить положенням ст. ст. 1130, 1133, 1134 ЦК України, а саме за умовами спірної угоди спільна діяльність здійснюється на основі об`єднання вкладів, проте свердловини, які зазначені в додатку №1, окрім свердловини №36 Летнянського родовища, та інші об`єкти спільної діяльності, зазначені в додатках №2-№22 не вносилися відповідачем-1 як вклад у спільну діяльність, а тому, не є спільною частковою власністю учасників такої спільної діяльності та не можуть використовуватись в межах спільної діяльності. Відповідно до ст. ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Згідно ст. ст. 1132, 1133 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. Частиною 1 статті 1134 ЦК України визначено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. В контексті вищенаведених норм слід зазначити, що укладення договору простого товариства є підставою виникнення спільної часткової власності на майно, виділене для спільної діяльності, а також створене в результаті її здійснення. Виняток із правила, закріпленого у частині 1 статті 1134 ЦК України, може бути встановлено договором простого товариства, зокрема, в частині непоширення режиму спільної часткової власності на вклади учасників. Оскільки Цивільний кодекс України не встановлює порядку визначення розміру часток учасників простого товариства у спільній власності, такий розмір має встановлюватись за домовленістю сторін, а у разі спору - з урахуванням розміру вкладу кожного з учасників у спільну діяльність. При цьому, частка у спільній власності, яка виникла на підставі договору простого товариства (в тому числі, у створеному майні), належить усім сторонам незалежно від того, які цінності майнового або немайнового характеру вносились окремими учасниками в якості вкладу. Як вже зазначалось у цій постанові, 25 лютого 2011 року між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої згідно зі статутом є відповідач-1 (за додатковою угодою № 4 учасник-1), ТОВ "Карпатигаз" (за додатковою угодою № 4 учасник-2) та Компанією Місен Ентерпрайзіс АБ (Misen Enterprises АB) (за додатковою угодою № 4 учасник-3) була укладена додаткова угода № 4 про внесення змін та доповнень до Договору про спільну діяльність (далі - Додаткова угода № 4 та/або Оскаржувана угода). У п. 2.3 Додаткової угоди № 4 визначено, що в межах Договору учасники здійснюють геологічне вивчення, розвідку, дорозвідку, розробку, підготовку, транспортування, переробку вуглеводнів, поліпшення інфраструктури учасника-1, створення нових об`єктів інфраструктури, видобуток вуглеводнів на ліцензійних ділянках учасника-1 та їх реалізацію в межах спільної діяльності. Для досягнення спільної мети за цим договором: - учасник-1 забезпечує видобуток, підготовку і транспортування вуглеводнів силами свого персоналу, виробничими потужностями з використанням власної інфраструктури для спільної діяльності; - учасник-2 забезпечує реалізацію видобутих вуглеводнів спільної діяльності, а також інші функції оператора; - учасник-3 забезпечує фінансування програм спільної діяльності. Тобто виходячи із змісту вищенаведених умов спірного правочину внеском, зокрема, відповідача-1 є професійні та інші знання, навички та вміння задля забезпечення основної мети спільної діяльності - збільшення видобутку вуглеводнів на ліцензійних ділянках учасника-1 за рахунок підвищення ступеню вилучення, залучення до розробки недренованих або нових запасів, проведення робіт з поліпшення інфраструктури учасника-1, капітального ремонту та відновлення свердловин учасника-1, буріння нових свердловин, удосконалення процесів видобутку, підготовки, транспортування та поглиблення переробки вуглеводнів з метою отримання прибутку (п. 2.1 додаткової угоди № 4). Наведений вид внеску в спільну діяльність відповідачів узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 1133 ЦК України, а відтак відсутні підстави для висновку про невідповідність умов названого правочину цій нормі цивільного законодавства. У п. п. 3.1-3.3 Додаткової угоди № 4 сторони погодили, що станом на дату її укладання учасник-1 та учасник-2 здійснили первісні внески (вклади). У зв`язку із залученням до спільної діяльності та включенням до складу учасників договору учасника-3, учасники домовились здійснити такі внески (вклади): - учасник-1 протягом 30 робочих днів додатково вносить технічну інформацію по проектах спільної діяльності, оцінену у встановленому порядку вартістю 870 000,00 грн; - учасник-2 протягом 30 робочих днів додатково вносить грошові кошти в сумі 100 000,00 грн; - учасник-3 вносить грошові кошти в сумі 6 303 819,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату укладання цієї додаткової угоди № 4 є еквівалентом 50 000 000,00 грн. В той же час, за змістом п. п. 4.1, 4.2 договору № 3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002 (в редакції додаткової угоди № 3 від 01.03.2010) учасники договору погодились, що внеском учасника-1 у спільну діяльність сторін є право тимчасового користування свердловиною № 36 Летнянського газового родовища, що згідно експертного висновку становить 694 934,00 грн. Учасники договору погодились, що внеском учасника-2 у спільну діяльність сторін є грошовий вклад у розмірі 300 000,00 грн., який згідно кошторису необхідний для ремонту, облаштування і підключення свердловини № 36 Летнянського газового родовища. Крім того, грошовий вклад в розмірі 742 401,00 грн. для модернізації УКПГ Летня та стабілізації і нарощування видобутку вуглеводнів з св. № 36 - Летня, який повинен бути перерахований на поточний рахунок спільної діяльності до 01.07.2010. Загальна сума внеску учасника-2 становить 1 042 401,00 грн. Таким чином, виходячи з аналізу зазначених умов правочину, відповідачі за змістом спірної додаткової угоди узгодили можливість здійснення спільної діяльності на підставі об`єднання відповідних вкладів, що не суперечить приписам ст. 1130 ЦК України та відповідає вільному волевиявленню сторін. Разом з цим, судова колегія відхиляє доводи позивача в частині того, що відповідачами не можуть бути використані в спільній діяльності свердловини з огляду на їх невнесенням відповідачем-1 в якості внеску, оскільки ст. 1134 ЦК України не містить відповідної заборони, а лише визначає правовий статус внесеного учасниками майна та доходів від результатів спільної діяльності. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що чинним цивільним законодавством не передбачено імперативного обов`язку учасника здійснювати внесення в якості частки в спільну діяльність того об`єкта безпосередньо, заради удосконалення якого у цій справі вони об`єднались. Тоді як, ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України унормовують свободу договору та визначення його умов на розсуд учасників відносин з врахуванням вимог чинного законодавства. Тобто останні не повинні суперечити приписам закону, що у даному випадку судовою колегією не встановлено. Посилання апелянта-позивача на те, що ані свердловини, які наведені в додатку № 1 до додаткової угоди № 4 (окрім свердловини № 36 Летнянського родовища), та інші об`єкти, зазначені в додатках №№ 2-22 до договору, ані права на них не вносились відповідачем-1 як вклад у спільну діяльність, а тому не є частковою власністю, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки з`ясування питання права власності учасників договірних правовідносин не входять в предмет дослідження у справі про визнання недійсними правочинів. Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, апеляційна інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання недійсним додаткової угоди № 4 у зв`язку з її невідповідністю приписам ст. ст. 1130, 1133, 1134 ЦК України. Відтак в задоволенні позову в цій частині судом першої інстанції правомірно відмовлено. На виконання вказівки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо необхідності врахування висновків Конституційного Суду України, що викладені у рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 "У справі за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Вказаним рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, відповідно до якого Національному антикорупційному бюро України надається право "за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України". При цьому, в п. 2 резолютивної частини названого рішення вирішено, що положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У відповідності до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Беручи до уваги те, що Національне антикорупційне бюро України звернулось до місцевого господарського суду з цим позовом в жовтні 2017 року, тобто до визнання вказаних положень закону такими, що не відповідають Конституції України, а також з врахуванням приписів ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", судова колегія погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про те, що на момент подачі позову до суду Національне антикорупційне бюро України мало повноваження на звернення з таким позовом. А відтак відсутні підстави для застосування рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 у даній справі. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом, інші доводи позивача та відповідача-1, викладені в їх апеляційних скаргах оцінюються критично, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваного рішення у даній справі. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо прийняття оскаржуваного рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також викладені в рішенні висновки не відповідають матеріалам справи - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 910/18439/17 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Апеляційні скарги Національного антикорупційного бюро України та Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 підлягають залишенню без задоволення. Судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянтів (позивача та відповідача-1 у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18439/17 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18439/17 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18439/17 залишити без змін.

4. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Національне антикорупційне бюро України.

5. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування".

6. Справу №910/18439/17 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст. ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак Повний текст постанови підписано 29.11.2021 у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці