Постанова 4817 № 599/784/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 599/784/19Головуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В. Провадження № 22-ц/817/795/21 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 листопада 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Хома М. В., за участі секретаря Стецюк М.А. та сторін представників апелянтів: позивача ОСОБА_1 адвоката Братівник І.В.; відповідача ОСОБА_2 адвоката Бутрина С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 599/784/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 адвоката Братівника Ігора Васильовича на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року, ухваленого суддею Снігурським В.В., повний текст рішення складено 21 травня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 245433,24 грн. матеріальної та 10000 грн. моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що 05 травня 2018 року біля 00 год. 22 хв. на автодорозі Львів-Тернопіль 13 км ОСОБА_2 , керуючи трактором МТЗ-80 з сівалкою, при зустрічному роз`їзді, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного бокового інтервалу і вчинив зіткнення з автомобілем Volvo V50 під його керуванням, який рухався назустріч. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Вартість механічного ушкодження автомобіля Volvo V50 становить 245433,24 грн. Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У ході розгляду справи від ОСОБА_1 поступила заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій він просив суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 2014590,74 грн, 10000 грн. моральної шкоди та судові витрати. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 136 500 грн. матеріальної шкоди, 5 000 грн. моральної шкоди, 5000 грн. витрат на правову допомогу та 1415 грн. судового збору, а всього стягнути - 147 915 грн. завданих збитків. Не погодившись із вказаним рішенням від ОСОБА_2 поступила апеляційна скарга, в якій відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У доводах апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що суд не розмежував причинного зв`язку між шкодою і ДТП, так як із поданих стороною відповідача доказів вбачається, що причиною ДТП є невідповідність вимогам ПДР України водієм ОСОБА_1 і якби він дотримувався б цих вимог, то настання ДТП можна було б уникнути. Окрім того, відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо більшої вини відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на висновок експерта у якому експерт зазначає, що сівалка на проїзній частині дороги при світлі фар автомобіля Вольво V 50 під керуванням водія ОСОБА_1 проглядалася на відстані 250 м, тобто її розташування відносно меж проїзної частини дороги було позначене, при цьому як слідує із вище проведеного дослідження водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути даної ДТП, тому при вказаних умовах зазначені невідповідності у діях водія трактора МТЗ 80 ОСОБА_2 з технічної точки зору не перебуватимуть у причинному зв`язку із настанням даної ДТП. Таким чином вважає, що судом з надуманих міркувань в користь позивача надана перевага у більшій та істотній вині відповідача, хоча такий висновок суду жодним доказом стороною позивача не підтверджений, навпаки поданими стороною відповідача доказами - довідкою з служби автомобільних доріг, двома висновками експерта, поясненнями водія ОСОБА_1 свідчить про належність та допустимість вказаних доказів як на вимогу його заперечень щодо позовних вимог, стороною позивача у даній цивільній справі не подано жодного доказу, який би підтвердив настання ДТП по його вині, окрім постанови по адміністративній справі. Окрім цього стверджує, що суд без належних доказів встановлює вину сторін в ДТП обопільною та відшкодовує матеріальну шкоду пропорційно обсягу вини відповідача та позивача у настанні ДТП у частках 2/3 до 1/3 відповідно з безпідставним посиланням на вимоги ч. 1 ст. 1187 ЦК України. На дану апеляційну скаргу поступив відзив від представника ОСОБА_1 адвоката Братівника І.В., у якому представник позивача просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зокрема зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є надуманою та безпідставною. Відповідачем не спростовано висновки суду про наявність в його діях вини та причинно - наслідкового зв`язку між його діями та завданню майнової та моральної шкоди ОСОБА_1 . Стороною відповідача також не надано жодного належною допустимого чи достовірного доказу наявності вини ОСОБА_1 у скоєному ДТП. Стверджує, що апеляційна скарга не містить жодного посилання на порушення судом першої інстанції процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що могли б стати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, що на його думку в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні вимог його апеляційної скарги. Представник ОСОБА_1 адвокат Братівник І.В. подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі представник позивача вказує про невідповідність висновків суду обставинам справи, які суд вважав вставленими, а також порушення норм процесуального права та не вірного застосування норм матеріального права. Зокрема вказує, що судовими рішеннями, що набрали законної сили підтверджено, що ДТП 05.05.2018 трапилась внаслідок дій ОСОБА_2 , причинно - наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_1 та ДТП, а також наявність його вини не встановлена ані працівниками поліції при оформленні ДТП, шляхом складання відповідного адміністративного протоколу, ані жодним судовими рішеннями в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу висновку експерта Чернівецького відділення КНІДСЕ № 25/21-29 від 14 травня 2021 року, поданого представником відповідача та проведеного за його замовленням, яким на підставі суб`єктивних вихідних даних наданих ОСОБА_2 та його представником висловлено припущення часткової вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП. Наголошує на тому, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта немає наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності. Вказує, що обставини справи, як вбачається із висновку експерта, встановлювались виходячи із «Заяви про проведення інженерно - транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо - транспортних пригод» від 10.02.2021. Зазначає, що обставини справи у цій заяві, викладено особою, що не була присутня при чи після ДТП, а, отже не можуть відображати дійсні події. Також вказує, що вихідні дані, на підставі яких проведено експертизу стали суб`єктивні дані та інформація надана ОСОБА_2 , який був зацікавлений у результаті проведення експертного висновку на його користь. Окрім того преюдиціальні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. Таким чином, вважає безпідставним висновком суду першої інстанції про зменшення суми відшкодування матеріальної шкоди відповідачем із 204590,74 грн. до 136500 грн. Також сторона позивача не погоджується із висновками суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди, замість 10000 грн., оскільки оцінивши моральну шкоду у 5000 грн, суд помилково виходив з то, що позивачем заявлена сума у 10000 грн є не доведена. При цьому вважає, що суд не надав обґрунтованого висновку із зазначенням, які саме докази могли чи мали б бути надані. Вказує, що судом не враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про те, що заявнику не може бути виставлена вимога про надання будь якого підтвердження понесеної ним моральної шкоди, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (рішення «Недайборш проти Російської Федераці»). Окрім того, не погоджується з висновками суду стосовно того, що враховуючи складність судової справи та обсяг виконаних робіт до стягненню підлягають витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000 грн, замість понесених 20100,00 грн., що були оплачені позивачем на користь «СИЛА ПРАВА» та адвокату Братівнику І.В. Судом першої інстанції невірно та без належних обґрунтувань визначено розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачу, оскільки ОСОБА_1 було сплачено - 2554,33 грн. при подачі позову, 3 831,49 грн. при подачі апеляційної скарги, а також 5 108.00 грн. при подачі касаційної скарги у даній справі, всього 11493,82 грн. Відтак, вважає безпідставним відшкодування судового збору при частковому задоволення позову в розмірі 1415 грн. Окрім того вказує, що судом першої інстанції було залишено поза увагою понесені витрати на проведення експертизи позивачем в сумі 4 500,00 грн., що підтверджується договором №103/21 від 21р. та квитанцією від цієї ж дати. Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Братівника І.В до суду апеляційної інстанції не поступив. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Бутрин С.В. свою апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній, а щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Братівника І.В. заперечив. Представник ОСОБА_1 адвокат Братівник І.В. у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав з мотивів викладених у ній, а щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Братівника І.В. підлягає до часткового задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що 05 травня 2018 року об 00:22 год. на 13 км автодороги Львів-Тернопіль ОСОБА_2 , керуючи трактором «МТЗ-80», номерний знак НОМЕР_1 , з сівалкою, при зустрічному роз`їзді, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного бокового інтервалу і вчинив зіткнення з автомобілем Volvo V50, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався назустріч. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Дані обставини стверджується постановою Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2018 року та постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 січня 2019 року, які набрали законної сили та згідно яких встановлена вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (т. 1, а.с. 4-7). Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, факт причетності відповідача до ДТП та факт порушення ним п. 13.3 ПДР України є доведеними і доказуванню не підлягають. Відповідно до висновку експерта № 103/21 від 25 березня 2021 року судової авто-товарознавчої експертизи вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Volvo V50 (MW) 1.6D 115 HP Business Elition 6 MT, НОМЕР_3 , станом на момент ДТП, з врахуванням ринкової вартості та вартості відновлювального ремонту становить 204590,74 грн (т. 1, а.с. 197-209). Транспортний засіб марки Volvo V50 2011 року випуску, кузов номер НОМЕР_4 , зареєстрований 18 травня 2018 року на ОСОБА_4 - дружину позивача, з видачею номерних знаків НОМЕР_3 та свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 (а.с. 72). Реєстрація транспортного засобу мала місце після настання ДТП. На час скоєння ДТП 05 травня 2018 року, автомобіль Volvo V50 був ввезений з-за кордону і мав закордонну реєстрацію іншого власника, а за ОСОБА_4 зареєстрований 18 травня 2018 року. Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позивач правомірно набув у власність автомобіль «Volvo V50 (MW) 1.6D 115HP Business Elition 6MT» і в даний час є співвласником його як спільного майна подружжя, відповідно до ст. ст. 61-63 СК України, ст. 368 ЦК України. Таким чином, позивач має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому автомобілем та, відповідно, отримувати відшкодування за заподіяну його майну шкоду. Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, складався лише відносно водія ОСОБА_2 . Протокол щодо порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху в момент ДТП не складався, постанов про його притягнення до адміністративної відповідальності або про відсутність складу адміністративного правопорушення не виносилось. Проте, згідно з висновком судової-автотехнічної експертизи Чернівецького відділення КНІДСЕ № 25/21-29 від 14 травня 2021 року, наданого представником відповідачем та проведеного за його замовленням для суду, визначено, що трактористу трактора МТЗ-80, реєстраційний номер НОМЕР_6 із сівалкою СЗ-3.6 ОСОБА_2 необхідно було діяти у відповідності до вимог п. 12.2, п. 19.1, п. 22.5 і п. 31.6 (б) ПДР України. Водію автомобіля «Volvo V50», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 необхідно було дотримуватися вимог п. 12.2, п. 12.3, п. 12. 4 і п. 19.3 ПДР України. Діючи у відповідності до вимог п. 12.3 і п. 12.4 ПДР України водій автомобіля Volvo V50, реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 у даній дорожній обстановці при заданих параметрах зближення мав технічну можливість уникнути даної ДТП. У даній дорожній обстановці при заданих параметрах зближення транспортних засобів водій автомобіля Volvo V50 ОСОБА_5 своєчасно діючи у відповідності до вимог п. 12.03 і 12.4 ПДР України мав технічну можливість уникнути даної ДТП, недотримання яких, з технічної точки зору у своїй сукупності, перебуває у причинному зв`язку із настанням даної ДТП. При дотриманні даних вимог ПДР України при настанні засліплення діючи у відповідності до вимог п. 19.3 ПДР України траєкторії руху автомобіля Volvo V50, під керуванням водія ОСОБА_1 і трактора МТЗ 80 із сівалкою СЗ-3.6. під керуванням тракториста ОСОБА_2 , не пересіклись б (т. 1 а.с. 232-237) Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи. В силу ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистими немайновим правом фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому відповідно до вимог статті 1188 ЦК України, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини. Дана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18. Суд першої інстанції, досліджуючи висновок експерта від 14 травня 2021 року №25/21-29, як один з доказів у справі, обґрунтовано прийшов до висновку, що у ньому встановлена невідповідність дій Правилам дорожнього руху позивача ОСОБА_5 у вчиненій ДТП, оскільки він відповідно до п. 12.3. ПДР України у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити повинен був негайно вжити заходів для зменшенні швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, а тому прийшов до переконання , що відповідно до вимог статті 1188 ЦК України завдана кожним з учасників ДТП шкода підлягає відшкодуванню залежно від ступеня вини. При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. Не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд безпідставно вважав більшою його вину у ДТП, оскільки матеріалами та обставинами справи підтверджено, що саме відповідачем вчинено правопорушення, яке спричинило настання вказаної ДТП. Зокрема постанова Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2018 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 04 січня 2019 року підтверджують винність ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Посилання апелянта ОСОБА_2 на висновки експерта від 18.06.2018 року № 687/18-22, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані висновки було зроблено в рамках адміністративного розгляду справи, де судами надана правова оцінка вказаним висновкам експертизи та відповідно визначено вину відповідача при настанні ДТП. Безпідставними є посилання апелянта ОСОБА_2 на відсутність його вини у скоєнні ДТП, оскільки спростовуються вище згаданими доказами, в яких зазначено, що при дотриманні вимог п. 12.2, 19.1, 22.5 і 31.6 (б) ПДР України ДТП можна було б уникнути. Таким чином, суд першої інстанції оцінивши докази в їх сукупності, встановивши ступінь вини позивача в ДТП, а також інші обставини, які мають істотне значення для відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка мала місце як наслідок неправомірних дій водіїв транспортних засобів, прийшов до правомірних висновків про наявність обопільної вини позивача та відповідача та визначив завдану шкоду у розмірі пропорційно обсягу вини відповідача та позивача у настанні ДТП у частках 2/3 до 1/3 відповідно. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з визначеним судом розміром матеріальної шкоди у сумі 136500грн. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги просив стягнути на його користь матеріальну шкоду у розмірі 204590,74 грн. (т.1 а.с. 196). Таким чином, враховуючи вину ОСОБА_2 у ДТП 2/3 до 1/3, тому й матеріальна шкода буде становити 136393,82 (204590,74: 3 *2=136393,82) Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення матеріальна шкода у розмірі 136393, 82 грн. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не вправі вирішувати питання щодо наявності вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, оскільки в матеріалах справи вбачаються преюдиційні факти є безпідставними, оскільки матеріалами справи та обставинами справи не вбачають, що ОСОБА_5 притягувався до адміністративної відповідальності з приводу вказаного ДТП, що в свою чергу не свідчить про відсутність його вини для цивільно-правової відповідальності при вирішенні відшкодування завданої шкоди. Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції при розгляді даної цивільної справи не вдавався до встановлення вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, оскільки в даному випадку вбачається наявність преюдиційного судового рішення, яке набрало законної сили, та встановлює вину в його діях складу адміністративного правопорушення. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до с. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року). У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданих травм, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 пов`язує з пошкодженням його автомобіля у зв`язку із чим він та члени його сім`ї втратили можливість користуватися автомобілем у повсякденному житті. З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення в користь ОСОБА_1 саме 5000 грн. моральної шкоди із врахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи та співмірності із заподіяною позивачу моральною шкодою. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційні скарзі на те, що суд першої інстанції неправомірно зменшив відшкодування витрат на професійну правову допомогу, оскільки обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати на правову допомогу. Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Таким чином, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. До матеріалів справи був наданий Договір про надання правничої допомоги від 22 січня 2019 року та додаток до Договору № 1 від 22 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та АО Сила права (т. 1 а.с. 65-67). Згідно акту № 1 обсягу наданої правової допомоги адвокатським об`єднанням Макара М.О. та платіжного доручення № 0.0.1375468620.1 від 08 червня 2019 року позивач здійснив оплату за надані послуги адвокатського об`єднання у розмірі 6000 грн. (т. 1 а.с. 81). 04 лютого 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги. До вказаного Договору надано Додаток № 1 від 26 березня 2021 року, у якому зазначено розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9600 грн та квитанцією до прибуткового ордера № 24 від 26 березня 2021 року (т. 1 а.с. 212). Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 оплатив надану правничу допомогу у сумі 15600 грн., а не 20 100 грн. як було зазначено в апеляційній скарзі. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на професійну правничу допомогу підлягають до стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн., оскільки витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до положень статті 133 ЦПК України до судових витрат, зокрема належать витрати, пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов`язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов`язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою (частини сьома, восьма статті 72 ЦПК України). Так, позов було пред`явлено на суму 204590,74 грн, а постановою суду апеляційної інстанції позов задоволено частково на суму 136393, 82 грн, тобто 66,67%. Згідно матеріалів справи вбачається, що позивачем було долучено до матеріалів справи висновок судового експерту Мазура М.С. № 103/21 про проведення судової авто-товарознавчої експертизи транспортного засобі від 25.03.2021 року , оплативши витрати експертизи у розмірі 4500 грн (платіжне доручення № 103/21 від 25 лютого 2021 року) (т. 1 а.с. 196, 215). Таким чином, враховуючи наведене колегія суддів вважає доведеними витрати на проведення експертизи, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 слід стягнути 3000 грн (4500 *66,67%). Також слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у вигляді судового збору, що обчислюється виходячи із наявних у матеріалах справи квитанцій на суму 15351,51 грн. (2579,87 (т. 1 а.с. 1) + 3831,49 (т. 1 а.с. 87) + 5108,66 (т. 1 а.с. 138) + 3831, 49 (т. 2 а.с. 10)), тобто у розмірі 10234,85 грн (15351,51*66,67%). Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищенаведені обставини апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Братівника І.В. слід задовольнити частково. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року скасувати частково, стягнувши з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 136393 грн. 82 коп матеріальної шкоди, 3000 грн. понесених витрат за проведення експертизи та 10234,85 грн. судових витрат за розгляд справи. В решті рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 376, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року скасувати частково та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , проживаючого АДРЕСА_2 ) 136393 грн. 82 коп. матеріальної шкоди, 3000 грн. понесених витрат за проведення експертизи, 10234,85 грн. - судових витрат за розгляд справи. Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правову допомогу залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 листопада 2021 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: С.І. Дикун М.В. Хома