Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15080/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/15080/20 Головуючий І інстанції Вовченко О.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 29.03.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 28.12.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ МВС України в Одеській області, у якому, з урахуванням уточнень, просив суд: - визнати протиправними дії відповідача стосовно відмови, викладеної у письмовому листі від 09.10.2020р. №14/Л-543, у нарахуванні та виплаті йому різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області у період з 13.06.2014р. по 30.07.2014р. включно від розміру посадового окладу 1100 грн.; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому різницю грошового забезпечення у зв`язку із різницею в посадових окладах між посадовим окладом оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області та посадовим окладом начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області у період з 13.06.2014р. по 30.07.2014р. включно від розміру посадового окладу 1100 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на позивача, який займав посаду оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, у період з 13.06.2014р. по 30.07.2014р. було покладено обов`язки начальника сектору кримінальної розвідки в установах по виконанню покарань управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області, однак у цей період різниці між посадовими окладами позивачу не виплачено, а у задоволенні заяви позивача щодо нарахування та виплати такої різниці необґрунтовано та безпідставно відмовлено. Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ МВС України в Одеській області щодо відмови, викладеної у листі від 09.10.2020р. №14/Л-543, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області за період з 13.06.2014р. по 30.07.2014р. включно. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю в посадових окладах між посадовим окладом оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області та посадовим окладом начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області за період з 13.06.2014р. по 30.07.2014р. включно. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 06.05.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2021р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 18.05.2021р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою відповідача, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021р. вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 14.07.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - підполковник міліції ОСОБА_1 у період з 20.08.1995р. по 26.08.2015р. проходив службу в органах внутрішніх справ України. 09.06.2014р. наказом ГУ МВС України в Одеській області №369 о/с підполковнику міліції ОСОБА_2 , начальнику сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області з 13 червня по 30 липня 2014р. надано відпустку за 2014р. та покладено виконання обов`язків за цією посадою на підполковника міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області. 21.09.2020р. позивачем до ЛК ГУ МВС України в Одеській області подано заяву, в якій останній просив нарахувати та виплатити йому різницю грошового забезпечення у зв`язку із різницею в посадових окладах начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області та оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області за період з 13.06.2014р. по 30.07.2014р. з посадовим окладом 1100 грн. Однак, 09.10.2020р. ГУ МВС України в Одеській області надано відповідь у формі листа №14/Л-543, у якому зазначено, що у відповідності до Постанови КМУ «Про затвердження структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007р. №1294, посадовий оклад начальника сектору апарату головних управлінь МВС складає 1050-1100 грн. Так, пп.2.2.2 розділу II «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (затв. наказом МВС від 31.12.2007р. №499) визначено, що конкретний розмір посадового окладу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду. Особам рядового і начальницького складу, призначеним на посади, за якими встановлені посадові оклади від мінімуму до максимуму конкретні розміри посадових окладів установлюється або змінюється (підвищуються або знижуються) у межах зазначених розмірів наказом начальника органу, установи, організації чи підрозділу системи МВС. При цьому, позивачу роз`яснено, що в наказі ГУ МВС України в Одеській області від 09.06.2014р. №309 о/с встановлення йому окладу у більшому розмірі відсутнє, що унеможливлює виплату посадового окладу у більшому розмірі. Не погоджуючись із зазначеною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, неправомірності спірної відмови відповідача. При цьому, позовні вимоги в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці в посадових окладах від розміру посадового окладу у розмірі 1100 грн. суд 1-ї інстанції визнав передчасними, оскільки відповідачем в цілому заперечувалося право позивача на виплату різниці в посадових окладах, а тому, в даному випадку, відсутні об`єктивні підстави вважати, що після здійснення нарахування та виплати позивачу різниці в посадових окладах будуть порушені його права. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися із наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов`язки, а також умови виплати грошового забезпечення визначені Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007р. №1294 та наказом МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31.12.2007р. №499 (у редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин). Так, за приписами ч.1 ст.19 Закону №565-ХІІ, форми та розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати. Пунктом 1 Постанови №1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається із посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічні за змістом положення закріплені у п.3 Наказу МВС України №499, якою, зокрема, було затверджено та введено в дію «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ». Відповідно до п.1.5 розділу І Інструкції, підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо. Посадові оклади встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених Наказом МВС України № 499, для курсантів навчальних закладів органів внутрішніх справ згідно з додатком 1, для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатками 4-19, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатком 20 (п.2.2.1 розділу ІІ Інструкції). Як передбачено п.2.2.2. цієї ж Інструкції, конкретний розмір посадового окладу особі рядового чи начальницького складу встановлюється наказом про особовий склад одночасно з призначенням на відповідну посаду. Особам рядового і начальницького складу, призначеним на посади, за якими встановлені посадові оклади від мінімуму до максимуму, конкретні розміри посадових окладів установлюються або змінюються (підвищуються або знижуються) у межах зазначених розмірів наказом начальника органу, установи, організації чи підрозділу системи МВС залежно від складності, обсягу, досвіду роботи і ставлення до виконання службових обов`язків. Особам рядового та начальницького складу, які одержували за раніше займаними посадами оклади в розмірах, передбачених у межах окладів від мінімуму до максимуму, призначеним на однойменні чи рівні (з однаковими окладами) або вищі посади, посадові оклади за новими посадами встановлюються на загальних підставах, але не менше розміру окладів, які їм виплачувалися за попередніми посадами. Згідно з п.2.2.3 розділу ІІ Інструкції, особам рядового і начальницького складу, що обіймають штатні посади, на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами з вищими посадовими окладами в тому самому органі, виплачуються посадові оклади за посадами, що тимчасово виконуються. Строк тимчасового виконання обов`язків за посадою обчислюється з дня видання керівником органу внутрішніх справ наказу про призначення особи рядового або начальницького складу до тимчасового виконання обов`язків за посадами і до дня видачі наказу про звільнення від виконання обов`язків за посадою. Штатним заступникам незалежно від їх службових обов`язків під час тимчасового виконання ними обов`язків за невакантними посадами своїх безпосередніх начальників виплата грошового забезпечення проводиться за їх штатною посадою. Різниця в окладах за основною посадою і посадою, за якою тимчасово виконуються обов`язки, виплачується за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць. Безперервний строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною - чотирьох місяців. Строк тимчасового виконання обов`язків за невакантними посадами не обмежується, якщо ці посади займають особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками). Зі змісту вказаних вище норм вбачається те, що обов`язковою умовою отримання особою, на яку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою, зміненого посадового окладу, є зазначення вищого розміру посадового окладу безпосередньо у відповідному наказі начальника органу, установи, організації чи підрозділу системи МВС. При цьому, у такому разі на начальника не покладено обов`язку визначити відповідний розмір посадового окладу особі, на яку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою, а передбачено можливість такого визначення, про що обов`язкового зазначається у наказі. Так, як встановлено судовою колегію з матеріалів справи, покладення на оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області - підполковника міліції ОСОБА_1 тимчасового виконання обов`язків (з 13 червня 2014р. по 30 липня 2014р.) начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області було здійснено наказом ГУ МВС України в Одеській області від 09.06.2014р. №369 о/с. Втім, будь-яких розпоряджень (положень) стосовно визначення посадового окладу позивача на період тимчасового виконання ним обов`язків начальника сектору вказаний наказ ГУ МВС України в Одеській області від 09.06.2014р. №369 о/с - не містив. У свою чергу, позивач ОСОБА_1 , ані до суду 1-ї інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав будь-яких доказів визнання у судовому порядку протиправним вищезазначеного наказу №369-о/с про покладення на нього тимчасового виконання обов`язків за відповідною посадою. Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, колегія суддів не вбачає ознак протиправності дій, вчинених відповідачем при покладенні на ОСОБА_1 обов`язків за іншою посадою (в частині визначення його посадового окладу) та, як наслідок, відмові йому у нарахуванні та виплаті різниці в посадових окладах під час виконання ним обов`язків начальника сектору кримінальної розвідки в УВП управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області. З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки викладеним вище обставинам справи та не застосував норми Закону і нормативно-правових актів, що врегульовують правовідносини, які виникли між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень. Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, при цьому, також одночасно варто звернути увагу й на те, що усі твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 29.11.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко