Постанова 4851 № 520/3712/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 р.Справа № 520/3712/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 19.05.21 року у справі № 520/3712/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд скасувати постанову про накладення штрафу № 003 від 17 лютого 2021 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 520/3712/21 у задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 520/3712/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що перевірка характеристик продукції проводилась у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке не є магазином або іншим торговельним об`єктом, оскільки на фасаді відсутні будь-які вивіски з написом «Магазин «Спецодяг» та інформація про режим роботи. Також зазначає, що приміщення не обладнане стелажами, вітринами для розміщення товару. Вказану обставину, що дане приміщення не являється торговельним об`єктом або складським приміщенням було повідомлено посадовим особам органу ринкового нагляду під час перевірки. Також зазначає, що продукція, яка знаходилась у даному приміщенні, зокрема, перчатки торгівельної марки Grafit, модель Trident у кількості 1 пара були придбані для власних потреб ОСОБА_1 , а не для надання на ринку. Крім того, позивач вказує, що ФОП ОСОБА_1 не може бути притягнуто до відповідальності за п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», оскільки позивач довів, що не вводив продукцію, а саме перчатки торгівельної марки Grafit, модель Trident в обіг. Також зазначає, що відповідач не надав жодного доказу, що позивачем здійснювалась реалізація продукції перчатки торгівельної марки Grafit, модель Trident у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , а також того, що зазначене майно не відповідає встановленим вимогам, крім формальної невідповідності. Також, позивач зазначив, що він надасть докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, у строки, передбачені ч. 7 ст. 139 КАС України. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги позивача. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Харківській області було видано наказ від 27 січня 2021 №103 та направлення на проведення перевірки від 27 січня 2021 №05-03/137, відповідно до яких доручено начальнику управління експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг та головним державним інспекторам відділу експертної роботи, ринкового нагляду та надання адміністративних послуг, провести перевірку характеристик продукції. Предметом перевірки було визначено: засоби індивідуального захисту, що знаходиться в розповсюджувача/виробника за адресою: АДРЕСА_1 , магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 та в Інтернет магазині за посиланням https://promosafe.com.ua. Позивачу було вручено Вимогу про надання документів і матеріалів, необхідних для здійснення ринкового нагляду, не пізніше 15 год. 00 хв. 01 лютого 2021 року. За результатами здійсненого планового заходу було складено Акт перевірки характеристик продукції від 02 лютого 2021 року № 05-03/0037 з детальним описом порушень вимог законодавства, виявлених під час перевірки. Так, серед іншого, було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 вводить продукцію в обіг, яка не відповідає встановленим вимогам (перчатки Grafit, модель TRIDENT), а саме: 1) не надано декларацію про відповідність засобу індивідуального захисту Технічному регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого постановою КМУ від 27.08.2008 № 761 (надалі Регламент № 761), яку повинен скласти виробник або його уповноважена особа чи постачальник; 2) відсутня інструкція з експлуатації, збереження, очищення, обслуговування та дезінфекції засобу захисту; 3) дата виготовлення та або дата закінчення строку служби не зазначено на етикетці з даними; 4) не надано документ із оцінки відповідності вимогам Регламенту № 761, яку повинен провести виробник або його уповноважена особа чи постачальник шляхом застосування процедур (модулів оцінки відповідності) визначених постановою КМУ від 13 січня 2016 року № 95; 5) відсутнє маркування засобу індивідуального захисту знаком відповідності технічним регламентам, який повинен наноситись на продукцію або на пакування та супровідні документи; 6) не надано, на вимогу органів ринкового нагляду, документи, які дають змогу ідентифікувати суб`єкта господарювання, який поставив їм відповідну продукцію та якому вони поставили продукцію. Уповноважена особа суб`єкта господарювання відмовила у підписанні Акту перевірки характеристик продукції від 02 лютого 2021 року №05-03/0037, про що зроблена відповідна відмітка. 03.02.2021 року, відповідачем було надіслано примірник Акту засобами поштового зв`язку. 03.02.2021 року відповідачем було складено Протокол №003 про виявлене(і) порушення вимог Закону України Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції та Закону України Про загальну безпечність нехарчової продукції, який надіслано суб`єкту господарювання засобами поштового зв`язку. 03.02.2021 року відповідачем було складено Рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №05-03/018 про усунення формальної невідповідності та № 05-03/019 про приведення продукції у відповідність до встановлених вимог, які надіслані суб`єкту господарювання засобами поштового зв`язку. На підставі Акту №05-03/0037 складено Постанову про накладення штрафу від 17 лютого 2021 № 003 у зв`язку з введенням в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону України Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції, яка є предметом оскарження в межах даної справи. Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова є обґрунтованою та не підлягає скасуванню. Колегія судів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до 1 ст. 1 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», державний ринковий нагляд (далі - ринковий нагляд) - це діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», ринковий нагляд здійснюється органами ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності. Сфери відповідальності органів ринкового нагляду включають види продукції, що є об`єктами технічних регламентів, і можуть включати види продукції, що не є об`єктами технічних регламентів. Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» визначено, що з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності, серед іншого: проводять перевірки характеристик продукції, в тому числі відбирають зразки продукції та забезпечують проведення їх експертизи (випробування); приймають у випадках та порядку, визначених цим Законом, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, здійснюють контроль стану виконання суб`єктами господарювання цих рішень; вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог. Частиною 5 ст. 23 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановлено, що перевірки характеристик продукції проводяться на підставі наказів органів ринкового нагляду та направлень на проведення перевірки, що видаються та оформлюються відповідно до цього Закону. У разі одержання інформації про надання на ринку продукції, що становить серйозний ризик, відповідні накази та направлення видаються і оформлюються невідкладно Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23-1 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», для здійснення планової або позапланової перевірки характеристик продукції орган ринкового нагляду видає наказ, який має містити предмет перевірки (найменування виду (типу), категорії та/або групи продукції), найменування та адресу об`єкта, де розміщується продукція. На підставі наказу оформляється направлення на проведення перевірки, яке підписується керівником органу ринкового нагляду або його заступником із зазначенням його прізвища, імені та по батькові і засвідчується печаткою відповідного органу. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», органи ринкового нагляду проводять перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів, планові - згідно із секторальними планами ринкового нагляду. Постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 р. затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96). У відповідності до п. 1 Положення №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Відповідно до п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Згідно з пп. 21 п. 4 Положення № 96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний ринковий нагляд у межах своєї відповідальності. Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», термін «введення в обіг», «розповсюдження», «розповсюджувач» вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності». Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», введення в обіг - надання продукції на ринку України в перший раз; розповсюдження - надання продукції на ринку після введення її в обіг; розповсюджувач - будь-яка інша, ніж виробник або імпортер, фізична чи юридична особа в ланцюгу постачання продукції, яка надає продукцію на ринку Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 8 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", суб`єкти господарювання зобов`язані надавати на вимогу органів ринкового нагляду документацію, що дає змогу ідентифікувати: будь-який суб`єкт господарювання, який поставив їм відповідну продукцію; будь-який суб`єкт господарювання, якому вони поставили відповідну продукцію. Суб`єкти господарювання зобов`язані зберігати документацію, визначену в частині п`ятій цієї статті, протягом строку, встановленого відповідним технічним регламентом, а якщо такий строк технічним регламентом не встановлено: виробник - протягом десяти років з дня введення ним відповідної продукції в обіг; уповноважений представник, імпортер або розповсюджувач - протягом десяти років з дня одержання ним відповідної продукції. У разі якщо виробник продукції не може бути ідентифікований органом ринкового нагляду, для цілей цього Закону особою, що ввела таку продукцію в обіг, вважається кожен суб`єкт господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції, який протягом узгодженого з органом ринкового нагляду строку (терміну) не надав документацію, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила суб`єкту господарювання цю продукцію (ч. 7 ст. 8 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції"). Положеннями пункту 1 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» визначено, що посадові особи, які здійснюють контроль продукції, мають право проводити у випадках і порядку, визначених цим Законом, документальні перевірки та вибіркові обстеження зразків продукції. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», ринковий нагляд здійснюється відповідно до секторальних планів ринкового нагляду, які щорічно затверджуються органами ринкового нагляду відповідно до сфер їх відповідальності. Секторальний план ринкового нагляду охоплює види продукції відповідно до сфер відповідальності органів ринкового нагляду та визначає належність цих видів продукції до певного ступеня ризику. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», під час перевірок характеристик продукції проводяться документальні перевірки, у разі необхідності - обстеження зразків продукції, а за наявності підстав вважати, що продукція є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, - відбір та експертиза (випробування) зразків продукції. Органи ринкового нагляду проводять планові та позапланові перевірки характеристик продукції. Статтею 24 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановлено, що органи ринкового нагляду проводять перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів: планові - згідно із секторальними планами ринкового нагляду (частина 1 статті 24 Закону). Під час проведення перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів на підставах, визначених пунктом 1 і підпунктом «а» пункту 2 частини першої цієї статті: на початковому етапі перевірки об`єктами перевірки є наявність на продукції знака відповідності технічним регламентам (у тому числі ідентифікаційного номера призначеного органу з оцінки відповідності), якщо його нанесення на продукцію передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції, та додержання правил застосування і нанесення знака відповідності технічним регламентам Під час проведення перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів на підставах, визначених підпунктом «б» пункту 2 частини першої цієї статті, об`єктом перевірки є документи, що містять інформацію про походження продукції, яка є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, та її подальший обіг (договори, товарно-супровідна документація тощо). Якщо розповсюджувач протягом узгодженого з органом ринкового нагляду строку не надав йому зазначені документи, такий розповсюджувач вважається особою, що ввела цю продукцію в обіг. Під час перевірки характеристик продукції на підставі, визначеній в абзаці третьому підпункту «б» пункту 2 частини першої цієї статті, орган ринкового нагляду також проводить перевірку умов зберігання відповідної продукції. Частиною 3 статті 29 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановлено, що орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб`єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо усунення формальної невідповідності, якщо цей орган встановить будь-яку таку невідповідність: знак відповідності технічним регламентам було нанесено з порушенням вимог, визначених у відповідному технічному регламенті; не було нанесено знак відповідності технічним регламентам, якщо його нанесення передбачено відповідним технічним регламентом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», обмеження надання продукції на ринку здійснюються шляхом: приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами (згідно з частинами першою і четвертою статті 29 цього Закону); усунення формальної невідповідності (згідно з частиною третьою статті 29 цього Закону); тимчасової заборони надання продукції на ринку. Обмеження надання продукції на ринку, визначені у пункті 1 частини першої цієї статті, застосовуються органами ринкового нагляду у випадках, передбачених цим Законом, якщо існує можливість приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами. Зазначені обмеження можуть застосовуватися до продукції, що надається на ринку, у тому числі тієї, що зберігається на складах виробників (імпортерів), та/або продукції, що перебуває у споживачів (користувачів). Відповідно до 6 ст. 30 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», органами ринкового нагляду у випадках, передбачених Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», можуть також застосовуватися обмеження введення в обіг або розповсюдження продукції. Пунктом 2 частини 2 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» встановлено, що до особи, яка ввела продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважається такою, що ввела продукцію в обіг, застосовуються штрафні санкції у разі: введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам (крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону та частиною третьою статті 29 цього Закону), у тому числі нанесення знака відповідності технічним регламентам на продукцію, що не відповідає вимогам технічних регламентів, - у розмірі від п`ятисот до тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за повторне протягом трьох років вчинення такого самого порушення, за яке на особу вже було накладено штраф, - у розмірі від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, до особи не може бути застосовано адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», у випадках виявлення під час перевірки характеристик продукції порушень встановлених вимог, які вважаються формальною невідповідністю. Як встановлено матеріалами справи, позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 51000 грн. за те, що позивачем введено в обіг перчатки Grafit, модель TRIDENT, які не відповідають пунктам 19, 49, 50, 51 Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761 та вимогам ч. 5 ст. 8, ч. 7 ст. 23, п. п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції». Однак, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови від 17.02.2021 року не враховано, що під час перевірки позивачем повідомлено перевіряючим, що перчатки Grafit, модель TRIDENT, які знаходяться в приміщенні магазину «Спецодяг» придбані для власних потреб, а не для введення в обіг і розповсюдження, а надані зразки не продаються та не являються товаром, що підтверджується Додатком до вимоги від 28.01.2021 р., яка вручена ФОП ОСОБА_1 . Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не місять та відповідачем не надано до суду доказів вчинення позивачем дій, направлених на продаж, розповсюдження (надання продукції на ринку) у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (фото стелажів, вітрин для розміщення товару, цінників на товар, тощо). Крім того, до суду не надано матеріали фотофіксації, здійсненої під час проведення перевірки, з яких би вбачався факт здійснення позивачем реалізації та дій направлених на реалізацію товару, а саме перчаток торгівельної марки Grafit, модель Trident. Тобто, матеріали справи не місять та відповідачем не надано до суду доказів того, що товар, а саме перчатки торгівельної марки Grafit, модель Trident, були предметом продажу (реалізації). Окрім того, як зазначає позивач, та не спростовано відповідачем, приміщення за адресою: АДРЕСА_1 використовується як офісне, а не торговельне. ФОП ОСОБА_1 здійснює продаж засобів індивідуального захисту в інтернет-магазині. Разом з тим, доказів реалізації (дій направлених на реалізацію) позивачем перчаток торгівельної марки Grafit, модель Trident в інтернет - магазині (скріншот сторінки сайту з обраним товаром, доказ оплати (електронна квитанція тощо) відповідачем надано не було. Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову не дослідив чи були перчатки марки Grafit, модель TRIDENT предметом продажу. Судом не було досліджено доказів на підтвердження зазначених обставин, оскільки відповідач, на якого відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, зазначені докази суду не надав. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ввів зазначену продукцію в обіг. Таким чином, відсутність будь-яких доказів того, що позивачем було введено в обіг перчатки марки Grafit, модель TRIDENT інші доводи сторін не впливають на вирішення справи по суті. Колегія суддів зауважує, що обов`язковою ознакою введення товару в обіг є вчинення дій по розповсюдженню товару, але в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації (дій направлених на реалізацію) перчаток марки Grafit, модель TRIDENT відповідачем не доведено, навіть з урахуванням положень ч. 7 ст. 8 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції". Матеріали справи не містять та відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції відповідачем надано не було доказів того, що позивачем введення в обіг чи розповсюдження перчаток марки Grafit, модель TRIDENT. Із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафу, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», у зв`язку з чим постанова відповідача № 003 від 17.02.2021 р. підлягає скасуванню. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Стосовно судових витрат понесених позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно оригіналу квитанції, яка міститься в матеріалах справи (т. 1 а. с. 1), сплатив судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп. При подачі апеляційної скарги, згідно квитанції, яка міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.122), сплачено судовий збір в сумі 1362 грн. 00 коп. З урахуванням того, що позов задоволено, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 908 грн. 00 коп. за подання позовної заяви та 1362 грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги. Стосовно заявлених вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., понесених позивачем під час апеляційного розгляду справи, то колегія суддів зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Так, до суду апеляційної інстанції разом з клопотанням, позивачем надано до матеріалів справи копію акту виконаних робіт № 3/1 від 18.06.2021 до Договору про надання правової допомоги № 09/03-21 від 09.03.2021; квитанцію № 3/1 від 18.06.2021. Крім того, матеріали справи містять копію договору про надання правової допомоги № 09/03-21 від 09.03.2021; копію додатку №3 від 09.03.2021 до Договору про надання правової допомоги № 09/03- 21 від 09.03.2021. Згідно акту виконаних робіт № 3/1 від 18.06.2021 до Договору про надання правової допомоги № 09/03-21 від 09.03.2021 виконавцем надані наступні послуги: підготовлено апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2021р. у справі № 520/3712/21 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування постанови про накладення штрафу № 003 від 17.02.2021 - 5 год. Вартість зазначених послуг становить 10 000 грн. В цілому, з вказаних документів вбачається, що позивач поніс витрати в суді апеляційної інстанції на послуги адвоката 10 000,00 грн. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що частинами 5-7 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що сторона, яка заперечує розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 року по справі №200/10535/19-а, від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19. 20 вересня 2021 року, від Головного управління Держпраці у Харківській області до суду надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги в порядку ст. 139 КАС України, з огляду на те, що представником позивача не було надано жодних обґрунтованих доказів, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу. Вказує, що підтвердження того, що саме 5 годин затрачено адвокатом на підготовку апеляційної скарги відсутні. Апеляційна скарга повторює суть адміністративного позову Головного управління Держпраці у Харківській області. Адвокатом не наведено нових аргументів, доказів та посилань на норми права, окрім тих, які були раніше викладені в позовній заяві по справі №520/3712/21. Враховуючи вищевикладене, заявлена вартість послуг адвоката є завищеною та неаргументованою. Крім того, відповідач зазначає, що адвокатом не було надано належного, достовірного та допустимого доказу, який підтверджує фактичне понесення витрат на правову допомогу, а саме платіжне доручення, або видатковий касовий ордер. Також звертає увагу суду на той факт, що Головне управління Держпраці у Харківській області є державною установою, яка фінансується з Державного бюджету України та внесена до реєстру неприбуткових установ та організацій. Таким чином, суд, при вирішенні питання про компенсування витрат на професійну правничу допомогу повинен врахувати майнове становище Управління Держпраці та відмовити у задоволенні клопотання. Стосовно посилань відповідача на необхідність підтвердження фактично відпрацьованих адвокатом годин певними засобами доказування, а саме, відміткою про знаходження на робочому місці, фото-скрін монітору з відміткою про початок та закінчення роботи, поясненнями свідків , колегія суддів зазначає наступне. Підписаний (погоджений) сторонами договору (ФОП ОСОБА_1 та адвокатом) акт виконаних робіт № 3/1 від 18.06.2021р. до Договору про надання правової допомоги № 09/03-21 від 09.03.2021 є первинними документами, містять інформацію про час, витраченим адвокатом на надання послуг, тобто є належними доказами в розумінні вимог КАС України. Відповідно до ч.5 ст.27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Нормами діючих нормативно-правових актів та договором про надання професійної правничої допомоги від 09.03.2021 р. не передбачена необхідність підтвердження фактично відпрацьованих адвокатом годин такими засобами доказування, як відміткою про знаходження на робочому місці, фото-скрін монітору з відміткою про початок та закінчення роботи, поясненнями свідків. Отже, доводи відповідача про відсутність доказів в підтвердження використаного адвокатом часу на виконання послуг є помилковими. Так, з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17 та від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, колегія суддів зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. Стосовно доводів відповідача на те, що Головне управління Держпраці у Харківській області є державною установою та фінансується з Державного бюджету України, не можуть бути підставою для надання будь-яких привілей стороні у справі лише з огляду на те, що вона є державним органом та не є обставиною, що звільняє відповідача від відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Дослідивши подані позивачем докази та враховуючи доводи заявленого Головним управлінням Держпраці у Харківській області клопотання, колегія суддів погоджується з відповідачем та приходить до висновку, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката з професійної правничої допомоги позивачу у розмірі 10000,00 грн., понесених під час апеляційного розгляду справи, є суттєво завищеним та таким, що не є співмірним із складністю справи з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка до написання тексту позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву та апеляційної скарги не потребувала настільки значного часу для надання адвокатом послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до визначеної вартості послуг адвоката, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру. З огляду на вищевикладене, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Отже, розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які підлягають відшкодуванню на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає 5000,00 грн. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі № 520/3712/21 скасувати. Прийняти постанову, якою позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області № 003 від 17.02.2021 року про накладення штрафу. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, 40, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 39779919) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) грн. за подачу позову та 1362,00 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. за подачу апеляційної скарги. Заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Харківській області (ЄДРПОУ 39779919) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 29.11.2021 року