Постанова 4811 № 462/8803/14-ц

Справа № 462/8803/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І. Провадження № 22-ц/811/804/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м.Львів Справа №462/8803/14 Провадження № 22ц/811/804/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. з участю ОСОБА_1 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 28 грудня 2020 року у складі судді Кирилюка А.І., у справі за позовом ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ) до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держгеокадастру у м. Львові про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради, визнання недійсними договорів про оренду землі, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності,- встановив: 18 грудня 2014 року позивач звернулася з цим позовом. Просила визнати незаконними та скасувати ухвали Львівської міської ради №2097 від 24 лютого 2005 року та №2865 від 9 липня 2009 року в частині передачі в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір оренди землі від 4 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та Львівською міською радою щодо цієї земельної ділянки; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2057 від 27 грудня 2012 року «Про надання згоди ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки на надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; визнати недійсним договір оренди землі від 2 липня 2012 року №З-2037, укладений між ОСОБА_2 та Львівською міською радою, щодо цієї ділянки; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівською міської ради №703 від 14 липня 2011 року «Про продовження ОСОБА_2 терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівською міської ради №3267 від 10 квітня 2014 року №3267 «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та надання цієї ділянки у власність»; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності, видане 15 травня 2014 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0325 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:010:0042. В обґрунтування позову посилається на те, що спірна земельна ділянка фактично є присадибною ділянкою будинку АДРЕСА_1 , який належить їй ( ОСОБА_3 ) на підставі договору купівлі-продажу будинку, укладеного між Львівською міською радою 19 травня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №1823. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №876 від 1 липня 1953 року за будинком АДРЕСА_1 залишено в користуванні земельну ділянку площею 780,70 кв.м на АДРЕСА_1 . Стверджує, що у зв`язку із набуттям права власності на будинок, вона набула також право користування земельною ділянкою на тих умовах і в тому обсязі, які були у попереднього землекористувача. Вважає незаконними ухвали Львівської міської ради, договори оренди та передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки площею 325 кв.м. Справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року рішення Залізничного районного суду м.Львова від 12 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 скасовано, у цій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 28 грудня 2020 року позов задоволено. Ухвалено визнатинезаконними та скасовано ухвали Львівської міської ради №2097 від 24 лютого 2005 року та №2865 від 9 липня 2009 року в частині передачі в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір оренди землі від 4 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та Львівською міською радою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівською міської ради №703 від 14 липня 2011 року «Про продовження ОСОБА_2 терміну оренди земельної ділянки». Визнано недійсними договір оренди землі від 2 липня 2012 року №3-2037, укладений між ОСОБА_2 та Львівською міською радою, щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 2057 від 27 грудня 2012 року «Про надання згоди ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ». Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівською міської ради № 3267 від 10 квітня 2014 року №3267 «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 у власність». Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності, видане 15 травня 2014 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0325 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:010:0042. Проведено розподіл судових витрат. Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує її законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що відповідно до ухвали Львівської міської ради від 24 квітня 1997 року № 706 ОСОБА_5 (її чоловіку) надано у тимчасове користування земельну ділянку площею 328 кв.м (0,0328 га) для ведення городництва терміном на три роки за рахунок земельної ділянки, яка є у фактичному користуванні. Постійною комісією землекористування, будівництва та архітектури Львіської міської ради (протокол засідання від 13 березня 2000 року) погоджено продовження тимчасового користування на три роки ділянкою для ведення городництва на АДРЕСА_1 . Стверджує, що спірна земельна ділянка на момент набуття ОСОБА_3 права власності (договір купівлі-продажу будинку від 19 травня 2000 року, реєстрацію права власності проведено 12 липня 2000 року) на будинок мала правовий статус окремого об`єкта нерухомого майна - була окремою, індивідуально визначеною земельною ділянкою з окремим правовим статусом, цільовим та функціональним призначенням (для ведення городництва). Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що відповідно до ст. 30 ЗК України (в редакції чинній на час придбання аварійного будинку) при переході права власності до ОСОБА_3 на будинок також перейшло право на спірну земельну ділянку. Зазначає, що ОСОБА_5 отримав передбачені законом підстави користування спірною земельною ділянкою, а оскільки земельна ділянка у нього не вилучалася (право тимчасового користування було продовжене) - то відсутні будь-які докази чи фактичні підстави для висновків про можливість набуття ОСОБА_3 , права власності чи користування на спірну земельну ділянку в момент набуття права власності на будинок. Вказує, що в проваджені Залізничного районного суду м. Львова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, з участю третіх осіб: ОСОБА_5 , Управління земельних ресурсів м. Львова, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, про визнання недійсним п. 97 ухвали Львівської міської роди № 2097 від 24 лютого 2005 року та передачу у власність земельної ділянки. 13 жовтня 2004 року ухвалою Залізничного районного суду м.Львова вжиті заходи забезпечення позову у виді накладення арешту та відчуження у будь-якій спосіб земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Забезпечення позову вжито за клопотанням представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 18 березня 2009 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова позов ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі заяви позивача про залишення позову без розгляду. Стверджує, що з 2009 по 2014 рік ОСОБА_3 не оскаржувала законність надання спірної земельної ділянки в оренду їй ( ОСОБА_2 ), а також не вчиняла дій, спрямованих на отримання у власність чи користування земельної ділянки. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні правонаступник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Належним чином повідомлені ОСОБА_4 та представники інших учасників справи в судове засідання 18 листопада 2021 року не прибули, заяв про відкладення розгляду справи не подали. Суд ухвалив проводити розгляд справи у відсутності цих учасників справи, оскільки докази про наявність поважних причин їх неприбуття в судове засідання не подані. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватись природними об`єктами права власності народу згідно з законом. До таких об`єктів, серед іншого, відносяться і земельні ділянки. Відповідно до статті 14 Конституції України землі є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 41 Основного Закону України передбачено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини 2 статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів. Регулювання земельних відносин здійснюється на підставі Конституції України, ЗК України, яким визначено повноваження органу законодавчої влади, органів місцевого самоврядування та виконавчої влади у вирішенні земельних питань, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативними актами. Відповідно до статті 47 ЗК України в редакції 1990 року землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Такі землі, зокрема, надаються громадянам для ведення городництва (статті 48,59 вказаного Кодексу). ЗК України в редакції 1990 року передбачав надання у власність або користування земельних ділянок для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів, дач (стаття 67). Пунктом 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. У пункті 5 рішення №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп. Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року з наступними змінами і доповненнями) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Статтею 30 цього Кодексу передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Статтями 78 і 116 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Землі за цільовим призначенням поділяються на категорії, визначені ЗК України. Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 4 червня 1992 року № 263 (т.1, а. с. 36) затверджено списки мешканців, які проживають в аварійних будинках та будинках, що загрожують обвалом. Будинок АДРЕСА_1 ( ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ) та квартири АДРЕСА_4 ( ОСОБА_7 та інші) відселено та забезпечено іншим житлом. Розпорядженням від 20 квітня 1993 року № 325 (т.1, а. с. 38) ОСОБА_5 та ОСОБА_2 надано квартиру АДРЕСА_5 . Ухвалою Львівської міської ради від 24 квітня 1997 року №73 (т.1, а. с. 39) ОСОБА_5 (чоловіку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надано у тимчасове користування земельну ділянку площею 328 кв.м (0,0328 га) для ведення городництва терміном три роки, за рахунок земельної ділянки, яка є у фактичному користуванні. Постійною комісією землекористування, будівництва та архітектури Львіської міської ради (протокол засідання від 13 березня 2000 року № 1) за заявою ОСОБА_5 погоджено продовження тимчасового користування на три роки ділянкою для ведення городництва на АДРЕСА_1 (т.1, а.с.40). Згідно договору купівлі-продажу від 19 травня 2000 року ОСОБА_3 купила у Львівської міської ради будинок АДРЕСА_1 загальною площею 46,8 кв.м, нежитловою площею 42,6 кв.м, дерев`яний тамбур 4,2 кв.м. 12 липня 2000 року покупцю видано реєстраційне посвідчення на вказаний будинок (т.1, а.с.9-10). Відомості про земельну ділянку у договорі відсутні. Договором про відчуження будинку розмір земельної ділянки не визначений. Відповідно до наявних документів про відселення мешканців, вказаний будинок до відчуження був двоквартирним. Земельна ділянка нанесена в технічному паспорті довкола будинку не 6ула оформлена як присадибна ділянка чи ділянка для обслуговувану житлового будинку. На підставі Ухвали Львівської міської ради від 27 вересня 2001 року № 121 (наказ № 89 від 31 липня 2001 року) ОСОБА_5 надано спірну земельну ділянку в тимчасове користування (оренду) терміном на три роки для ведення городництва - договір від 11 грудня 2001 року № 30901054, який зареєстровано у книзі записів на право тимчасового користування землею (т.1 а.с.41,123). Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 24 лютого 2005 року № 2097 та ухвалою цієї ради від 9 липня 2009 року № 2865 спірну земельну ділянку площею 0,0325 га (кадастровий номер 4610136300:04:010:0042) надано в оренду відповідачу ОСОБА_2 строком на п`ять років (до 24 лютого 2010 року) для городництва. Укладено договір оренди землі від 4 грудня 2009 року, який зареєстрований 4 грудня 2009 року у Львівській міській раді за № 3-1413 у книзі записів реєстрації договорів оренди землі 3-3. Відповідно до довідки № 40/01-14/845 від 4 червня 2009 року земельна ділянка площею 0,0325 га віднесена до земель сільськогосподарського призначення та була передана спочатку ОСОБА_5 , а потім - ОСОБА_2 для ведення городництва. Ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2011 року № 703 продовжено відповідачу ОСОБА_2 на п`ять років термін оренди земельної ділянки площею 0,0325 га на АДРЕСА_1 для ведення городництва (т.1, а.с.42). 2 липня 2012 року укладено договір оренди землі (т.1, а.с.118-121). З Генерального плану (схеми) від 14 жовтня 1947 року вбачається, що ділянка № НОМЕР_1 мала площу 623,04 кв.м, подвір`я становило 43,79 кв.м, город - 527,49 кв.м (т.1, а.с.171). Архівною довідкою № М-105 від 13 січня 2015 року стверджується, що рішенням № 876 Виконавчого комітету Львівської міської ради від 1 липня 1953 року залишено у користуванні за будинком АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 780,70 кв.м (т.1,а.с.67). У розділі «План земельної ділянки» технічного паспорта на вказаний будинок, складеного 7 липня 2000 року, позначено виділене подвір`я будинку, яке межує із трьома розділеними земельними ділянками з позначкою «город» (т.1, а.с.11 зворот). З плану присадибної ділянки АДРЕСА_1 , виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 7 липня 2000 року вбачається, що загальна земельна площа по фактичному користуванню складає 884,3 кв.м, під будівлями - 87,4 кв.м, подвір`я - 89 кв.м, під городом - 757,9 кв.м (т.1 а.с.169). Довідкою Управління Держкомзему у м.Львові № 40/01-14/845 від 4 червня 2009 року про правовий статус земельної ділянки стверджується, що передана ОСОБА_5 для ведення городництва земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (т.2, а.с.198). Відповідно до довідки про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками і користувачами № 40/01-14/2897 від 6 вересня 2012 року за категорією земель земельна ділянка, яка знаходиться в оренді ОСОБА_2 для ведення городництва, відноситься до земель сільськогосподарського призначення (т.2, а.с.192). Про те, що передана в оренду земельна ділянка є городом, стверджується і планом земельної ділянки (т.1, а.с.49). Ухвалою Львівської міської ради від 27 грудня 2012 року № 2057 надано згоду відповідачу ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,0325 га на АДРЕСА_1 , яка надана їй в оренду для ведення городництва. Надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (із ділянки для ведення городництва) у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку (т.1, а.с.15). Виготовлено та погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2 та змінено цільове призначення - для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, який затверджено ухвалою Львівської міської ради від 10 квітня 2014 року № 3267 (т.1, а.с.16). Надано відповідачу ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0325 га (кадастровий номер 4610136300:04:010:0042) на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 травня 2014 року та витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно (т.1 а.с.45-46). 19 липня 2016 року Відділ Держгеокадастру у м.Львові повідомив листом № 29-1323-0.7-3557/2-16, що земельна ділянка площею 0,0325 га (кадастровий номер 4610136300:04:010:004) на час реєстрації договору оренди землі для городництва (23 серпня 2012 року) за категорією земель відносилась до земель сільськогосподарського призначення; станом на час реєстрації речового права (13 травня 2014 року) ця земельна ділянка за категорією земель відносилась до земель житлової та громадської забудови (т.2, а.с.199). Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України в редакції 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Таку позицію висловив Верховний суд України у постанові № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» ( пп.ґ п.18). Відповідно до частини першої статті 29 ЗК України в редакції 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України в редакції 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради. Згідно з п.7 Розділу Х Перехідних положень ЗК України (ред.2001 р.) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що станом на 19 травня 2000 року (на дату купівлі будинку ОСОБА_3 ) спірна земельна ділянка площею 0,0328 га, входила до земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 на підставі рішення міської ради № 876 від 1 липня 1953 року. Відповідно до вимог ст. 30 ЗК України в редакції, чинній на час придбання будинку, при переході права власності до ОСОБА_3 на будинок перейшло право на землю (право власності чи право користування). Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 ЗК України в редакції 1990 року та статтею 143, частини десятої статті 149 ЗК України в редакції 2001 року. Але подальші рішення та угоди, що приймались/укладались відповідачами не містять таких доказів. Тобто оскаржувані по справі рішення порушують наведені норми та право землекористування позивача. Суд першої інстанції також прийняв до уваги, що у проваджені Залізничного районного суду м. Львова перебувала цивільна справа № 2-523/2009 за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин, з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , Управління земельних ресурсів м. Львова, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, про визнання недійсним п. 97 Ухвали Львівської міської ради № 2097 від 24 лютого 2005 року та передачу у власність земельної ділянки. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2004 року у межах цивільної справи № 2-523/2009 були вжиті заходи забезпечення позову, постановлено: на забезпечення позову ОСОБА_3 накласти арешт на відчуження у будь-якій спосіб земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Ухвалою цього суду від 18 березня 2009 року позов залишено без розгляду на підставі заяви позивача про залишення позову без розгляду. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 7 лютого 2020 року скасовано заходи забезпечення позову у справі № 2-523/2009, які застосовані ухвалою цього суду від 13 жовтня 2004 року, у виді заборони на відчуження у будь-який спосіб земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ухвали Львівської міської ради №2097 від 24 лютого 2005 року та №2865 від 9 липня 2009 року, якими спірну земельну ділянку площею 0,0325 га (кадастровий номер 4610136300:04:010:0042) надано в оренду відповідачу ОСОБА_2 (у зв`язку із смертю її чоловіка - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) строком на 5 років (до 24 лютого 2010 року) для городництва, договір оренди землі від 4 грудня 2009 року, зареєстрований у Львівській міській раді за №3-1413 у книзі записів реєстрації договорів оренди землі 3-3, ухвала Львівської міської ради №703 від 14 липня 2011 року., якою продовжено відповідачу ОСОБА_2 на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,0325 га на АДРЕСА_1 для ведення городництва, ухвала Львівської міської ради №2057 від 27 грудня 2012 року, якою надано згоду відповідачу ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,0325 га на АДРЕСА_1 , яка надана їй в оренду для ведення городництва, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (із ділянки для ведення городництва) у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, винесені без урахування заборон, накладених на спірне майно ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2004 року. Виготовлений та погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні цільового призначення у власність відповідачу ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, який затверджено Ухвалою Львівської міської ради №3267 від 10 квітня 2014 року, виготовлений з порушенням норм чинного законодавства. Відтак, надання відповідачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0325 га (кадастровий номер 4610136300:04:010:0042) на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 травня 2014 року та витягом із Державного реєстру прав на нерухоме майно, є незаконними. Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з урахуванням наступного. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині 1 статті 79 ЗК України, відповідно до якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. З урахуванням вимог статей 4, 265 ЦПК України, статей 15,16 ЦК України суд може задовольнити позов лише тієї особи, яка має право на пред`явлення вимоги до відповідачів. У разі відсутності у позивача такого права, його вимоги не підлягають задоволенню. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 березня 208 року (справа № 2-216/2011). З Генерального плану (схеми) від 14 жовтня 1947 року, плану присадибної ділянки АДРЕСА_1 , виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 7 липня 2000 року вбачається, що ділянка біля будинку АДРЕСА_1 складалася із різних об`єктів (забудованої ділянки, подвір`я і городів), тобто земельних ділянок із різним цільовим призначенням. Відтак, вся земельна ділянка не є одним об`єктом. Відповідно до наявних документів про відселення мешканців, вказаний будинок до відчуження був двоквартирним. Земельна ділянка нанесена в технічному паспорті довкола будинку не 6ула оформлена як присадибна ділянка чи ділянка для обслуговувану житлового будинку. Є встановленим, що на час переходу до ОСОБА_3 права власності на будинок АДРЕСА_1 спірна земельна ділянка була віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення і не могла бути складовою частиною земельної ділянки, призначеної для обслуговування цього будинку. При переході права власності на будинок до покупця разом із ним могло перейти право власності або користування земельною ділянкою, призначеною для обслуговування цього будинку, а не право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення могло перейти до ОСОБА_3 в порядку відведення, як передбачено статтею 30 ЗК України в редакції 1990 року. Докази того, що ОСОБА_3 зверталася до уповноваженого органу про відведення їй земельної ділянки сільськогосподарського призначення, відсутні. Оскільки спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення не входила до складу земельної ділянки, призначеної для обслуговування будинку, вона була сформована як земельна ділянка з іншим цільовим призначенням, належить зробити висновок, що ця ділянка була окремим об`єктом нерухомого майна. Відповідно до статті 22 ЗК України в редакції 1990 року право тимчасового користування спірною земельною ділянкою після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право виникло у ОСОБА_5 на підставі ухвали Львівської міської ради від 24 квітня 1997 року №

706. Право користування спірною земельною ділянкою не перейшло до ОСОБА_3 з придбанням нею будинку з описаних вище мотивів. Оскільки докази, які підтверджують право користування ОСОБА_3 відсутні, тому належить зробити висновок, що до ОСОБА_3 не перейшло право користування цією земельною ділянкою. Відповідно до частини першої статті 29 ЗК України (в редакції 1990 року) та частин 3 і 4 ст. 142 ЗК України (в редакції 2001 року) припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради. Згідно з п.7 Розділу X Перехідних положень чинного ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Таким чином, встановлено, що ОСОБА_5 отримав на передбачених законом підставах користування спірною земельною ділянкою і така у нього не вилучалася, право тимчасового користування було продовжене, ОСОБА_3 не зверталася із заявою про відведення їй цієї земельної ділянки. Відповідно до статей 23 і 24 ЗК України в редакції 1990 року право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею (в тому числі і на умовах оренди) оформляється договором. У такий спосіб право ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою, у тому числі і спірною, не оформлено. З 2009 року після залишення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним п.97 ухвали Львівської міської ради № 2097 від 24 лютого 2005 року та передачу у власність земельної ділянкт, за заявою позивача без розгляду, до 2014 року ОСОБА_3 не оскаржувала законність надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 ,також вона не вчиняла дій для отримання у власність чи користування земельною ділянкою. Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року (справа № 376/2038/14-ц) зазначив: «Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що не виникло у спадкодавця, не входить до складу спадщини. Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки докази порушення оскаржуваними рішеннями та оспорюваними договорами оренди прав позивача ОСОБА_3 та її правонаступника - ОСОБА_4 , відсутні. Колегія суддів прийшла до висновку, що Львівська міська рада приймала оспорювані ухвали, укладала оспорювані договори, передала спірну ділянку у власність ОСОБА_2 та змінила її цільове призначення у межах своїх дискреційних повноважень, з дотриманням положень чинного законодавства, реєстраційні дії проведені у відповідності до вимог закону, що не враховано судом першої інстанції. Не можна погодитися з висновками суду першої інстанції, що оскаржувані рішення, укладення договорів, зміна цільового призначення земельної ділянки та реєстраційні дії проведені під час заборони, оскільки така заборона застосована за заявою ОСОБА_2 , а не позивача ОСОБА_3 та скасована. У зв`язку з наведеним, підстави для відмови в позові через пропуск позовної давності, що є самостійною підставою, відсутні На підставі встановленого, апеляційний суд прийшов до висновку про підставність апеляційної скарги, яку належить задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Керуючись ст. 367, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 28 грудня 2020 року про задоволення позову ОСОБА_4 , який є правонаступником ОСОБА_3 , до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держгеокадастру у м.Львові про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради №2097 від 24 лютого 2005 року та №2865 від 9 липня 2009 року в частині передачі в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору оренди землі від 4 грудня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та Львівською міською радою, щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнання незаконною та скасування ухвали Львівською міської ради №703 від 14 липня 2011 року «Про продовження ОСОБА_2 терміну оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; визнання недійсним договору оренди землі від 2 липня 2012 року №3-2037, укладеного між ОСОБА_2 та Львівською міською радою, щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2057 від 27 грудня 2012 року «Про надання згоди ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; визнання незаконною та скасування ухвали Львівською міської ради № 3267 від 10 квітня 2014 року «Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 у власність»; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, виданого 15 травня 2014 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0325 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:010:0042, та розподілу судових витрат, - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 23 листопада 2021 року. Головуючий Судді